Вадим ОБЕРТАС,
професійний кіннотник

Про нього кажуть: унікум! Голова Полтавського обласного осередку Національної спілки майстрів України, мистецтвознавець Алла Маркарьян вважає, що такого, як Вадим Обертас, в Україні більше немає, а кобзар Іван Новобранець - що "він відтворює трипільські символи, які звучать, і їхня вібрація з'єднана з нашими пращурами".

Тож коли нещодавно у Полтавському літературно-меморіальному музеї І. П. Котляревського відкривали персональну виставку речей пана Вадима, гостей була повна зала. Люди не могли очей відвести від різних сідел - східного типу цільнодовбаних з дерева, шкіри й оксамиту, кубанського - з елементами замовного декору, від гаптованих срібними і золотими нитками, які митець виготовляв аж сім місяців. Схожі сідла були тільки у Петра І та Карла XІІ під час Полтавської битви 1709 року.

Були на виставці й люльковий гарнітур, шкіряні чоботи із блискавками, зірками та хрестами на халявах, черезсідельні суми, зразки козацького одягу, вуздечки. А на стінах висіли фото з миттєвостями зйомок "Тараса Бульби".

І коні над морем літали...

- Вадиме, яка ваша участь у цій кінострічці?

- Мене запросили на зйомки в каскадерську групу. Працювати було дуже цікаво, незважаючи на те що у фільмі всі вмирали за Росію. Там була чудова компанія, яку очолював видатний американський каскадер, постановник кінних трюків і боїв, фахівець з різально-колючої зброї Нік Паул, котрий здійснював постановку каскадерських трюків у фільмах "Хоробре серце" та "Останній самурай".

Основних каскадерів було 25, та ще 50 нам допомагали. Тренування тривали півтора місяця, знімальний день обраховувався десь 200 тисячами "зелених". Сукупний бюджет фільму - 25 мільйонів доларів.

На зйомках пощастило співпрацювати з Богданом Ступкою, який непогано їздить на конях, Михайлом Боярським, з нині вже покійними, на жаль, Олександром Дєдюшком і Лесем Сердюком, який стверджував, що з усіх акторів тільки в нас із ним були справжні козацькі вуса, а в решти - приклеєні.

З Михайлом Боярським ми добре знайомі ще з 1988 року, коли він приїжджав у Полтаву з концертами. Тоді їздив з мікрофоном по стадіону "Ворскла" на моїй коняці і виконував пісню з кінофільму "Три мушкетери". Тож ми цю історію пригадали, правильно її "підкріпили" і знову по черзі їздили на моєму жеребці.

- Кажуть, що режисер-постановник "Тараса Бульби" Володимир Бортко завжди намагається знімати свої фільми у точній відповідності з авторським текстом, що створює певні труднощі для акторів...

- І цього разу він придумав, щоб коні летіли метрів 15 зі скелі над морем. Бо, мовляв, у Гоголя так написано. Готуючись до зйомок, я навіть купив собі водолазний костюм, бо падіння з висоти у повному обладунку, та ще й на коні, то не жарти. Але все обійшлося. Прокурор Хмельницького (зйомки велися у Кам'янці-Подільському) заборонив знімати цей епізод.

- Невже режисер зрадив своїм принципам?

- Звісно, що ні. Сцену відзняли на острові Хортиця. Для цього спеціально найняли баржу, яка відчалювала від берега, аби ніхто не зміг нам зашкодити. А взагалі фільм знімали у павільйонах Санкт-Петербурга, на околицях Хотина, в Києво-Печерській лаврі, Асканії-Новій, в Оші.

Як посварилися Володимир Бортко і Нік Паул

- Під час роботи над фільмом ви ще й відповідали за рухомий реквізит - брички, мажари, вози, і за волів...

- Ой, воли - то окрема історія. Ми об'їздили всю Україну, але ніде не могли їх знайти. Привезли аж з Угорщини, та й то, аби зекономити, москвичі купили замість чотирьох биків тільки двох. А мені ж Бортко дав завдання зробити з них цілу "колону". Кого запрягати - було незрозуміло. Порадили: мовляв, там є череда сірих корів, то ви їх відловіть і поставте в ярма. Зробив я аркан, пішов до тієї череди, а корови не даються. Одна телиця навіть затягла мене в болото. Та все ж таки "колону" сформував. Бортку вона не сподобалась, і він, хоча на це витратили купу грошей, сказав, що це зайве. Такого відзнятого матеріалу, невикористаного у фільмі, було чимало.

