Директор департаменту житлової
політики Міністерства регіонального
розвитку, будівництва
та житлово-комунального господарства
Віталій ШАПОВАЛЕНКО

Той, хто встиг у попередні роки отримати безкоштовне житло від держави, зміг його й приватизувати. Враховуючи те, що  в жодній країні пострадянського простору безкоштовної приватизації помешкань не було, справді царський подарунок зробила держава своїм громадянам. Але тільки тим, у кого квартири вже були. Хто не встиг — той, як кажуть, спізнився. Серед них — і мешканці гуртожитків. Там навіть постійна прописка не давала права на оформлення у власність хоча б цих кімнат. Бо ж таке житло вважалося тимчасовим. Та роки йшли, безоплатне житло практично перестало існувати як явище, а ті тимчасові кімнати в гуртожитках стали для їхніх мешканців постійними… І лише нещодавно на державному рівні було прийнято рішення, спрямовані на активізацію процесу приватизації мешканцями гуртожитків своїх кімнат.

Щоправда, не все так просто. Бо державні гуртожитки ще треба передати в комунальну власність, підготувати їх до приватизації. З гуртожитками, що належать підприємствам чи іншим структурам,  питання ще складніше, бо до загальних проблем додаються й відомчі, об’єктивні чи штучно створені. І не завжди люди можуть розібратися у тих хитросплетіннях, які стають справжнім шлагбаумом до права власності на їхні кімнати. Тож запитань виникає чимало. На «пряму лінію» «Урядового кур’єра» ми запросили директора департаменту житлової політики Міністерства регіонального розвитку, будівництва та ЖКГ Віталія Шаповаленка, який і відповів нашим читачам на запитання, що їх хвилюють.

Компенсація для «статутного фонду»

Олена ШАПОВАЛ,
м. Київ:

— Я б хотіла запитати стосовно моєї подруги. Десь шість років тому її виселили з гуртожитку разом з неповнолітньою дитиною за борги. Там і борг невеликий був — 200 гривень. Нині вона ці борги сплатила. Реєстрація у неї залишилась. Вона хоче повернутися у цю свою кімнату, яка, як вона дізналася, зараз вільна. За цей час дочка вийшла заміж, народила дитину, зять теж без квартири. Нині вони знімають помешкання — то разом, то окремо – і поневіряються. Чи може вона все-таки повернутися в ту квартиру, де в неї реєстрація?

— Скажіть, будь ласка, хто власник гуртожитку?

— Якийсь завод, вона там працювала двірником.

— Якщо власником квартири є якесь підприємство, то, найімовірніше за все, це вже публічне акціонерне товариство, і вказаний гуртожиток увійшов у статутний капітал. Тому питання має вирішуватися саме з адміністрацією підприємства в цьому випадку. Іншого варіанта немає. Ви ж розумієте, в будь-якому разі рішення приймає адміністрація. Я не бачу підстав, щоб вона зверталась до суду чи ще кудись, щоб хтось зобов’язав власника гуртожитку поселити її. Якби вона працювала досі на цьому підприємстві, то питань би не було. А оскільки вона, я так розумію, вже не працює… Для початку їй варто працевлаштуватися на зазначене підприємство, потім звертатися з проханням про надання кімнати. Іншого виходу я не бачу. Ви повинні розуміти, що гуртожиток перебуває у власності підприємства, і в першу чергу приміщення надаються особам, які там працюють. А якщо вона вже звільнилася, то в адміністрації немає підстав надавати кімнату.

Жителька Херсона,
працівниця ВАТ
«Херсонські комбайни»:

— У мене запитання щодо двох гуртожитків, які у власності ВАТ «Херсонські комбайни». Передусім я хочу дізнатися, як можна прискорити передачу гуртожитків у фонд міста. А потім уже й приватизація піде. Як це можна зробити? До кого звернутися?

— Проблема виникла майже 20 років тому. На початку 90-х років минулого століття, коли відбувалася приватизація підприємств, були допущені масові порушення, коли незаконно в статутні капітали включались житлові фонди гуртожитків тощо. У вересні 2011 року Верховною Радою були прийняті зміни до Закону «Про реалізацію прав мешканців гуртожитків». Ним передбачений механізм, згідно з яким усі гуртожитки, які свого часу були включені в статутні капітали і дотепер там числяться, підлягають передачі в комунальну власність. Там же само прописані й шляхи здійснення такої передачі.

