Без води ані туди, ані сюди, як співав мудрий водовоз у старому радянському фільмі «Волга-Волга». І це свята правда, навіть якщо довкола тієї води цілісіньке море. Нині у Криму ситуація з водою багато в чому нагадує показану в безсмертному кінотворі. Ось лише співають там нині іншої: «Ой, Дніпро, Дніпро…»

Спершу окуповуючи, а згодом анексуючи український півострів, російська влада й місцеві зрадники при посадах і уявити не могли, що Україна так само змінить звичний стан справ, наважившись перекрити Північнокримський канал. «Ми же братья», — лунало спершу жалюгідне скавуління з усіх тамтешніх усюд, згодом приправлене прокльонам на адресу міфічних фашистів і «бендеровцев».

Кремлівські стратеги передбачили майже все, до дрібниць розробивши і втіливши блискучу спецоперацію із захоплення Криму. Забули лише про, здавалося тоді, дрібничку — водопостачання. Адже, на їхню великоросійську думку, Україна мала продовжувати це робити апріорі. Та не так сталося, як гадалося. Втративши 85% води, яку постачав на півострів згаданий канал, а відповідно й більшість сільгоспугідь, родючих земель і врожаїв, проросійська так звана влада Криму почала хапатися за голови, посипаючи їх сіллю з утворених природою солончаків.

Населенню ресурсу вистачає

І ось днями постійний представник анексованого Криму при президентові Росії Георгій Мурадов заявив про намір маріонеткового режиму звернутися до керівництва Росії із проханням ініціювати переговорний процес з Україною щодо пропуску на півострів води із Дніпра. З усього видно, припекло добряче.

Позиція нової української влади, на зміну якої щодо Криму так сподівалися в білокам’яній, насправді мало чим відрізняється від втіленої ще 2014 року шляхом перекриття каналу. Про це неодноразово заявляли в Офісі Президента. І цього разу постійний представник Президента України в АРК Антон Кориневич, коментуючи чергове загострення уваги чиновників окупаційної влади РФ з приводу дніпровської води, розтлумачив ситуацію стримано і з позиції національних інтересів: «Річка Дніпро не тече територією Криму. Україна перекрила не русло річки Дніпро, а технологічну споруду (канал), який розміщено на території України. І на це Україна має повне право».

Він зазначив, що Крим залишається територією України, і це не територія РФ. Тому РФ не може порушувати в міждержавних відносинах питань, пов’язаних із Кримом, повідомляє УНІАН. Питання, пов’язані із Кримом, може порушувати лише держава-суверен, тобто Україна.

Як підкреслив Антон Кориневич, за всіма підрахунками, прісної води в Криму для потреб населення вистачає. Саме держава-окупант повинна відповідати за забезпечення окупованої території всіма необхідними ресурсами. Тож усі претензії держави-окупанта на дніпровську воду не мають будь-якого правового чи міжнародно-правового підґрунтя. А коли йдеться про забезпечення військових об’єктів окупаційної армії, про що так мріють у генштабі РФ, то й поготів.

Усі господарські питання на території Криму держава-окупант, тобто Росія, має вирішувати сама. А сезонні питання, зокрема й про воду для Криму, перестануть виникати тоді, коли відповідні структури розроблять стратегію деокупації півострова, повідомляє Укрінформ. Бо, за словами посадовця, «державу-окупанта ми в Крим не запрошували».

Нині запаси води у Криму поповнюють з водосховищ природного стоку і підземних джерел, що неабияк турбує екологів. Вони постійно наголошують, що регулярне використання води з підземних джерел призвело до засолення ґрунтів на півострові, що вже унеможливило більшість сільськогосподарських  робіт.

Ціна окупації дедалі зростає

А перший заступник міністра з питань тимчасово окупованих територій Юсуф Куркчі підкреслив, що державний орган, який визначає державну політику стосовно окупованих територій, — Міністерство з питань тимчасово окупованих територій. Тому питання «щодо води — не води, електроенергії — не електроенергії тощо для Криму» мають декларувати функціонери міністерства, яке відповідає за цей блок, а не люди, котрі жодного стосунку не мають до цієї проблеми.

Такі базові речі давно записано й у відповідних положеннях міжнародного права: відкусили шматок чужої землі — будьте ласкаві забезпечувати потреби населення. Тим більше, що вся «руская вєсна» 2014 року саме й базувалася на ідеологемах захисту російськомовного населення Криму від «київської хунти» й карателів-правосєків. А між рядків тоді читалося набагато більше: від усього українського, себто мови, культури, туристів, води, електроенергії.

Так само і голова Меджлісу кримськотатарського народу Рефат Чубаров у зверненні на сторінці у фейсбуці закликав українську владу в жодному разі не погоджуватися на пропозиції окупантів про бодай якусь співпрацю. «Не думайте навіть гіпотетично обговорювати тему можливого постачання води, електроенергії або відновлення залізничного сполучення між материковою частиною України і Кримом поза темою безумовної, повної та негайної деокупації Криму й відновлення державного суверенітету України над Кримським півостровом і прилеглими водами Чорного й Азовського морів», — наголосив Рефат Чубаров.

Він небезпідставно вважає, що Україна зобов’язана використовувати природні ресурси, наявні на її території, у протистоянні російській агресії й для визволення захоплених територій, а не навпаки.

«Припинення постачання дніпровської води на Кримський півострів у березні 2014 року, а потім здійснена з 20 вересня 2015 року кримськотатарською та українською громадськістю товарна блокада Криму, а кілька місяців пізніше — повне припинення постачання електроенергії в тимчасово окупований Крим зробили дорожчим російським окупантам щорічне утримання окупованого ними Криму на кілька мільярдів доларів», — додав Рефат Чубаров.

На цьому тлі геть дико звучать заклики деяких кремлівських клоунів і невігласів про російське походження Дніпра й бажання перекрити його русло, аби лиш «клятим хохлам» та вода не дісталася. І подібна маячня лунає з вуст високопосадовців під оплески натовпу, збудженого шовіністичним імперським вірусом. Що буде далі, ніхто з них не думає. Натомість клінічні прояви таких персонажів мусять викликати професійний інтерес лікарів-психіатрів.

До слова, в сучасній РФ культ особи Сталіна досяг мало не критичної межі. З нього ліплять ідолів, малюють ікони, вихваляють кожне «мудре» рішення. До чого тут він? — спитаєте ви. Для цього згадаймо історію Другої світової війни та окупацію Німеччиною частини колишнього СРСР. Невже тоді радянська влада з доброї волі постачала на загарбані землі воду, хліб, електроенергію нібито для потреб своїх? Таких історичних згадок не збереглося, адже цього просто не було й не могло бути. Бо все було саме навпаки. То чому нині уроки історії та заповіти «вождя народів» забувають ті, хто досі захоплюється його спадком? І це єдиний приклад із темного минулого, який Україна вдало застосовує на сучасному витку історичної спіралі.

Михайло ЮРЧЕНКО
для «Урядового кур’єра»