Вікторія Горлова — відомий український модельєр і мама знаменитої дівчинки-модельєра Поліни. Запоріжці здебільшого знають її саме за успіхи старшої дочки. Адже мала у вельми ніжному віці підкорила столицю моди — Париж і завоювала серце одного з найіменитіших його модельєрів — П’єра Кардена. Про те, як склалася подальша творча доля Вікторії та її доньки, про професійні успіхи самої Вікторії, а також про її погляди на виховання двох дочок — Поліни і Дарини — і розвиток у них талантів ми говорили в гостинному домі Торлових у Києві, куди сім’я перебралася із Запоріжжя, щоб розширити свої творчі горизонти.
.jpg)
— Вікторіє, в якому статусі вас можна представити нашим читачам?
— Передовсім, я дизайнер-модельєр одягу. У мене своя авторська майстерня в Києві і в Парижі. Також я ексклюзивний офіційний представник торгової марки «П’єр Карден» в Україні, а в Будинку моди П’єра Кардена в Парижі я очолюю департамент «П’єр Карден Україна» і веду так званий слов’янський напрямок — Україна, Росія, Білорусь.
Крім того, продовжую займатися дизайном дитячого одягу, як і раніше, залишаюся власницею і виробником торгової марки «Domani Dolie» — одяг для дітей. А ще я засновник дитячої громадської організації «Діти-квіти» і директор Дитячого театру моди «Комашки». До речі, дитячий театр моди вже організувала і в Парижі при Російському посольстві.
— Як же так вийшло, що саме вас знаменитий на весь світ П’єр Карден обрав своїм представником в Україні?
— Два роки тому моя старша донька Поліна, їй тоді було 11 років, завоювала шість Гран-прі на конкурсі модельєрів, який у Москві багато років поспіль проводить П’єр Карден і в якому вона шість років бере участь з незмінним успіхом. Після цього мені подзвонили з Будинку моди П’єра Кардена і від його імені запропонували контракт на роботу.
— І як просувається ваша кар’єра?
— Вже більше року ми з Поліною працюємо у П’єра Кардена. Насправді це дуже сумно. Бо європейська мода вельми обмежує творчий політ дизайнерської думки. Особливо це стосується кольорової гами. Так що мені частенько доводиться істотно змінювати колір виробу. Як це проявлялося? Наприклад, яскравий теплий помаранчевий колір мені пропонували замінити на більш приглушений і холодний блакитний... Все в них у Європі доволі пересічно. А хотілося б більше свободи.
Я як дизайнер розвиваюся дуже активно. У мене багато сміливих ідей. Але в рамках роботи за контрактом змушена дотримуватися всіх вимог. Тим більше, що в Україні я єдиний представник Будинку моди П’єра Кардена з офіційною ліцензією на право промислового виробництва моделей одягу за його ескізами. Що, власне, я і роблю у своїй майстерні.
— Що вам дала така співпраця?
— У Парижі є чого повчитися. По-перше, ми вже добре розуміємо французьку мову. По-друге, навчилися
професійного моделінгу, організації дефіле. У Парижі ми проводимо щомісяця по 10 днів. Такі умови контракту. Поліна працює безпосередньо з П’єром Карденом. Їй дозволяється всюди бувати — в майстернях, конструкторських, на подіумах. Вона в усе предметно занурюється, їй усе цікаво.
— А як складається творча доля Поліни?
— Поліночці вже 13 років. Вона володарка титулу «Диво-дитина України». В її арсеналі 97(!) гран-прі на різних професійних конкурсах модельєрів. Вона сама режисирує постановки дефіле своїх колекцій. Причому вона це робила вже в 6 років, коли створила свою першу колекцію купальників, якою захоплювався сам Слава Зайцев. На одному з проведених ним показів, в яких брала участь і колекція Поліни, він запросив її на сцену і, давши їй аркуш паперу й олівець, попросив намалювати якусь нову модель. Ми розуміли, що таким чином він хотів переконатися і переконати публіку, що саме Поліна, тоді ще зовсім крихітка, є автором колекції.
Поліночка тут же за кілька секунд створила щось таке, що викликало у Слави Зайцева і шок, і захоплення одночасно. Він визнав, що нашій дівчинці цей талант дано згори. До слова, ми змушені були створити свій дитячий театр моди з тієї причини, що Поліна сама здійснювала постановки демонстрацій своїх колекцій, сама вигадувала їх театралізовані рішення, розвиток ідеї на сцені. Для цього ми працювали з дітками, навчали їх дефіле, театральної майстерності. Нині ми робимо більший акцент на розвиток її творчих здібностей.
