Ядерне перезавантаження: час настав

Станіслав ПРОКОПЧУК,
Леонід САМСОНЕНКО,
«Урядовий кур’єр»

«Ви або зараз створите нову Україну, або ніколи». «Якщо не проводити кардинальних реформ, країни не буде. Бездіяльність прирівнюється до смерті». Ці два надто жорсткі й відверті, але досить влучні вислови щодо ситуації, в якій опинилася наша держава, належать одній людині — Касі Бендукідзе, радникові Президента України Петра Порошенка. Один з ключових авторів ліберальних економічних реформ у Грузії є також членом міжнародної експертної ради, яку створено при Міністерстві економічного розвитку і торгівлі.

Чи мав на увазі пан Бендукідзе і стан справ у нашій атомній енергетиці, коли робив ті висновки, з яких ми почали свою розмову, не відомо. Найімовірніше — так, з огляду на численні інтерв’ю, які останніми роками він давав українським ЗМІ. Каха добре обізнаний з політичною та економічною ситуацією в нашій країні, з тими зокрема корупційними схемами, з тарифами і протекціонізмом, які процвітають не лише в енергетичній галузі. «З цими хворобами треба йти до хірурга. Якщо їх вдасться вирізати, то решті болячок можна прописувати ліки і фізіотерапію. Але з першими обома — лише до хірурга».

А те, що цей вердикт авторитетного економіста стосується не в останню чергу саме чиновників Міненерговугілля, — поза сумнівом. Вкотре у цьому переконалися, коли уважно проаналізували дуже цікавий документ, який нам нещодавно передали.

«Забули» мету проекту

Згаданий документ не конфіденційний, без грифа таємності, на чотирьох аркушах. Його назва — «Протокол наради щодо стану реалізації проекту будівництва заводу з виробництва ядерного палива та проблемних питань ДНВП «Цирконій». Нарада відбулася під його головуванням 31 березня, тобто вже після захоплення Росією Криму та розгортання нею повномасштабних воєнних і терористичних дій у Донецькій та Луганській областях.

Та йдеться навіть не про це. А про подальше відверте і цинічне лобіювання чиновниками згаданого відомства російсько-українського проекту будівництва заводу, потреба в якому (в запропонованому «ТВЕЛом» варіанті) давно ставиться під великий сумнів. З позицій, звичайно, незалежних фахівців і наших державних інтересів. Переконливі аргументи щодо цього «УК» наводив у матеріалі «Цивілізоване інтегрування чи остаточне поглинання?» (26 лютого ц. р.), і їх, до слова, ніхто не спростовував.

Але час повернутися до протоколу згаданої наради. Вона, зауважимо, відбувалася напередодні підписання угоди щодо продовження чинного контракту з американською компанією «Вестінхауз» на постачання альтернативного ядерного палива для українських АЕС. Тож досить дивно, що цей факт, який докорінно змінює конфігурацію відносин с російським «ТВЕЛом», зовсім не взято до уваги під час розгляду на нараді першого питання — стану реалізації будівництва заводу з виробництва ядерного палива. Було лише «відзначено»: проект будівництва заводу розроблено, але не затверджено урядом, з 5 березня цього року проекти всіх нормативно-правових актів з цього питання «перебувають на розгляді в Кабінеті Міністрів України». І ще дуже істотний нюанс — «відсутні джерела фінансування будівництва заводу… (42 млн дол. США — з української сторони)».

Загальна вартість будівництва підприємства становить 4 мільярди гривень. Його перша черга (2,5 мільярда гривень) — це суто складальне виробництво ЯП, з майже 100% російських комплектуючих і сировини. Термін введення в експлуатацію, відповідно до техніко-економічного обгрунтування (ТЕО), 2012–2015 роки. Друга черга — 2016–2020 роки: виробництво порошку діоксиду урану та паливних таблеток. 

