25 листопада Україна вшановувала пам’ять жертв Голодомору. Цього року історики зробили акцент на тому, що геноцид був реакцією комуністичного режиму на спробу відродження Української держави, помстою за прагнення до свободи. Про перспективу притягнути до суду в Гаазі наступницю Радянського Союзу Росію, про те, чи вдасться колись відкрити архіви КДБ, і чому дотепер лише 15 країн визнали Голодомор геноцидом українського народу, розповідає голова Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ЯТРОВИЧ кориспондентові Укрінформу.
— Під нинішню дату вшанування пам’яті жертв Голодомору в нас згадали про другу чергу музейного комплексу. Прем’єр-міністр Володимир Гройсман заявив, що завершення будівництва Національного музею — Меморіалу жертв Голодомору в Києві є справою честі і пообіцяв добудувати музей за два роки. Мінкультури планує невдовзі презентувати концепцію другої черги, яка завмерла у 2009 році. Що знаєте про це?
— Ще у 2008 році, коли було почато цей проект, ішлося про те, що буде і Меморіал жертвам Голодомору (так звана Свіча), і музейна частина. Музей, на жаль, не був побудований, і тільки цього року створено оргкомітет для підготовки будівництва другої черги на чолі з першим віце-прем’єр-міністром Степаном Кубівим. Сподіваюся, справа створення музею зрушить із місця і найближчим часом ми зможемо побачити, що саме планується збудувати.
Влада Януковича не обстоювала концепцію Голодомору як геноциду
— Найважливіше питання, яке стоїть перед Україною, — це визнання міжнародною спільнотою Голодомору геноцидом. Чи маємо якісь зрушення в цьому плані порівняно з попередніми роками?
— Наразі парламенти 14 країн це визнали офіційно, останньою — цього року — це зробила Португалія, плюс маємо заяву Ватикану (там немає парламенту), яка може вважатися визнанням. Річ у тому, що лише кілька років — це було в 2007—2010-му — Україна як держава проводила активну роботу, спрямовану на визнання Голодомору геноцидом. У 2010 році, після приходу до влади Януковича, вона офіційно відмовилася обстоювати цю концепцію. Янукович навіть заявив, що Голодомор не можна назвати геноцидом і що це була загальнорадянська трагедія.
Торік Президент оголосив, що Україна відновлює зусилля щодо міжнародного визнання Голодомору геноцидом. І зараз Інститут національної пам’яті та Міністерство закордонних справ готують інформаційні матеріали, щоб розповідати світові про те, чим був Голодомор і чому саме його слід кваліфікувати як злочин геноциду.
Активна робота на цій ділянці розгорнеться якраз протягом 2018 року до 85-х роковин Голодомору. І я певен, що буде ще низка визнань. Це надзвичайно важливо і для України — розповідати правду про свою історію, і для світу —про цей, один із наймасштабніших злочинів у світовій історії треба пам’ятати, щоб він ніколи не повторився.
— Що означатиме визнання Голодомору геноцидом для України? Тільки те, що ми доведемо світові правду? Тільки те, що ми виконаємо свій моральний обов’язок перед пам’яттю наших людей, які загинули або тяжко пережили Голодомор?
— Думаю, що боротьба за визнання Голодомору геноцидом у країнах світу — це певна місія українців, народу, який став чи не найбільшою жертвою комуністичного тоталітарного режиму. І місія тих, хто вижив, — розповідати про тих, хто був убитий, і застерігати світ від цієї злочинної, хоч, можливо, для когось все ще привабливої комуністичної ідеології.
— Чи зможе Україна в такому разі притягнути до суду в Гаазі наступницю Радянського Союзу Росію? Чи повинна вона це зробити?
— Це питання ми маємо розглядати і в юридичній площині, і в моральній. Росія теж є однією з тих країн, які постраждали від комуністичного тоталітарного режиму. І дуже прикро, що там відбувається його реабілітація. Я вважаю, що це шкодить самій Росії. Надзвичайно важливо було б, якби Росія, як це було у 1990-ті роки, відмежувалася від комуністичної спадщини. Але, гадаю, цього не відбудеться без морального та юридичного тиску з боку тих країн, тих народів, які постраждали від комунізму.
4,5 чи 10 мільйонів втрат — це геноцид
— Упродовж багатьох років в Україні точиться запекла дискусія щодо кількості загиблих від Голодомору. Чи досягнуто і коли може бути досягнуто консенсусу щодо теми втрат?
— Ця дискусія триває. Демографи називають 3,9—4,5 мільйона. Історики говорять про 7—8, дехто навіть про 10 мільйонів. Безперечно, ця дискусія важлива, бо нам треба максимально точно з’ясувати кількість убитих. Це буде непросто, оскільки вже під час самого Голодомору здійснювали заходи, щоб приховати масову смертність українців.
Але ми повинні розуміти, що кількість убитих жертв — чи ми говоримо про 4,5 мільйона, чи про 7 мільйонів — не впливає на юридичну кваліфікацію злочину. Наукова дискусія про масштаби втрат у жодному разі не змінює характеристики Голодомору саме як геноциду.
— Український інститут національної пам’яті теж займається цим питанням. Ішлося про створення робочої групи чи комісії. Яка її місія?
— Тільки зараз ми намагаємося зробити таку робочу групу. До цього спонукали саме ці гарячі дискусії у вузьких професійних колах — між демографами, які пропонують власну методологію підрахунку, й істориками, які апелюють до документальних чи усних свідчень, називаючи іншу цифру.
