ПРОЕКТИ

Перетворювати шахтну воду на питну та виробляти з її допомогою тепло мають намір
у Донецькій області 

Океан після місяця плавання здавався їм безмежним. Нарешті одного жовтневого дня матрос на щоглі каравели «Нінья» емоційно вигукнув давноочікуване: «Земля!» Саме так 520 років тому закінчилася перша подорож експедиції Христофора Колумба, який у пошуках найкоротшого шляху до Східної Азії надибав на береги Південної Америки.

 Аналогії цієї хрестоматійної історії із сучасною роботою донецьких шахт дуже прозорі. Бо за роки від початку вуглевидобутку справжнісінькому океану підземних вод, який перекачали, теж не видно кінця-краю. І відкачувати їх доводитьcя фактично марно. Нарешті з’явилися можливості раціонального використання цього резерву.

Утім, визначення «відкриття Америки» в цьому разі таки варто уникати. Бо йдеться про досвід Німеччини, де вже напрацьовані технології очищення, екологічного оздоровлення та використання шахтних вод.

Була «мертвою», стане «живою»

Відомий зі шкільних підручників кругообіг води у природі трохи нагадує вічний двигун, над створенням якого поки що марно сушать голови винахідники. Тим часом обіг підземних вод у вугільних шахтах теж схожий на цей процес, бо будь-яке гірницьке підприємство важко уявити без відкачування небажаної у виробках рідини.  Уникнути цього не вдається навіть після припинення вуглевидобутку, про що свідчить неофіційна і трохи зневажлива назва таких шахт: «водокачки». Та мокрі трудові будні супроводжуються стахановськими темпами, адже щороку в Донецькій області перекачують 350 млн кубометрів шахтної води. 

Інша річ, що цей гігантський обсяг (стільки води за календарний рік споживають у регіоні) досі майже ніяк не використовували. Досвід інших країн змушує навідріз відмовитися від такого марнотратства та нехтування невичерпним джерелом технічної води, що її в перспективі навіть можна використовувати як питну.

Підземні водоносні горизонти здавна мають репутацію міни уповільненої дії й на глибині, й на поверхні, куди має здатність підніматися вода. Більш того, окремі території гірницьких міст і селищ навіть стають заручниками ситуації: якщо з якихось причин «водокачка» припинить роботу, екологічна катастрофа, що розпочнеться з банального підтоплення, — перспектива недалекого майбутнього. До речі, цей «козир» іноді використовують гірники, коли їм не виплачують зарплати. Вони погрожують припинити відкачувати воду і завчасно радять землякам запасатися чоботами, човнами, плотами. Як правило, це спрацьовує безвідмовно: кошти одразу знаходять, і потоп місцевого масштабу відкладається. 

А воду, яку не задарма перекачують у відстійники (ще вона потрапляє в місцеві водойми і ∂рунт), теж важко назвати цілком безпечною. Висока мінералізація й не менша концентрація хімічних елементів роблять її дуже шкідливою і навіть агресивною для довкілля. Тому використанню шахтної води обов’язково має передувати ретельне очищення. В ідеалі промислову «мертву» воду навіть можна довести до рівня «живої», тобто питної.

Та вітчизняні фахівці вважають подібні проекти настільки економічно не вигідними, що вони автоматично потрапляють у розряд фантастичних. Щоправда, додають: якщо ситуація з постачанням питної води у промисловому регіоні дійде до критичної, цей варіант матиме право на життя.

Поки що тут всерйоз сподіваються використовувати очищену воду у вугільній галузі, на металургійних та інших промислових підприємствах, у комунальному господарстві тощо. А освоїти нові технології може допомогти багаторічний досвід Німеччини. І закордонні партнери вже запропонували свою допомогу: саме з ініціативи Генконсульства ФРН у Донецьку провели «круглий стіл» «Водний менеджмент у регіонах Рур і Донбас» та конференцію «Шахтна вода».

Після закриття шахт —  хоч потоп?

 Генеральний консул ФРН у Донецьку Клаус Ціллікен дуже влучно назвав проблему відкачування та використання шахтної води для Німеччини й України вічною. Рур і Донбас схожі, тож досвідом першого варто скористатися, констатував він.

Спільна також і проблема закриття шахт. На Донеччині, за словами начальника управління вугільної промисловості Донецької облдержадміністрації Дениса Пономаренка, із усіх місцевих 111 вугільних підприємств майже половина (50 шахт і одна збагачувальна фабрика) перебувають у стадії ліквідації. А в Німеччині поставили за мету в 2018 році підняти на-гора останню тонну палива. Утім, певна річ, це не означає, що після закриття шахт почнеться справжнісінький потоп. Навпаки, воду, що виходитиме і має величезний потенціал тепла і є перспективним джерелом енергії, за кордоном планують активно використовувати.

