Директор департаменту
 
вищої освіти Міносвіти 
Ярослав БОЛЮБАШ

Согодні стартує вступна кампанія-2011. І хоч у юнаків та дівчат  позаду тестові випробування, хвилювання не дає спокою: як цьогоріч отримати омріяний студентський квиток, наскільки прозорим буде вступ до університетів, чи варто довірити свій доленосний шанс електронній подачі документів?

Відповіді на ці запитання знає директор департаменту вищої освіти Міністерства освіти і науки, молоді та спорту Ярослав Болюбаш. А ще розповідає «УК», чому студенти виходять на акції протесту, що до вишів ніколи не повернуться вступні іспити та коли наші університети увійдуть до ТОП-500 найкращих світу.

До ЗНО прозорого вступу не було 

— Ярославе Яковичу, торік абітурієнтам доводилося простоювати в довгих чергах, наскільки вдало  організовано цьогорічний вступ?

— Вступна кампанія-2011 насамперед відрізнятиметься від минулорічної тим, що цього року більш як на 42% менше випускників шкіл, а відповідно й менше абітурієнтів.

В Умовах прийому до ВНЗ збільшено строки прийому документів з двох тижнів до місяця — з 1 по 31 липня. Це дасть змогу зменшити черги. Також як експеримент запроваджується система «Електронний вступ» — абітурієнти зможуть в електронному вигляді подати заяви, і коли вступник буде рекомендований до зарахування, знайде своє прізвище в рейтингу вишу, подає оригінали документів. Це також розвантажить приймальні комісії.

Важливо й те, що встановлений єдиний перелік конкурсних предметів на ту чи ту спеціальність. Завдяки цьому всі абітурієнти, які вступають на одну спеціальність, є в рівних умовах — до кожного вишу можуть подавати одні й ті ж сертифікати.

Більше того, за перебігом вступної кампанії здійснюватиметься громадське спостереження — таке право надано ВГО «Комітет виборців України» та «Громадянській мережі ОПОРА».

Наступне — збереглася минулорічна норма, коли абітурієнти, які мають з профільних предметів високі бали з тестування, а з непрофільних — 123,5 чи 123, допускаються до конкурсу. Оскільки раніше ці молоді люди залишались «за бортом».

Крім цього, вперше запрацювала схема балу вишу — коли для професійно орієнтованої молоді, яка закінчила підготовчі курси при виші, може додаватись до 20 балів (на природничо-математичні, інженерно-технічні спеціальності). Чому саме ці? Щоб мотивувати вступ молоді на ці непопулярні напрямки.

Іще торік ми мали проблему щодо рейтингових списків певних періодів вступу. Цього разу чітко регламентовано — вони становлять 5, 2 і 2 дні. Тож, сподіваємося, вступна кампанія пройде успішно.

—  Наскільки прозорим буде вступ?

— Сьогодні питання щодо прозорості вступу до вишу є надуманим. Адже процедура є відкритою саме завдяки інформаційній системі «Конкурс» та сайтів вишів, в яких висвітлюється нова інформація.

 —  Як вважаєте: додаткові бали ставлять у нерівні умови абітурієнтів, приміром, дітей із сіл, які не можуть ні заплатити за підготовчі курси, ні доїхати до них?

— Це й так, і не зовсім. Адже є стаціонарні курси (у вихідні) і заочні, коли на місця виїжджають викладачі вишів і проводять заняття з школярами. Відтак це не є тим аргументом, який сильно переважує.

 Чи варто при вступі враховувати середній бал шкільного атестата? Наскільки він об’єктивний?

— Навколо цього питання велося багато дискусій. Хто є присутній в абітурієнта: школа, яка виражається через бал атестата, незалежна організація — центр оцінювання, який проводить тестування, і вже зараз бал ВНЗ. Ввівши середній бал атестата, ми зробили школу партнером. Коли не було середнього бала, останню чверть діти були зорієнтовані лише на вивчення конкурсних предметів. Ось говорили, що ніби торік почали журнали переписувати. Аналіз бази інформаційної системи «Конкурс» показав кореляцію середнього бала атестата і балів сертифіката ЗНО. Отже позиція опонентів була повністю зруйнована.