Згадані етапи і терміни будівництва ми навели з однією метою — щоб краще в подальшому бачити, що в реальності робиться за лаштунками запланованого спорудження підприємства. Головна мета проекту, нагадаємо, — «забезпечити диверсифікацію поставок ЯП на українські АЕС (для їхніх російських реакторів типу ВВЕР-1000. — Авт.) шляхом створення власного виробництва ядерного палива». Не менш важливий момент, який нині дехто з чиновників Міненерговугілля теж «забуває». Згідно з Державною цільовою економічною програмою «Ядерне паливо України», затвердженою постановою Кабміну №1004 від 23.09.2008 р., оптимальним для нашої країни варіантом визнано такий: «В Україні створюється виробництво ядерного палива з придбанням у закордонних фірм та запровадженням технологій виготовлення комплектуючих виробів, паливних таблеток і тепловидільних збірок, а також придбанням на світовому ринку послуг з конверсії та збагачення урану для вітчизняного виробництва ядерного палива».

Все це заплановано зробити в рамках створеного наприкінці 2011 року ПрАТ «Завод ЯП». У ньому два акціонери-власники. З української сторони — Державний концерн «Ядерне паливо» — 50% плюс 1 акція, з російської сторони — ВАТ «ТВЕЛ» — 50% мінус 1 акція. У свій статутний капітал акціонери вже внесли 161,5 мільйона гривень, третину з яких передбачено на реалізацію «Проекту підготовчих робіт».

Зроблено перші кроки і щодо спорудження безпосередньо самого заводу: проводяться роботи з облаштування будівельного майданчика у Смоліному, укладено з «ТВЕЛом» договір на поставку лінії виготовлення твелів та ТВЗ на загальну суму понад 25 мільйонів доларів США. Близько чверті з цієї суми вже надійшли на рахунки «ТВЕЛу».

Щоб рухатися далі, треба внести до статутного капіталу товариства ще по 42 мільйони доларів. Росіяни, як «УК» вже писав, перерахували в листопаді минулого року таку суму. Наше ДП «Ядерне паливо» досі свого внеску не зробило — немає відповідних коштів. Росіянам нічого не залишалося, як у лютому цього року відкликати свій внесок, отримавши до того ж від української сторони доплату за різницю в курсі долара до гривні, яка «обвалилася».

Контракт, що підвищує енергетичну безпеку

І що ж ми сьогодні маємо фактично з проектом «українського заводу», який повинен, як це декларують уже понад 15 років, забезпечити диверсифікацію поставок ЯП і зменшити залежність від російського постачальника? Кошти першої додаткової емісії майже вичерпано. Проект будівництва самого заводу уряд досі не затвердив. І навряд чи затвердить у тому вигляді, на якому і далі чомусь дуже наполягають чиновники міністерства та деякі народні депутати. Чи не спонукав керівництво Міненерговугілля докорінно переглянути свою стратегію подальшого розвитку атомно-промислового комплексу країни той факт, що 11 квітня цього року НАЕК «Енергоатом» продовжила чинність контракту з американсько-японською «Westinghouse Electric Company» щодо постачання ядерного палива для українських АЕС ще на п’ять років? До 2020-го.

«Ми дуже раді нашому стратегічному партнерству з «Енергоатомом»... Продовживши контракт, сторони підтвердили, що паливо Westinghouse може безпечно завантажуватися й використовуватися, незважаючи на деякі технічні проблеми з паливом компанії конкурента». 

Денні РОДЕРІК, президент Westinghouse Electric Company

Чудове рішення. Поза сумнівом, його прийнято за підтримки особисто Прем’єр-міністра. Адже будучи в 2005–2007 роках у статусі міністра економіки, а згодом і міністра закордонних справ України, Арсеній Яценюк брав участь у переговорних процесах, вилітав за океан. Тож у своєму виступі у Верховній Раді 3 червня глава уряду говорив про ядерне паливо як про добре знайомі речі: «Ми відновили контракт з американською компанією «Вестінхауз» і тепер додатково придбаємо у «Вестінхаузу» пальне, яке збільшує енергетичну незалежність України».

Фахівці вважають цей крок уряду переломним для атомної енергетики країни. Чи стане він початком «ядерного перезавантаження» в атомно-промисловому комплексі взагалі? Нині вже всім очевидно, що проект будівництва заводу ядерного палива на Кіровоградщині за російським сценарієм, який до останнього лобіювали у штабі галузі, мав іншу, «підкилимну» мету: викинути з українського ринку американського постачальника. (Чинність контракту, якби не продовжили, закінчувалася 2015-го).