Ремонт гуртожитку скоро й кімнати можна буде приватизувати. Фото Володимира ЗАЇКИ

Один з них — коли гуртожиток власником передається місцевій громаді добровільно, без додаткових умов. Другий — коли власник хоче отримати певну компенсацію за вкладені кошти за експлуатацію гуртожитку в період його числення у статутному капіталі. Нині нашим міністерством розроблений проект порядку відповідних розрахунків і оплати компенсації власникам гуртожитків. Гадаю, найближчим часом він буде винесений на засідання Кабінету Міністрів. Прийняття цього нормативного акта створить усі правові умови для того, щоб забезпечити передачу цих гуртожитків у власність територіальних громад і дати можливість людям отримати право на приватизацію займаних  приміщень. Тому я рекомендую вам трохи почекати.

— Річ у тому, що в нас ліквідатори підприємства змінюються, вони селять у кімнати людей, які не мають жодного стосунку до заводу, а нам, колишнім і нинішнім робітникам підприємства, не розширюють житлоплощі. Хоч люди по 25—30 років працюють, і з наших зарплат свого часу утримували кошти у фонд розвитку підприємства. Мені 56 років. Живу із сином у кімнатці 17,2 кв. метра. У нас ліжка поряд стоять. А сину 30 років. Чоловік пропрацював понад 40 років, утратив руку в ливарному цеху на заводі. Я теж астму заробила. А нині продовжую працювати в гуртожитку — сиджу на вахті і боюсь звільнитися. Але поїдом виїдають, тому що житло не хочуть дати. Вони хочуть, щоб я  купила його, тому що його розпродуватимуть. Але я терплю і не збираюсь звільнятися.

— Нині уряд робить усе можливе, щоб розв’язати проблему мешканців гуртожитків, розуміючи велику соціальну відповідальність. Хай це буде невелика, але стартова позиція, яка дасть змогу людям у подальшому зайнятися поліпшенням своїх житлових умов. Сьогодні, на жаль, держава не може будувати житло з наступною безкоштовною передачею його населенню.

— А якщо власник підприємства, у статутному капіталі якого перебуває гуртожиток, відмовиться передавати його на баланс міста?

— У будь-якому разі держава робитиме все, щоб захистити права громадян. Саме тому, я ж наголошував, у 2011 році були внесені зміни до закону, у яких і йдеться про те, що всі гуртожитки повинні бути передані у комунальну власність територіальних громад.

І на цей час я можу навести чимало прикладів, коли власники добровільно, без будь-яких попередніх умов приймають рішення про передачу того чи іншого гуртожитку, і тут немає ніяких проблем. Інша річ, коли ТОВ або ВАТ у стані банкрутства. Але й тоді, відповідно до законодавства про банкрутство, без жодних додаткових умов, претензій кредиторів, інших осіб весь житловий фонд, у тому числі гуртожитки, передаються у власність місцевих органів влади. Інша ситуація, коли власники з якихось мотивів продовжують наполягати на тому, щоб залишити ці будівлі у власності. Однак коли буде прийнято порядок компенсації, напевно, всі ці питання будуть зняті автоматично.

Нас поселили без ордера

Валентина ВАЛІДУДА,
м. Житомир:

— Я проживаю в студентському гуртожитку, частина якого ще за радянських часів була обміняна на квартири викладачів. Постійна прописка у нас з 2000 року. Чи можна приватизувати ту частину будови, де наші кімнати? Вхід у нас окремий від студентів. Цей гуртожиток належав колись сільськогосподарському інституту, зараз це аграрний університет. А я працювала на заводі «Біомедскло», який також належав аграрному міністерству.

— Валентино, я вам рекомендую перш за все розібратися, який статус має та частина гуртожитку, в якій перероблені квартири для викладачів.

— На жаль, нам цього акта передачі ніхто не надає. Мовляв, згорів, згублений тощо.

— У вас є ордер? За чиїм рішенням ви поселились і хто вам ордер оформляв?

— Вирішував профком і давали якийсь папірець. Але ці папери залишились у профкомі.