- У 2003 році ви збиралися здійснити проект "Стежками козацької минувшини", на своєму коні з'їздити у Францію, у місто Дюнкерк, де побував гетьман України Іван Сірко. Чи вдалося це?

- На жаль, ні. Бо мене не підтримав тодішній Президент України Віктор Ющенко. 2005 року ми зустрілися з ним на Сорочинському ярмарку, поспілкувалися. Він сказав: "Ти, перш ніж їхати у Францію, з'їздь у якийсь похід по Україні". Бо я ж просив його посприяти фінансово. А моїх власних заощаджень на це не вистачило б.

Потім я працював у Києві, брав участь у різних зарубіжних проектах. А 2007 року режисер-постановник фільмів "Собаче серце" та "Майстер і Маргарита" Володимир Бортко запросив мене на зйомки "Тараса Бульби".

- Він добре заплатив вам за роботу?

- Непогано (сміється). Одне падіння з коня коштувало 600 доларів.

- А падати часто доводилося?

- Ні, бо заробити хотіли всі. А картину ж знімали росіяни, і вони, передусім, забезпечували роботою своїх, російських, акторів. Це нормально.

- Подейкують, під час зйомок між Ніком Паулом і Володимиром Бортком виник конфлікт.

- Справді, розгніваний американець, нагрубіянивши колезі, покинув знімальний майданчик, відмовившись від мільйонного контракту. Я цьому свідок. Тож картину дознімали без нього.

- Вадиме, а де ви навчилися так майстерно робити старовинні сідла? Адже це ремесло в Україні давно забуте.

- Це в мене від Бога.

- Скільки часу йде на виготовлення такого сідла?

- Те, на яке ви дивитесь, називається "Золотий орел". На таких сідлах їздили гусари у ХVІІ-ХVІІІ століттях. Я працював над ним, з перервами, майже 10 років. І якби вирішив його продати, то попросив би за нього від 7 тисяч євро.

- Покупці знаходяться?

- Так. Наприклад, я робив сідло, вуздечку, підсумки, чохол для карабіна особисто для Віктора Ющенка. Ці вишукані речі виготовив вручну, за місяць. Також доводилося виконувати замовлення губернаторів, дипломатів, бізнесменів. Це стосується не тільки кінного спорядження.

"Хочу бути потрібним людям"

- На світлинах різних років ви сфотографовані з одним і тим самим конем. Чому? Адже їх у вас було багато!

- Бо Собор, така в нього кличка, мій найулюбленіший кінь. Він гнідої масті, порода - арабський скакун. Йому 15 років. Їздить, як маленьке "феррарі". Щойно сядеш на нього, як уже помчав. Де ми з ним тільки не побували! Я завжди можу на нього розраховувати, знаю - не підведе. Водночас намагаюся бути з ним суворим, дуже його не балую. Бо якщо кінь відчує слабинку, він, образно кажучи, сяде вам на шию.

- Що стимулює вас, відволікає, коли вручну створюєте свої ексклюзивні вишукані речі? Адже це так важко - годинами шити, клепати, вирізати!

- А я працюю під музику. Мені до душі сучасні українські проекти, й історичні радіовистави, і хороший, якісний джаз і рок. Отримую задоволення від органної музики, від скрипки - на ній я сам колись непогано грав, і на акордеоні.

- Вадиме, ваша мета в житті? Чого б хотіли досягти?

- Знаєте, хтось спить і думає про гроші. Хтось - про їжу. Я про гроші не думаю, тому, мабуть, їх у мене й немає. Хочеться виконувати якісь класні роботи, брати участь у цікавих проектах, зніматися в кіно. Але найголовніше - бути потрібним людям. Щоб зроблені власноруч речі тішили око і гріли серце не тільки мені одному. Коли бачу, що мені це вдається, - я щасливий.

ДОСЬЕ "УК"

Вадим OБЕРТAС. Народився 7 серпня 1963 року в Полтаві. За покликанням і родом занять - каскадер, кіноактор. Знімався у художньому фільмі "Тарас Бульба" та документальних "Богдан Хмельницький" і "Сто видатних українців", брав участь у реставраціях кінних лицарських боїв на теренах Старого світу. Працював кооператором, теслею, фермером, інструктором з кінного туризму, консультантом на кіностудії "Мосфільм".

Реставрував ікони для монастирів, шив взуття архієпископам, виготовляв запрестольні хрести, крісла, спорядження для верхової їзди.