 — Наскільки доцільно врахувати при вступі третю складову — бал вишу, адже ЗНО — це вже вступні випробування?

— Про вступні екзамени не повинна йти мова. Давайте збережемо довіру до вступної кампанії, яку ми завоювали за останні роки, до її об’єктивності, відкритості. Її дзеркалом, як уже наголошувалося, є інформаційно-пошукова система «Конкурс», де торік було понад 60 мільйонів відвідувань із 114 країн світу! Це невидима телекамера, де весь процес вступу як на долоні: хто яке посідає місце в рейтингу, яку кількість балів має. Бо можна бути на десятому місці, але, маючи певні пільги, обійняти третє-четверте.

Тож вважаю, що екзамени проводити у вишах недоцільно. Адже ідея запровадження ЗНО реалізовувалася для вивільнення вступника від напруженої вступної кампанії, вивільнення персоналу вишу і насамперед це шлях до довіри і об’єктивного відбору на навчання. Адже ЗНО — об’єктивний, незалежний відбір.

Сьогодні існують творчі випробування — це й є балом вишу, втім, його частка не повинна переважати. 

—  Опоненти міністерства наголошують, що будуть махінації зі списками у зв’язку із електронним вступом.

— Абітурієнт реєструється через систему і отримує свій пароль. Також його прізвище з’явиться в списку на сайті вишу та в системі «Конкурс». Тобто абітурієнт матиме одне індивідуальне джерело доступу і два відкритих. Будь ласка, перевіряйте! А коли вже будуть рейтингові списки рекомендованих до зарахування, вступник звертається до приймальної комісії та надає оригінали документів. Все буде прозоро. Крім того, враховуючи нашу ментальність, думаю, що частина вступників спочатку зареєструються в електронному варіанті і тут же підуть здавати копії документів, хоча в цьому немає потреби. 

Інститути стануть коледжами— Чому міністерський законопроект «Про вищу освіту» викликав бурхливу реакцію студентства по всій Україні?

— У законопроекті кілька фундаментальних речей. По-перше, перехід на трициклову систему — бакалавр, магістр, доктор філософії або доктор PhD. Для чого нам це потрібно? Щоб ми стали зрозумілими Європі. Ми відмовимося від бездумної назви «спеціаліст».

По-друге, треба привести типи навчальних закладів у відповідність до європейських вимог. Виші вже не класифікуватимуться за рівнями акредитації. Новий закон пропонує чітку структуру: є професійні коледжі — нинішні технікуми, які готують молодших спеціалістів, і коледжі, що готуватимуть бакалаврів. Хто стане коледжем? Це майже сотня нинішніх інститутів, можливо, й якийсь університет опуститься до цього рівня. Університети будуть багатопрофільними, академії — одно-двопрофільними.

І по-третє, слід зробити виші більш гнучкими, щоб вони ефективно взаємодіяли з роботодавцями, мали автономію. До речі, проект закону передбачає майже 30 нових норм автономії ВНЗ. Виш має бути вільним. Як у правилах дорожнього руху — водій зобов’язаний їх дотримуватися, але вільно, впевнено сидіти за кермом.

А головне, ні закон, ні жодний нормативний акт не повинен мати політичного забарвлення. Приміром, проти чого виступала Києво-Могилянка? Не дають автономії. Поняття автономії є відносним. Вони просять дати їм право визначати зміст освіти. Але ж рівень фундаментальної підготовки має бути єдиним у всіх навчальних закладах. Якщо цього не буде, як держава гарантуватиме якість освіти? Також просили дати право видавати власні дипломи. А як тоді буде захищений диплом? Видаючи державний документ про освіту, держава гарантує її якість і відповідає за неї.

Над проектом закону працювали сотні фахівців, останню редакцію доопрацьовувала експертна група з представників університетів, профспілок, студентських і молодіжних організацій, роботодавців. Тут не сприймалася теза «це не так, не знаю як». Повинна бути конкретна пропозиція: ось цю статтю викласти у такій редакції.