— Я рекомендую вам звернутися в адміністрацію вищого навчального закладу і з’ясувати, який статус мають ці квартири. Якщо вони у віданні вишу, то питання слід вирішувати тільки з його керівництвом. І ще я вам порадив би: якщо там якісь проблеми виникнуть, — зверніться в міськвиконком. Вони на місці розберуться, визначаться, який статус цих квартир і які можливі варіанти для прийняття рішення про приватизацію.

Адже це компетенція місцевих органів влади. З позиції центру ми можемо дати лише певні рекомендації місцевим органам влади, надати роз’яснення громадянам. Але знову ж таки за умови, якщо нам дають чітку вихідну інформацію, яка розкриває ситуацію. Бо є випадки, от навіть як у вас зараз — ви звернулися, але не володієте повною інформацією. І тут неможливо конкретно відповісти на запитання, тож я рекомендую звернутися до міських органів влади і адміністрації інституту.

— А якщо до вас звернутися з листом, то на яку адресу його написати?

— Ви можете звернутися до Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства за адресою: місто Київ, вулиця Велика Житомирська, 9. Бажано, щоб ви надали максимально повні вихідні відомості про статус цих квартир.

Марія ЛЕВЧУК,
м. Тернопіль:

— Якщо людина проживала в одній кімнаті в гуртожитку протягом десяти років, а три роки тому переїхала мешкати в іншу кімнату, то чи можна це вважати сумарним терміном проживання в гуртожитку?

— Можна.

— Якщо поселення відбувалося не за наказом, не за ордером, то хто має розглядати доказову базу, що людина законно поселена?

— Якимось же чином те рішення приймалося? Якщо ніяких документів не залишилось, єдиний вихід — звертатися в судовому порядку, захищати свої права, доводити, що людина була поселена на законних підставах, тобто повинні бути запрошені в судовому порядку свідки, які підтвердять, що ця особа в такому-то році за рішенням адміністрації підприємства була поселена в гуртожиток. Тим паче, якщо в неї є реєстрація, то проблем узагалі немає.

Наталка ПЕТРЕНКО,
м. Кіровоград:

— Я дзвоню за дорученням друзів, які самі не можуть зателефонувати. Як дізнатися, чи включений гуртожиток у програму приватизації?

— Скоріш за все, вони хочуть дізнатися, чи підпадає гуртожиток під загальну державну програму передачі з державної власності в комунальну. Для цього я рекомендую вам звернутися до управління житлово-комунального господарства Кіровоградської обласної державної адміністрації. За їх пропозицією ми і готували загальний перелік гуртожитків. Усе починається з того, щоб визначити свої права, свій статус. Тільки знаючи всі ці нюанси, можна щось вирішувати.

— Віталію Георгійовичу, ви багатьом радите насамперед звернутися до посадовців на місцях. Але буває, коли дехто з них формально підходить до своїх обов’язків і людям важко отримати необхідну консультацію. Що ви порекомендуєте в таких випадках?

— Нині у всіх регіонах при обласних державних адміністраціях, а також при міськвиконкомах у містах створено громадські ради з питань розв’язання проблем мешканців гуртожитків. Якщо питання на рівні місцевої влади не вирішується, людина може звертатися до громадської ради і залучати громадськість для обговорення та допомоги у прийнятті відповідного рішення.

Ми, наприклад, працюємо зі всеукраїнськими громадськими організаціями, які розташовані в Києві і мають представництва у всіх регіонах. Ми конкретно звертаємось до них і просимо, щоб вони організовували і проводили відповідну роз’яснювальну роботу на місцях тощо. Тобто, з одного боку, як передбачено законом, забезпечено державний контроль, технагляд проводять спеціальні установи за якістю проведення капітального ремонту. А з другого боку, вважаю, повинен бути і громадський контроль.

Марина ПАВЛІНСЬКА,
м. Київ:

— Наш гуртожиток уже потрапив у програму приватизації, але в ньому кімнати на першому поверсі орендують комерційні структури — перукарня, нотаріальна контора і ще кілька. Чи маємо ми, мешканці, право на ці кімнати, аби виселили цих підприємців і віддали кімнати нам?

