ОСОБИСТІСТЬ

Чотириразовий міністр, кваліфікований менеджер,  Герой України задає тон у побудові нової Черкащини

Сергій Тулуб належить до того «золотого» відсотка державних діячів, висококваліфікованих менеджерів-управлінців, які є не тільки двигунами прогресу, а й його керманичами. Чотири рази міністр: двічі — вугільної промисловості й двічі — паливно-енергетичного комплексу. Президент Національної енергогенеруючої компанії «Енергоатом». Нині голова Черкаської облдержадміністрації.

Людина неординарна, з дуже суперечливими думками про себе. Шахтарі згадують головнокомандувача вугільних фронтів із вдячністю. А «генерали» — по-різному. Одні — із жалем про його відхід, дехто — з радістю. Що тут скажеш: скільки людей, стільки й думок. Але хоч би що казали, а він присвятив вугільній промисловості тридцять років життя. Один з небагатьох, чий талант, досвід і знання часто запобігали масштабним енергетичним небезпекам. Особливо в часи після перебудови.

Хоч сам Сергій Борисович у невпинному прагненні «вперед і вперед» інколи  дуже незручний навіть для своїх однодумців. Якось тодішній голова  Донецької облдержадміністрації, а нині Президент України Віктор Янукович назвав Сергія Борисовича «професіоналом, який не заангажований жодною групою, самостійною, впертою і навіть часом противною людиною». Що ж, характеристика не стільки приємна, як об’єктивна.

Зрозуміти, зуміти

...Йому ледь виповнилося сімнадцять років, коли переступив поріг відділу кадрів шахти «Кіровська» комбінату «Донецьквугілля». Призначили молодого хлопця доставником-такелажником. Досвідченим шахтарям  відразу припав до душі рухливий допитливий юнак. Його інтерес до всього був не випадковим: Сергій дуже хотів усе зрозуміти, все обов’язково зуміти. Закінчивши Донецький політехнічний інститут, розпочав свою кар’єру гірничим майстром з вентиляції і техніки безпеки на шахті імені Скочинського. Якось після підривних робіт стався розкид некерованої вугільної маси, яка засипала запасний вихід. І молодий майстер вирішив прийняти неординарне рішення: зупинити лаву. Життями шахтарів ризикувати не можна! Що тут було... Телефон не замовкав, адресуючи йому безліч «ласкавих» слів від бригадира, начальника дільниці, заступника начальника з вентиляції та техніки безпеки. Але Сергій Борисович  не здався. Лаву зупинили, завали розчистили, звільнивши запасний вихід.

Це був його перший шахтарський урок виправданої — ні, скоріше необхідної принциповості, даний не тільки вуглевидобувникам, а й самому собі. Фото з архіву Сергія ТУЛУБА. 

А далі була робота, робота і ще тисячу разів робота. Змінювалися шахти, колективи, посади. Шахтар від Бога, він виріс до генерального директора виробничого об’єднання «Шахтарськвугілля», голови правління державної холдингової компанії «Шахтарськантрацит», заступника голови Донецької обласної державної адміністрації з питань промисловості, енергетики, транспорту та зв’язку.

Випробування владою

Життя влаштовувало йому випробування чи не на кожному кроці. Особливо пам’ятні перші дні на посаді міністра вугільної промисловості. Було це в кризові 1990-ті. Тоді шахтарі саме пішли до Києва і застукали шахтарськими касками перед Кабінетом Міністрів. Хтось повинен був поговорити з трудівниками, переконати їх повернутися до роботи. Цією людиною був Сергій Тулуб. У ці складні, непередбачувані для України дні, і потім, під час своїх наступних призначень на міністерські посади, його, як солдата на війні, призивали, коли наставала криза і потрібна була перемога над завалами і коли був засипаний запасний вихід і потрібно було розчищати шляхи дальшого просування вперед.

Під керівництвом Сергія Тулуба збудовано другий енергоблок на Хмельницькій атомній електростанції, четвертий блок — на Рівненській, запущено першу чергу Ташлицької ГАЕС і, нарешті, відновлено роботи з будівництва третього і четвертого блоків ХАЕС.

За визначні успіхи в розвитку енергетичного комплексу України загалом і за заслуги у запуску другого блоку Хмельницької атомної електростанції зокрема одержав звання Героя України.

І ось тепер — Черкащина. Світла батьківщина його батька, витоки роду Тулубів. Тут, у мальовничому селі Богуславець біля Золотоноші, колись жили його діди-прадіди і досі живуть його родичі. А тому можна сказати, що це другий після Донбасу будинок молодшого покоління Тулубів.

Сергій Борисович повернувся на Черкащину як голова обласної державної адміністрації. Вивчивши проблеми та потреби області, він ініціював розроблення та затвердження на сесії обласної ради програми «Будуємо нову Черкащину». Саме вона дала відчутний соціальний поштовх розвитку області.

Швидко добудовано двадцятирічний довгобуд — обласну дитячу лікарню європейського рівня, оснащену найсучаснішим обладнанням, відновлено судноплавство Дніпром, реставровано музей, могилу і пам’ятник Тарасові Шевченку в Каневі, побудовано сорок шість газопроводів. Понад тисячу об’єктів соціально-культурного й побутового призначення введено в експлуатацію за час роботи в області Сергія Тулуба.

Реальні мрії

Але, як вважає він сам, найважливіший сектор роботи адміністрації — аграрно-промисловий комплекс. Родючі чорноземи, роботящі люди, висококваліфіковані фахівці. Цей потенціал повністю відповідає мрії про збирання чотирьох мільйонів тонн черкаського зерна щороку. Йому, відмінному кризовому менеджерові вугільної промисловості, дуже хочеться вимірювати наш хліб насущний так само: мільйонами тонн, як і колись чорне золото. І мрія стає реальністю. Дарма що для цього потрібна щоденна напружена, як і в шахті, робота. Робота з людьми. А ще — безмірна любов до цього чудового краю.

Усе це є в душі Сергія Тулуба. Він, як одвічний український плугатар, не цурається ніякої роботи. Від зорі до зорі оре свою ниву. І впевнено йде вперед.

— Я звик перти плуга, — каже Сергій Борисович.

І це справді так.