Про те, що транспорт — не розкіш, а засіб пересування, знаємо ще з дитинства. Засвоїли. Однак, судячи із транспортних перипетій на Черкащині, цю жартівливу аксіому вже давно спростували. Тепер для багатьох українців, особливо на селі, навіть поламаний автобус — велика розкіш. Через брак транспортного сполучення, зруйновані дороги у деяких населених пунктах області життя поступово перетворюється на первісне. В одному з віддалених сіл вирішили перейти на гужовий транспорт. Запрягають конячку, саджають пасажирів на воза, колеса в якому дають гарного вихиляса, і — вперед. Жодна багнюка не зупинить. На конику, кажуть, надійніше.

І справді надійніше. Порівняймо із тролейбусом у Черкасах. На всіх зупинках місцева влада розписала графіки руху. Читай і радій. Та радіти особливо нічому, адже від довгого чекання взимку від холоду можна задубіти, а влітку зомліти від спеки. Увечері ж, коли народ повертається з роботи додому, тролейбуси зникають. Користуйтеся, мовляв, автобусами. Або візника з конячкою замовляйте.

Чи знають у міськвиконкомі, що «рогаті» часто їздять, як їм заманеться? Що приватні перевізники-автобусники нерідко обслуговують сяк-так, порушуючи не тільки правила руху, а й правила безпеки, подаючи на маршрут старі поламані машини. Звичайно, знають. Міська влада вже тривалий час годує народ обіцянками: ось проведемо, мовляв, транспортну реформу, тоді заживемо!

Якось довелося спостерігати таке: із напівпорожнього тролейбуса висадили бабусю, яка, виявилося, недобачила напису «Спецрейс», хоч той їхав маршрутом №9, який і був потрібен старенькій. Причина, з’ясувалося, в тому, що за пенсійним посвідченням їй у такому «спеціальному» їхати «не положено», а треба платити гроші. А де бабуся їх візьме?

Одному з черкаських журналістів удалося зафільмувати, як водій тролейбуса №7 КП «Черкасиелектротранс» рухається містом на великій швидкості і пропускає обов’язкові зупинки. Кондуктор тролейбуса заявила пасажирові, що, оскільки цей рейс спеціальний, послуг із пільгових перевезень учасникам бойових дій, яким і був журналіст, не надають. Після оприлюднення допису з відео, де зафіксовано правопорушення, водія тролейбуса відсторонили від керування транспортним засобом. Однак лише завдяки наполегливості журналіста.

А хіба не бувало, що перевізники відмовляли в послузі інвалідам, ображаючи їх? Про це писав і «Урядовий кур’єр» (28 листопада 2018 р. «Випадок чи правило?»). Ось такий черкаський сервіс.

Та хіба тільки черкаський! Спробуйте, приміром, з районного центру Чорнобай дістатися до села. Нині це велика проблема, хоч пам’ятають тут часи, коли до кожного села були асфальтовані дороги, налагоджено регулярне автобусне сполучення. А в інших районах ті самі проблеми.

«За минулий рік в управлінні транспорту Черкаської міської ради нічого не зробили для запровадження транспортної реформи. Тому Черкаський міський голова Анатолій Бондаренко доручив провести службове розслідування», — читаємо на сайті міської ради. Однак нібито жорстке розслідування на практиці поки що нічим серйозним не закінчилося.

Наприкінці минулого року виконком навіть погодив концепцію транспортної реформи, яку ще мають розглянути депутати. Згідно з документом, до 2022 року в Черкасах зокрема мають з’явитися єдина транспортна компанія, електронний квиток та нова схема маршрутів. Усе це чудово. Однак чекати ще три роки, доки чиновники розкочегарять свій ковчег, черкащани навряд чи згодяться, про що й пишуть у соціальних мережах.

Тобто віз і нині там. На сесіях міської ради тільки й чути, що бракує бюджетних коштів, перевезення пільговиків — неприпустима розкіш, тарифи необхідно підвищувати. А скільки ж їх підвищувати?

Так, у транспортників нині багато проблем. Зокрема в КП «Черкасиелектротранс», де давно застарілий парк машин, відчувається нестача кваліфікованих працівників, неефективно прокладено маршрути. В автобусників — свої камені спотикання: стара техніка, розбиті шляхи. Їхнє обурення також можна зрозуміти.

Однак чи потрібно страйкувати, як уже бувало не раз, витискуючи із громадян та місцевої влади підвищені тарифи? Може, краще разом шукати можливості й способи налагодити справді сучасне транспортне обслуговування? Триває ХХI століття. Чому ж в епоху новітньої техніки й технологій пхаємося назад на допотопному, хай і рогатому возі?