Протягом останніх років «Урядовий кур’єр», до речі, уперто застерігав від такого розвитку подій. Зокрема в матеріалах «Ядерне паливо: українські висновки з російського досвіду» (11 березня 2011 р.), «Не опинитися б ще в одному — кредитному — зашморгу…» (8 грудня 2011 р.), «В очікуванні блекауту по-українськи» (5 вересня 2012 р.), «Небезпечні «ігри в покер» (17 січня 2013 р.). І прогнози газети збулися.

«Усі погані приклади з’явилися з добрих починань», — писав Нікколо Макіавеллі. Таким добрим наміром було й створення (у 1995 році) ще першого СП з виробництва ядерного палива для реакторів ВВЕР-1000. Переможцем конкурсу з вибору інвестора комісія тоді теж визнала російський «ТВЕЛ». Хоча в акті з грифом «конфіденційно» від 9 жовтня 1995 року, який мають автори, проти «Основних показників проекту» — вартість проекту, розмір статутного фонду, частка в статутному фонді, прибуток СП у 2001 році — написано: «Дані відсутні». Про конкурсні пропозиції інших учасників тендера організатори не дуже розголошували. А шведська й американська компанії, яких «прокотили» під час такого «конкурсу», гарантували вихід заводу на проектну потужність уже в 2002 році. «Вестінхауз», наприклад, запевняв, що допоможе отримати кредит в одному з американських банків, причому на умовах повернення його Україною вже після пуску заводу. Тобто з доходу від реалізації ТВЗ (тепловидільних збірок).

Нарешті розгледіли кота в мішку…

12 років втрачено. І ось чергова спроба, і знову той самий «ТВЕЛ» зі щедрими обіцянками і котом у мішку.

Авторитетні висновки щодо реальних ризиків і нерозв’язаних проблем з реалізації цього проекту днями на наше прохання зробили фахівці міністерства.

— Росіянам віддали перевагу в тендері, — сказав нам один із солідних спеціалістів, — бо вони, крім всього іншого, гарантували забезпечити фінансування проекту на 60% за рахунок кредитних ресурсів. Коли ж настав час підписання ліцензійної угоди, заявили: ви неправильно нас зрозуміли, ми таких обіцянок на себе не брали.

Окремі технології, які є невід’ємною складовою технології виробництва ядерного палива, російська сторона нині вже пропонує придбати у неї за окремі кошти. Як такі, що нібито не увійшли до складу конкурсних пропозицій і є додатковою опцією.

СП «ПрАТ «Завод ЯП», вкладаючи чималі кошти у підготовчі роботи на Смолінському майданчику, й досі не отримало від «ТВЕЛ» згоди на використання в Україні технології виробництва ядерного палива. До речі, це право — не з дешевих задоволень, за яке росіяни прагнуть отримати від свого ж СП близько 1 мільярда гривень.

Одне слово, навіть на першому етапі реалізації проекту росіяни роблять усе, щоб пов’язати по руках «хохлів» з їхніми намірами мати свій, незалежний маневр для забезпечення вітчизняних АЕС альтернативним паливом.

— А яка ситуація з використанням збагаченого урану? — запитуємо нашого співрозмовника. — Про це багато говорили.

— Позиція «ТВЕЛу» жорстка: для виробництва ядерного палива повинен використовуватися збагачений гексафторид урану виключно російського походження.

— Тобто наміри України щодо диверсифікації послуг з конверсії та збагачення урану для виробництва власного ядерного палива залишаться намірами?

— Звичайно. Такі самі великі ризики і з диверсифікацією поставок росіянами цирконієвих комплектуючих. Основні з них — цирконієва оболонка твелів. Трубка. Її постачатиме на завод російський «ТВЕЛ». Тож у разі політичної нестабільності є прямий ризик припинення взагалі виробництва вітчизняного палива.