— Це питання повинно вирішуватися спільно з Київською міською державною адміністрацією. Насамперед потрібно визначатися, на яких підставах там перебувають орендарі, який статус цих приміщень. Можливо, перукарі, нотаріуси та інші перебувають там на законних підставах. Тобто потрібно розглядати кожен конкретний випадок. Люди повинні розуміти, де є межі, в яких вони справді можуть ставити вимоги.

Марія,
м. Чернівці:

— Наш гуртожиток уже 15 років без ремонту. Нам сказали, що перед тим, як приватизувати кімнати, мешканці самі мають відремонтувати весь гуртожиток. Зрозуміло, що коштів таких у нас немає. Чи насправді ми повинні самі його ремонтувати?

— Перше питання, з якого необхідно починати: з’ясувати, хто є власником гуртожитку, визначитися з його статусом. Якщо гуртожиток у комунальній власності, то нічого, крім рішення місцевого органу влади, не потрібно, щоб почати процес приватизації. А якщо гуртожиток перебуває в державній власності, наприклад, належить якомусь підприємству чи установі, то передусім цей гуртожиток повинен бути переданий з державної власності в комунальну, а потім уже приймається рішення про початок приватизації. Крім того, якщо ваш гуртожиток у державній власності, то, найімовірніше,  він включений до загальнодержавної програми передачі гуртожитків з державної власності в комунальну.

Тому я вам рекомендую звернутися до Чернівецької обласної державної адміністрації, до управління житлово-комунального господарства і уточнити всі подробиці. Якщо ваш гуртожиток є частиною приватного підприємства, включений до його статутного капіталу, то це окрема проблема і окреме питання, яке потребує вирішення.

— Тоді ми повинні будемо самі ремонтувати?

— Ні, просто час приватизації ваших кімнат відтермінується. Але ви зобов’язані утримувати хоча б свої кімнати в належному стані.

Гроші на ремонт шукайте усім миром

— Після приватизації кімнат гуртожиток набуває статусу житлового будинку?

— Він може залишитися в статусі гуртожитку. Але за рішенням місцевої влади може бути переведений в категорію житлового будинку. Тобто визначатися потрібно в кожному конкретному випадку. Окрім того, є приклади, коли залучаються інвестори і роблять реконструкцію гуртожитків з надбудовою поверхів. Фактично реконструюють будівлю таким чином, що кімнати переобладнуються в окремі квартири з усіма потрібними зручностями.

Наше завдання — до 2015 року  розв’язати цю проблему. В Росії ще у 1990-х роках пішли цим шляхом, і там уже давно це питання вирішене.

— Скільки гуртожитків планується передати до комунальної власності, чи складено вже їх перелік?

— Коли ми розробляли проект загальнодержавної цільової програми передачі гуртожитків з державної власності до власності територіальних громад, ми вивчали це питання разом з місцевими адміністраціями і визначилися з переліком гуртожитків, які підпадають під категорію тих, що можна передавати, і підпадають під дію закону. Таких у нас 1058. Із врахуванням цієї кількості було розроблено програму. По кожному регіону визначена загальна кількість гуртожитків, які підлягають передачі, житлова площа в них. І таким чином ми визначили середню вартість капітального ремонту гуртожитків і розподілили їх по роках з 2012-го по 2015-й. В кожному конкретному випадку кошторисна вартість визначається за результатами обстеження гуртожитку, за яким складається дефектний акт і розробляється проектна документація на капремонт.

Середня вартість, закладена розрахунково на капітальний ремонт гуртожитків, становить приблизно 500 гривень на квадратний метр. При цьому програмою передбачено, що співфінансування місцевих органів влади повинно становити 50%. Тобто 250 гривень дає держава, 250 — повинні знайти місцеві органи влади.

Деякі регіони виявилися не готові взяти участь в програмі і просто відмовляються від участі в ній цьогоріч у зв’язку з тим, що не мають фінансування. Це, наприклад, Луганська область, деякі інші. З другого боку, коли ми проводили селекторну нараду, міністр конкретно звернув увагу регіональних керівників на те, що вони не повинні звужувати питання співфінансування тільки до коштів місцевих бюджетів. Вони можуть вишукувати і залучати гроші й з інших джерел, але в будь-якому разі повинні забезпечити належний стан будівлі.

