ПОДІЯ 

У столичному парку Перемоги неподалік Кургану Безсмертя постав новий пам’ятник

Арсен НАЛИВАЙКО
для «Урядового кур’єра»

Історія його створення розпочалася в листопаді 2008 року з листа Галини Заболотньої із села Любимівка Солонянського району, що на Дніпропетровщині, до редакції газети «Сільські вісті». Жінка розповіла про гірку долю своєї матусі, яка не діждалася з війни чоловіка. Ця скромна селянка, котра з’явилася на світ 1943-го, у рік загибелі свого батька, дуже просила, аби її допис потрапив до улюбленого поета Бориса Олійника, автора хвилюючих поетично-пісенних творів про матір. «Хочу й прошу Вас, Борисе Іллічу, — зверталася жінка через газету, — аби Ви кинули клич побудувати Всенародний пам’ятник Матері-Вдові. Адже таких матерів війна залишила мільйони. Їхні долі однакові — у злиднях і безпросвітній роботі піднімати з руїн Україну й ставити на ноги дітей. І це робити їм було значно важче, ніж тим, із ким поруч були чоловіки».

Напівсирота війни, чий батько також загинув у битві з ненависним ворогом, Борис Олійник крізь сльозу сприйняв це звернення. Воно, разом з розлогим коментарем поета-академіка, Героя України під заголовком «Устами Галини Василівни говорить уся Україна», було оприлюднене. І посипалися сотні сповнених болю й любові листів про неосяжний вдовиний подвиг як у роки війни, так і в гірке повоєння. А на рахунок Українського фонду культури, який очолює Б.І.Олійник, стали надходити скромні, але такі дорогі внески від дітей-сиріт і напівсиріт війни. Згодом до цієї акції приєдналися й журналісти газети «Голос України». До речі, цей Фонд, який нещодавно відзначив 25-річчя, має на своєму рахунку багато знакових справ. Зокрема встановлення пам’ятників жертвам сталінських репресій у Биківні побіля Києва та жертвам Голодомору-Геноциду на околиці Лубен у Полтавській області. І ось іще один проект, пов’язаний із пошануванням Матерів-Удів, утілення якого стане подією в духовному розвої України.

Всім без винятку, і водночас — кожній персонально. Фото Володимира ЗАЇКИ

У тому, що благородний почин розвивався чітко й цілеспрямовано, найперша заслуга Координаційної ради при Фонді культури, яка упродовж трьох з половиною років активізувала збір коштів, визначала найоптимальніше місце для пам’ятника, узгоджувала дії з київською владою, обговорювала ескізні проекти тощо. 

За словами секретаря  ради Павла Філя, «на заклик газет відгукнулися дві тисячі 463 індивідуальних і колективних пожертвувачі. Зібрано 357 тис. 106 гривень. Щира дяка всім їм. Автор ідеї Галина Заболотня зі своєї скромної пенсії зробила кілька особистих внесків і загітувала на добру справу багатьох своїх земляків. Благодійник Денис Добрі з м. Іршава Закарпатської області також із пенсії вже дванадцять разів переказував на пам’ятник суми від 50 до 150 гривень. Запевняю: жодна надіслана народна копійка не пропала».

Торік 15 грудня Координаційна рада затвердила остаточну модель пам’ятника з танського граніту заввишки чотири метри: молода мати в зажурі тримає на лівій руці прикрите ряднинкою немовлятко, а правою рукою пригортає до себе старшеньке дитинча. Його автори й виконавці — молоді київські митці-скульптори Адріан Балог та Костянтин Добрянський.

У планах Координаційної ради — видання книжки про те, як народжувався пам’ятник, з дописами  дітей війни про своїх страждалиць-матерів і з неодмінним списком усіх дароносців, хто прилучився серцем і коштами до цієї благородної справи.

Борис Олійник зазначив, що задум такого пам’ятника впродовж років буквально стукав у серця — найперше дітям війни, яких вивели в люди вдови. На своїх утлих плечах вони підняли з руїн Україну й навчили дітей жити по совісті. Їх мільйони, котрі недолюбили, не зазнали подружнього щастя і до кінця днів своїх чекали суджених: а може, живий?

ПРЯМА МОВА

                                   
Борис Олійник, 
поет:

— Це воістину унікальний пам’ятник, який приурочений і всім без винятку вдовам, і водночас — кожній персонально. Він і всенародний, і водночас кожен з нас із повним правом може вважати, що особисто звів цей пам’ятник своїй рідній неньці. І мені, одному з дітей війни, стане  легше на душі від того, що хоч трохи віддячив своїй мамі за все, що вона віддала мені, напівсироті, і рідній Україні».