Крім того, що освоює дизайн одягу в Кардена в Парижі, в Києві вона займається з майстрами прикладної народної творчості практично за всіма напрямками — кераміка, вишивка, бісероплетіння, м’яка іграшка, мозаїка, ляльки-мотанки та багато іншого. Також навчається мистецтва іконопису у справжнього майстра. Ще в неї відкрився вокальний талант. І ми його також розвиваємо. Вона продовжує створювати нові колекції — малює моделі, які, очевидно, незабаром ми почнемо втілювати в реальних виробах. Але поки що для неї головне завдання — вдосконалення професійних навичок і майстерності в народній творчості. Нині вона готує свою персональну виставку, яка відбудеться в Києві під егідою Президента України у першому півріччі 2014 року.
— Які творчі здібності ви виявили у вашої молодшої дочки Дарини ?
— Дарині 11 років, у Києві вона навчається в муніципальній академії балету ім. Сержа Лифаря. А коли ми виїжджаємо в Париж, бере уроки у майстрів національного театру опери та балету «Гран-опера». Техніки балету відрізняються, але вона освоює обидві і прагне до того, щоб у майбутньому створити власну балетну трупу. Поліна не просто її підтримує в цьому прагненні, а вже робить з неї приму і створює оригінальну колекцію для нової балетної вистави. Очікуємо, що це буде щось грандіозне, як «Шоу вітру», але водночас зуміємо здивувати навіть самого Дюсселея. У нас вже є попередня домовленість з керівництвом академії балету в Києві про те, що нам дозволять задіяти в цій постановці її вихованців.
— Чим ваші підходи до виховання дівчаток відрізняються від традиційних?
— Ми прагнемо відійти від системи, яка всіх заганяє під єдиний шаблон. Робимо це свідомо, причому з перших хвилин їхнього життя. Обох дочок я народжувала вдома, а не в пологовому будинку. Пологи приймав чоловік. Дівчатка росли з гувернантками. А коли прийшов час і ми віддали Полінку до школи, то переконалися у правильності своїх поглядів. У нас була не найгірша школа, але навіть у ній нашій дитині обрубували бажання творити і створювати. До неї чіплялися, мовляв, ти повинна бути як усі. А наша дитина — дизайнер. Вона сама створювала собі одяг і хотіла його носити, бо саме так вона реалізовувалася. Нині дівчатка не ходять до школи. Але це не означає, що вони не отримують належної освіти. Із загальних предметів вони займаються з викладачами індивідуально. Але більше часу приділяємо їхньому творчому розвитку.
— Згадуєте Запоріжжя?
— У нас із Сергієм (чоловік Вікторії. — Авт.) там залишилося багато друзів. Наша улюблена бабуся Людмила Борисівна живе в Запоріжжі. Але насправді там не було можливостей для подальшого розвитку.
— Вікторіє, ви не тільки поміняли місце проживання, а й, як я бачу, круто змінили свій вигляд. Вас просто не впізнати, так ви погарнішали. Як вам це вдалося?
— Я справді схудла зі 108 до 57кг. Це результат важкої праці. Я не виходила зі спортзалу, і вдома в мене тренажер, крім того, ходила на масажі, робила спеціальні обгортання. Ну і, звичайно, жорсткі обмеження в їжі. Я буквально зашила собі рот. Але результат того вартий. До рішення привести себе в норму мене підштовхнула одна ситуація. Я була вже дуже затребуваним дизайнером. Мої колекції брали участь у різних показах. І одного разу мені зателефонували з телебачення і запросили попрацювати ведучою на модному проекті. Я з цікавістю погодилася і прийшла на співбесіду. Але коли мене побачили, відмовили. Мотивування відмови було очевидним: не може фахівець з питань моди мати такий вигляд. І ось тоді я вирішила взятися за себе всерйоз. І чоловік мене підтримав. Сергій тоді теж важив чимало — 125 кг. Тепер же його вага — 85 кг.
— Яку роль у вашому творчому союзі виконує чоловік?
— Сергій — чудовий організатор. Але, крім того, що він облаштовує наш побут і виконує всі функції, які позначаються просто — надія і опора, він ще й знаходить технічні рішення творчим завданням, які ставить нам Поліна, і допомагає втілювати їх у життя. Коли Полінка придумала сукню «Запоріжжя», яку треба було виконати в кілька ярусів, де спідниця виготовлялася у вигляді мостів Преображенського, річка Дніпро символічно зображувалася у вигляді довгого шлейфа, причому для більшого ефекту при його демонстрації на подіум мали виходити діти з вудками і відерцями і зображати рибалок, і ще багато різних ефектів передбачалося, в тому числі й щогли ліній електропередач, і багатоповерхові будинки тощо, саме Сергій придумав, як це все зробити так, щоб воно сприймалося глядачами. Коли треба зробити щось неможливе, він це може.
Наталя ЗВОРИГІНА,
«Урядовий кур’єр»
ДОСЬЄ «УК»
Вікторія ГОРЛОВА. Народилася у Запоріжжі 1973 року. Закінчила Харківський зооветеринарний інститут. За другою вищою світою — економіст, закінчила Запорізький національний університет. Щодо свого творчого фаху вважає, що талант дизайнера-модельєра отримала від Бога.
Ми в Google+