Перепрошуємо за подробиці, але їх треба навести, щоб побачити незрозумілі закулісні речі. Річ у тому, що в проекті угоди між «ТВЕЛом» і ПрАТ «Завод ЯП», яку й досі не підписано, росіяни дуже чітко й однозначно забороняють використання на спільному заводі будь-яких комплектуючих іншого виробника. Унеможливлюються, певне, гіпотетичні постачання виробів з дніпродзержинського НВП «Цирконій». Це підприємство — банкрут, уже понад 15 років у стадії санаційної процедури. За фактом цей найважливіший об’єкт у ланцюгу власного ядерно-паливного циклу, який планувалося, але так і не вдалося створити за роки незалежності, цілеспрямовано знищували проросійські сили. Одному з нас ще п’ять років тому — 2 липня 2009 року — про це відверто казав у своєму кабінеті його колишній генеральний директор Костянтин Ліндт.

Невже у штабі галузі не знають про справжній стан справ на промисловому майданчику «Цирконію»? З яких же тоді міркувань на згаданій нараді в Міненерговугілля, що відбулася 31 березня під головуванням Юрія Продана, знову порушували питання «про відновлення його виробничої діяльності»?

Ось точка зору з цього приводу іншого нашого співрозмовника — теж відповідального працівника галузі:

— Власне виробництво цирконієвих оболонок твелів в Україні, з огляду на необхідний обсяг (приблизно 170 тонн/рік), вкрай нерентабельне і потребує створення практично з нуля цілої галузі. Необхідні інвестиції для цього за своєю ціною наближатимуться до вартості будівництва всього заводу ядерного палива на Кіровоградщині.

І найголовніше. Після продовження чинності контракту з компанією «Вестінхауз» до 2020 року, що покриває на 20—25% потребу українських АЕС у свіжому ядерному паливі, залишається тільки 10 реакторів, а не 13, як планували, куди повинна була йти, як декларувалося, кінцева продукція СП «ПрАТ «Завод ядерного палива». Тобто це підприємство буде завантажене лише на 50% своєї потужності. Яка ж економіка витримає таке господарювання?! Хто візьме на себе всі збитки, і заради чого? Тим паче в умовах, коли «Вестінхауз» залишається на українському ринку ядерного палива як альтернативний постачальник палива і серйозний конкурент «Росатому». Йому не вдалося його позбутися.

Найімовірніше, на проекті з будівництва за російським сценарієм заводу ЯП у смт Смоліне буде поставлено великий хрест. Таке складальне виробництво з комплектуючих країни, яка веде до того ж проти нас «гібридну» війну, нам не потрібне. А «Росатом» інший варіант не цікавить. На ринку ядерного палива для реакторів власного виробництва його політика завжди була жорсткою — 100-відсотковий господар за будь-яких умов. Нове керівництво України не дозволило реалізуватися такому планові.

Тож, може, саме зараз на часі піти на рішуче «ядерне перезавантаження» взагалі?

Завантажимо роботою і Донбас!

Йдеться навіть не про перезавантаження, а про відродження вже на сучасному рівні колись могутнього та наукоємного атомно-промислового та будівельно-монтажного комплексу «ядерної» галузі, що була в Україні до розпаду Радянського Союзу. Майже всі блоки наших АЕС, що допрацьовують свій ресурс, були збудовані ще за тих часів. За роки незалежності ми не спорудили з нуля жодного ядерного блока. Тисячі найкращих фахівців (наша робоча еліта!) — будівельників і монтажників, конструкторів і проектувальників, — шукаючи заробітку, перекваліфікувалися або давно працюють у близькому чи далекому зарубіжжі. На золоті руки та розумні голови усюди великий попит.

А до 2020 року треба буде продовжувати проектний термін експлуатації 10 блокам з 15, споруджувати нові атомні блоки, як це передбачено оновленою Енергетичною стратегією до 2030 року. Кому цим займатися, де брати кошти? Чистий збиток ДП «НАЕК «Енергоатом», оператора наших АЕС, за минулий рік становив понад 4 мільярди гривень. Це наслідки ручного регулювання ринку електро?енергії. Попередня влада, по суті, вела «Енергоатом» його постійним дефіцитом тарифу до банкрутства.