Сподіваюся, що врешті вдасться досягти взаєморозуміння. У будь-якому разі ми повинні розуміти, що можемо з певністю називати цифру, не меншу за 4,5 мільйона, яку обстоюють демографи. З тим повинні погодитися історики. І водночас демографи мають так само розуміти, що цифра може бути суттєво більшою, і через те потрібно продовжити дослідження.
Росія засекретила архіви КГБ
— Відомий наш історик Станіслав Кульчицький говорить, що коли йдеться про Голодомор як про геноцид, то треба розрізняти власне Голодомор і голод, який був в Україні у різні роки. А за президентства Ющенка, можливо, задля більшої цифри ці трагедії поєднали.
— Ми теж вважаємо за вкрай потрібне говорити власне про Голодомор як унікальне явище, що мало місце в 1932—1933 роках. Відповідно його слід називати словом Голодомор з великої літери, тому що тодішні події були виключним випадком такого масового використання голоду як зброї заради зумисного убивства мільйонів людей.
Україна пережила ще два масових голоди — 1921—1923 і 1946—1947 років. Але Голодомор 1932—1933 років вирізняється навіть на тлі цих жахливих голодів саме зумисним використанням голоду для придушення українського руху і масштабами втрат, які сягнули мільйонів.
— Чи всі архіви досліджено щодо цих питань — і Голодомору, і визвольного руху? Чи є такі архіви у Москві й чи вони доступні для нас?
— За 25 років незалежності фактично всі документи в українських архівах, які стосуються Голодомору, вдалося виявити і опублікувати. Як на центральному рівні, так і на місцевих оприлюднено дуже багато. І саме оцінюючи ці документи, можна з певністю говорити про геноцидний характер Голодомору 1932—1933 років.
Імовірно, матеріали про Голодомор є і в Росії. Але Росія намагається реабілітувати радянський режим, тож зробила недоступними документи про один із його наймасштабніших злочинів. Зараз архіви колишнього КГБ офіційно засекречено до 2044 року.
Найбільше морили голодом там, де підтримували національний рух
— Щороку Інститут національної пам’яті намагається висвітлювати Голодомор, обираючи для цього якийсь окремий його аспект. Яку тему ви обрали з нагоди 84-х роковин трагедії?
— Тема цього року «Голодомор — помста за свободу». Ми говоримо про те, що Голодомор став реакцією комуністичного режиму на відродження нашим народом власної держави, національної ідентичності та культурно-духовного піднесення часів Української революції 1917—1921 років. Ця переломна подія повернула нашу Батьківщину на мапу світу. Революція прискорила становлення української політичної нації, формування культурної еліти, економічно незалежного і національно свідомого селянства.
Голодомором намагалися придушити національно-визвольний рух і фізично знищити частину української національної групи. Досвід важкої і тривалої боротьби з Українською Народною Республікою й повстанським рухом вселив страх комуністичній верхівці. Більшовики розглядали українську культурну еліту й економічно незалежне та національно свідоме селянство як серйозну загрозу свого існування. Їм вдалося лише прямим геноцидом остаточно приборкати український національний рух та упокорити українське селянство. Дослідження українських демографів та істориків засвідчують: найстрашнішим Голодомор був у тих регіонах, де Українська революція і національний повстанський рух мали найбільшу підтримку, а саме на Поділлі, Київщині, Черкащині, Полтавщині, Слобожанщині.
77% українців визнають Голодомор геноцидом
— Відзначення Дня пам’яті жертв Голодомору в листопаді вже стало традицією. Натомість деякі науковці вважають, що логічніше було б встановити цей день навесні, адже саме на цей період у 1933-му припав пік голоду.
— Так, відзначення Дня пам’яті жертв Голодомору в четверту суботу листопада справді має довгу традицію, майже 20 років — відзначається з 1998-го. У цей осінній здебільшого холодний день українці з усіх куточків нашої держави згадують мільйони вбитих земляків. І нам вдалося зберегти цю традицію навіть тоді, коли її намагався ліквідувати попередній президент Янукович. Саме завдяки цій традиції сьогодні тема Голодомору демонструє найбільший консенсус українців в оцінці минулого — 77% вважають його геноцидом.
Щодо історичної складової цих відзначень — так, пік голоду припадає на весну 1933-го. Але його початок — це саме осінь попереднього року. Постанови комуністичної партії, які стали інструментами здійснення Голодомору, — так звані чорні дошки, запровадження натуральних штрафів, створення понад тисячі буксирних бригад, що забирали залишки їжі, — все це саме листопад 1932 року. Тому наш обов’язок — і науковців, і звичайних громадян — зберегти цю важливу традицію, яка стала однією з основ нашої ідентичності.
— Чи не вважаєте ви, що, віддаляючись у часі від подій Голодомору, ми пригальмовуємо цю тему, вона, як і друга черга меморіалу, забувається? Чи ми просто не поховаємо її колись?
— Ні. Абсолютно. Тема Голодомору залишається дуже важливою для розуміння нашого історичного досвіду, а дедалі більше українців прагнуть розуміти українське минуле. Архів СБУ звітує, що після ухвалення закону про доступ до архівів у рази зросла кількість звернень у пошуках відомостей про долі родин. А останні соціологічні опитування показують, що 77% українців визнають Голодомор геноцидом. Для нас ця тема одна з найбільших консенсусів в оцінках нашої історії.
Валентина ПАЩЕНКО,
Укрінформ
Ми в Google+