— У Рурському регіоні щороку відкачують майже 80 млн кубометрів шахтної води, — каже німецький експерт Вальтер Айлерт. — Ми виводимо її з різних глибин і хочемо скоротити та оптимізувати цей шлях з огляду на те, що після 2018 року її рівень у всьому Рурі підніметься. Та шахтна вода і метан не мають вийти на поверхню. А ще важливо не допустити змішування питної й шахтної води і продовжувати використовувати тепловий потенціал останньої. Приміром, на одній із шахт за рік відкачують 7 млн кубометрів води, температура якої 28 градусів. І вже п’ять років приміщення адмінбудинку підприємства опалюється за рахунок цього джерела.

Успішно німці реалізують подібний проект і у Бохумі, де разом із міськтепломережею тепло води із шахтного підземелля отримують кілька шкіл, пожежна станція. Цікаві наміри є й щодо шахти «Цельферайн» на землях Північного Рейну-Вестфалії, де планують збудувати готель і центр мистецтв. А ще закордонні партнери припускають можливість встановлення в майбутньому потужних насосних накопичувальних електростанцій безпосередньо на териконах чи під землею на кілометровій глибині. Адже можливо, що років через десять у них виникне велика потреба.

Позитивні наслідки  не забаряться

Заради справедливості варто сказати, що в Донбасі почали вивчати ймовірність використання шахтної води для постачання на виробництво чи навіть отримання питної. Перші дослідження проводили ще в 1911—1919 рр. Віднедавна цим перейнялись у ДП «НДІ медико-екологічних проблем Донбасу та вугільної промисловості України». Відповідні проекти нині розробляють у ПАТ «Донгіпрошахт». Є й конкретні приклади їх реалізації: перший пілотний проект в Україні діє на шахті «Центральна» в Антрациті (Луганщина) з 2003 року. Розробляють проект у Донецьку на шахті ім. Горького, що дасть змогу металургам використовувати підземну воду замість тієї, яку щедро черпають із трьох джерел — річки Кальміус, міського ставка та каналу Сіверський Донець — Донбас.

— Використання шахтної води має бути економічно виправданим, бо це, м’яко кажучи, недешеве задоволення, — переконаний начальник відділу інституту «Донгіпрошахт» Станіслав Синявський. — У Донецькій області розробляли п’ять проектів із забезпечення водою Торезо-Сніжнянського району. Після закриття чотирьох шахт загальний об’єм притоку води становить понад 70 тис. кубічних метрів на добу, а тутешні міста споживають майже 60 тис. Тобто за рахунок рідини з шахт можна повністю розв’язати проблему водопостачання. Переваги очевидні: шахти розташовані на території міст або поблизу, і тому не потрібно будувати довжелезні мережі, де втрачається до 50%  води. А станції очищення можна встановлювати безпосередньо у споживачів.

Фахівці зауважують, що використання шахтних вод як альтернативного джерела гальмувалося ще й тому, що до 2004 року не було відповідної нормативної бази. Нині розроблено стандарт, зареєстрований у Мін’юсті, де фігурують вимоги до джерел і якості води, стандарти використання підземної рідини для водопостачання технічного та питного.

Нині промислова Донеччина, що  впевнено посідає перше місце в країні за  обсягами скидання стічних вод у поверхневі водойми (які стають  «забрудненими», «дуже забрудненими» і «найбільш забрудненими»), вважається маловодним регіоном. Таку ситуацію можна змінити на краще, використовуючи шахтні води. Досвід інших країн свідчить: позитивні економічні та екологічні наслідки не забаряться. 

ПРЯМА МОВА

Андрій ШИШАЦЬКИЙ, 
голова Донецької  облдержадміністрації:

— Пріоритетний напрям роботи на найближчі два-три роки — поліпшення ситуації з водопостачанням для підприємств і населення. Це стосується як безперебійного постачання води, так і її вартості. Оскільки намагаємося уникнути різкого підвищення тарифів, то саме шахтна вода є тим ресурсом, який допоможе в цьому. Наш регіон маловодний, а тому величезна розкіш скидати щороку 350 млн кубометрів шахтної води. На це витрачаються величезні ресурси, а її можна використовувати як технічну. Нині опрацьовуються два проекти, реалізувавши які підприємства зможуть отримувати технічну воду, що потребує меншого очищення. Ідеться про донецьку шахту ім. Горького, неподалік якої є великий споживач відкачуваної води — «Донецьксталь», та шахту «Красний Октябрь» (Єнакієве), поряд із якою металургійний завод та коксохімічне виробництво.

Щоб успішно реалізувати проекти, вивчимо досвід німецьких колег на шахтах Рурського басейну. Насамперед нас цікавлять нові технології кондиціонування та очищення шахтної води, затребувані й у нас.