Але головна загроза для існування атомно-промислового комплексу України, який не має коштів для власного розвитку, на думку наших співрозмовників, криється не тільки у відвертій дискримінації дешевої державної ядерної електрогенерації (вона завжди була надприбутковою) на користь приватної теплової.

— У будь-якій цивілізованій країні, яка має або створює свою атомну енергетику, — казав нам свого часу метр цієї галузі, беззаперечний авторитет Костянтин Бронніков, — спираються на власний інжиніринг та власне атомне машинобудування. Майже 70% обладнання у разі будівництва нових АЕС чи продовження терміну їх експлуатації мають бути власного виробництва. А ми тут повністю залежимо від росіян.

Жодному із всіх урядів суверенної України не вдалося зламати таку вкрай небезпечну ситуацію. Дуже впливові у нас проросійські сили і ще чимало запроданців національних інтересів. Але зберігся потужний і високопрофесійний потенціал у важкому машинобудуванні, тут залишилися підприємства, які спроможні виробляти елементи реакторних установок. У ході переговорів з росіянами з питань будівництва 3-го і 4-го енергоблоків на Хмельницькій АЕС, за інформацією Наталки Прудкої, колишнього прес-секретаря НАЕК «Енергоатом», обіцяли включити до списку потенційних постачальників обладнання кілька відомих, унікальних заводів Донбасу. Таких, наприклад, як краматорський «Енергомашспецсталь» та Новокраматорський завод важкого машинобудування, маріупольське ВАТ «Азовмаш»… Складання реакторних установок та їх випробування мали намір проводити на харківському «Турбоатомі».

«У компании «ТВЭЛ» есть серьезные причины беспокоиться относительно качества топлива собственного производства, и опасения, что сравнительный анализ его эксплуатационных свойств будет не в его пользу». 

Ольга КОШАРНА, провідний науковий співробітник відділу енергетичної та ядерної безпеки Національного інститут стратегічних досліджень (для сайту atomnews.info)

Але перебіг подій такий, що російським і проросійським планам з реанімації двох довгобудів на ХАЕС, куди, до речі, теж планувалося поставляти паливо нібито з ПраТ «Завод ЯП», мабуть, не судилося здійснитися. По-перше, старі будівельні конструкції згаданих блоків, споруджені під проект реакторної установки 1970-х років типу В-320/ВВЕР-1000, не можна використовувати, за висновком Держінспекції ядерного регулювання України, під обраний проект «третього покоління» з В-392/ВВЕР-1000. Крім того, цей проект не відповідає «постфукусімським» вимогам, у тому числі із сейсміки.

По-друге, росіянам не вдасться тепер всучити «хохлам», як це обговорювали у високих кабінетах, уже виготовлене обладнання для першої черги АЕС «Белене» (Болгарія). Будівництво цієї станції було зупинено ще 1990 року через складнощі у фінансуванні та протести населення. 24 роки росіяни і болгари не можуть дійти згоди, куди ж подіти і як розрахуватися за це обладнання. Один із таємних варіантів розв’язання цієї проблеми не так давно розкрив відомий російський вчений-ядерник Булат Нігматулін. У своїх висновках, які були зроблені після аналізу стану справ в енергетиці цієї країни, він пише (наводимо дослівно): «Болгарское правительство должно обратиться к российскому правительству по поводу возможности использования уже изготовленного оборудования для АЭС «Белене» на других площадках (например, 3 и 4 блоки Хмельницкой АЭС…)».

Тому ця станція — ще один доленосний об’єкт для атомної енергетики України, крім проекту з будівництва заводу ядерного палива, де нова влада, за висновками спеціалістів, повинна зробити повне ядерне перезавантаження. Маємо на увазі остаточну відмову від нових будівельних послуг «Росатому» та пошук послідовніших і порядніших у виконанні своїх обіцянок і зобов’язань партнерів — інвесторів. Можливо, саме у місті Нетішин Хмельницької області, на майданчику ХАЕС, на часі побудова альтернативних атомних блоків — сучасніших проектів і дешевших. За участі донецьких, харківських та інших підприємств і НДІ. У виконанні французьких, корейських, канадських або американсько-японських компаній. Як це робить Китай, Туреччина або Канада, яка давно створила власний атомно-промисловий комплекс, має свої реактори, ядерне паливо.