— А які варіанти можуть бути?

— Їх багато. По-перше, жителі гуртожитків готові взяти участь у ремонті — щоб процес пришвидшився і в них з’явилася можливість приватизувати свої кімнати. Інші варіанти — можуть  бути залучені на якихось умовах кошти з інших джерел. Наприклад, благодійні внески, кредитні кошти. Правильно акцентував міністр, звертаючись до місцевого керівництва: якщо ви не будете працювати з людьми, то це питання не вирішите. Тому потрібно звертатися до людей, до всіх, хто має якісь можливості, опрацьовувати механізми залучення коштів.

Якщо подивитися на закон щодо передачі речових прав, то там статтею 4.2 не закладено відповідальності чи обов’язків держави брати участь у передачі таких гуртожитків у комунальну власність. Це  питання колишнього власника і місцевого органу влади. Але, з огляду на важливість питання, було пряме рішення уряду про залучення до цієї справи коштів державного бюджету. До речі, коли навіть іще програми не було, вже уряд видав рішення про виділення  60 млн грн на цю справу, щоб ми вже нині змогли все-таки розпочати цю роботу.

Зауважу, що тільки в нашій країні свого часу провели безкоштовну приватизацію житлового фонду. Нині маємо понад 93% приватизованих квартир, але реальний власник досі не усвідомив, що його власність — це не тільки конкретна квартира, обмежена стінами, а й увесь будинок. І його потрібно утримувати. А поки що нам доводиться переконувати в цьому. Наприклад, у деяких регіонах, особливо це стосується Луганської області, нам говорять: я тут 30—40 років пропрацював, ви мені зобов’язані. Так, це моя квартира, але я там не хочу нічого робити, ви мені зобов’язані.

А практично всі пострадянські країни у цьому плані керуються зовсім іншими принципами. Наприклад, у Східній Німеччині, коли відбувався цей процес, люди викуповували житло, хоч і за невеликою ціною — з розрахунку від 400 до 600 євро за квадратний метр. А в Угорщині визначалася оціночна вартість житла в будинку, наприклад 500 доларів за квадратний метр. При цьому місцевий орган влади домовлявся з мешканцями: ми передаємо вам у власність за 100 доларів за квадратний метр, але 400 доларів ви потім повинні вкласти в капітальний ремонт будинку протягом якогось часу. І таким чином вони практично реконструювали весь житловий фонд. З одного боку, залучали кошти мешканців. Адже вони в першу чергу зацікавлені в тому, щоб будинок був у належному стані, з другого — держава допомагала залучати кошти державного бюджету чи кошти інвесторів.

«Пряму лінію»
підготувала та провела
Інна КОСЯНЧУК,
«Урядовий кур’єр»

ДОСЬЄ «УК»

Віталій ШАПОВАЛЕНКО. Народився 1955 року  в м. Душанбе (Республіка Таджикистан). У 1977 році закінчив Таджицький політехнічний інститут за спеціальністю «промислове та цивільне будівництво». У  2006 році — Українську академію зовнішньої торгівлі за спеціальністю «менеджмент зовнішньоекономічної діяльності». З 2011 року — директор департаменту житлової політики Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України.

КОМПЕТЕНТНО

                                   
Анатолій БЛИЗНЮК, 
міністр регіонального розвитку,
будівництва та ЖКГ:

— Приватизацію треба завершувати. Процес незакінчений навіть на рівні багатоквартирних будинків, де є власники квартир, але немає власника будинку як цілісного об’єкта. І в цьому найбільша проблема утримання житлового фонду. Тим часом жителі гуртожитків дуже довго були позбавлені навіть такого елементарного права, як приватизація кімнат, які вони на законних підставах і дуже довго займають. Програма, розроблена Мінрегіоном, схвалена парламентом та підписана Президентом, нарешті вирішує це питання для людей, що живуть у гуртожитках державної власності. 

ПРЕС-ЦЕНТР «УК»

З питань органiзацiї та проведення «прямих лiнiй» i «круглих столiв» «Урядового кур’єра» звертатись до керiвника прес-центру Анни Шиканової за електронною адресою: imrich@ukcc.com.ua.