 У новій редакції скасовано визначення статусу вишу залежно від кількості студентів, збережені соціальні гарантії тощо. Чому б це не прописати одразу?

— Законопроект готувався, вдосконалювався впродовж кількох років. На той час ми мали 2,5 мільйона студентів. Тож тоді треба було створити умови, які змусили б ВНЗ об’єднуватися. Ця норма зараз знята. Водночас існує інша — щоб називатися університетом, треба готувати бакалаврів і магістрів не менш як за вісьмома галузями освіти, а підготовка докторів філософії та докторів наук не менш як з 12 наукових спеціальностей. Тобто ім’я вишу повинно відповідати його змісту. Безумовно, такий підхід кращий.

— Чи зможуть керівники вишів підвищувати плату за навчання?

— Плата за навчання за весь строк не може змінюватися — це прописано у ст. 65 Закону. Угода укладається на строк навчання: для бакалавра на 4 роки, надалі на магістра — 1,5-2 роки. Можна оплату проводити і щомісячно, і щосеместрово, і щорічно, за весь строк навчання. Звісно, це не подобається ректорам, бо є інфляція. Але такі умови.

 Як підвищити репутацію вишів?

 В Україні назріло питання оптимізації мережі ВНЗ. Яким чином її зробити безболісною?

— Проблема не в тому, що от давайте зменшимо кількість. Спосіб природного відбору є, але він насправді жорсткий. Тому краще їх об’єднувати на регіональному  та галузевому рівнях. Хто від цього постраждає? Тільки адміністрація. Адже хіба може бути університет, де півтори тисячі студентів? Це затратний заклад, економічно не вигідний. Є випадки, коли окремі технікуми в нас стали академіями і тепер пишаються цим.

— У деяких ВНЗ з державною мовою навчання окремі викладачі читають лекції студентам російською — наскільки це нормально?

— Не можу сказати, що це нормально. Можуть створюватися спеціальні групи — там, де є компактне проживання певних нацменшин. А коли багатомовність в термінології — це складно. Ми повинні бути багатомовними, втім, звісно, мати одну державну мову — українську.

 —  Ваш прогноз: коли хоч один український університет увійде до ТОП-500 кращих ВНЗ світу?

— Україну ще не всі знають у світі, а  наші виші і поготів. Тому їм треба створювати позитивний імідж. В Європі  вже знають наших програмістів, фізиків, хіміків, біологів, медиків. Сьогодні США готові щороку по 600 медпрацівників навчати в Тернопільському медуніверситеті!  Але мало мати один найкращий університет — треба, щоб потенціал поширювався на всі ВНЗ.

Для світового визнання треба насамперед працювати нашим університетам на світовому ринку освітніх і наукових послуг. Тільки високі результати вишу можуть вивести у рейтинг визнання. На це спрямована саме нова редакція Закону України «Про вищу освіту».

Нам є чим гордитися — в Україні розробляється програмного продукту на мільярди доларів. Подивіться, перші реактивні снаряди були створені запорозькими козаками, українці розрахували перший політ на Місяць, створили першу обчислювальну машину і т. д. От саме через такі приклади треба виховувати сучасну молодь.

— Що побажаєте цьогорічному абітурієнту?

— Вірити в себе і знати: щоб чогось досягти, треба докласти зусиль. І в жодному разі не купуйтеся на оманливі оголошення, мовляв, допоможу при вступі. Розраховуйте на свою голову. Адже на процес вступу не можна вплинути. А батькам пораджу: витрачайте гроші не на того, хто влаштує до вишу, а на навчання своїх дітей!

ДОСЬЄ «УК»

Ярослав БОЛЮБАШ. Народився 29 березня 1948 року в с. Майдан-Гологірський Золочівського району, що на Львівщині. Закінчив Дрогобицький державний педагогічний університет ім. І. Франка (на той час інститут). За роки трудової діяльності пройшов всі щаблі від вчителя до директора департаменту вищої освіти, який очолює з 2003 року.

 Інна КОВАЛІВ,  «Урядовий кур’єр»