Не в того партнера «інвестуємо»

Найімовірніше, саме в цьому контексті досить відвертий висновок зробив Денні Родерік, президент Westinghouse Electric Company: «Ми дуже раді нашому стратегічному партнерству з «Енергоатомом» і можливості допомогти Україні диверсифікувати джерела поставок ядерного палива. Для підрозділу Westinghouse VVER продовження цього договору є свідченням якості нашого продукту, а також ще одним підтвердженням того, що з його використанням на Південно-Українській АЕС не було жодних проблем. Це довела й недавня спільна інспекція «Енергоатому» і Westinghouse. Крім того, продовживши контракт, сторони підтвердили, що паливо Westinghouse може безпечно завантажуватися й використовуватися, незважаючи на деякі технічні проблеми з паливом компанії-конкурента».

Пан Родерік досить дипломатично розвіює міф про високу якість ядерного палива російського «ТВЕЛу». Відвертіше це робить AtomNews — спеціалізований український сайт, відомий своїми професійними матеріалами. У дослідженні «Ольга Кошарная: Российская информационная война за ядерный рынок Украины» робляться жахливі висновки, які грунтуються на конкретних фактах. «Ожесточенность и, не побоюсь этого слова, лживость информационной кампании, — пише авторитетний аналітик, — лично меня наводит на определенный вывод. Такая патологическая боязнь появления конкурента на рынке ядерного топлива Украины говорит о том, что у компании «ТВЭЛ» есть серьезные причины беспокоиться относительно качества топлива собственного производства, и опасения, что сравнительный анализ его эксплуатационных свойств будет не в его пользу».

За словами Ольги Кошарної, на міжнародній конференції в Києві у вересні 2012 року представник НАЕК «Енергоатом» наводив, зокрема, конкретні факти випадків неякісного виготовлення російських ТВЗ. За період 2001–2011 років працівникам наших станцій довелося позапланово вилучати з активної зони реакторів майже 200 штук збірок через такий найсерйозніший дефект, як розгерметизація твелів (тепловидільних елементів). «Любопытно было наблюдать за представителями компании ТВЭЛ, — зауважує пані Ольга, — выглядели они несколько бледно, куда-то пропал их напор и уверенность… А теперь представьте, что одна ТВС стоит более 1 млн дол. США. Можете оценить, какие потери понесла компания НАЭК «Энергоатом» с таким качеством российского топлива… Замечу, что в отличии от российских ТВСА, у ТВС-W (американських збірок. — Авт.) ни разу не было выявлено негерметичности…»

Втрачених коштів (лише за цими наведеними фактами) було б достатньо, щоб побудувати в Україні з іншим інвестором завод з виготовлення власного якіснішого ядерного палива або нарешті довгоочікуване ЦСВЯП. Техніко-економічне обгрунтування інвестицій у будівництво цього централізованого сховища відпрацьованого ядерного палива (ВЯП) реакторів типу ВВЕР вітчизняних АЕС було схвалено розпорядженням КМУ ще у лютому 2009 р., а земельну ділянку загальною площею 45,2 га в Чорнобильській зоні для будівництва ЦСВЯП та під’їзної залізничної колії до сховища виділено тільки у квітні 2014 р. Ці п’ять років «роздумів» урядовців та законотворців обійшлися НАЕК «Енергоатом» та бюджету країни щонайменше в 1 мільярд доларів США. Стільки перерахували російському «ТВЕЛу» за вивезення на зберігання та переробку нашого «золотого» ВЯП. А ще Україна з її потужним потенціалом в атомній енергетиці всі роки незалежності на 60% наповнює бюджет «Росатому» від його продажу за кордон свіжого ядерного палива. Щорічно мінімум 600 мільйонів доларів! Кому ж хочеться втрачати такого корумпованого «інвестора» в озброєння до зубів російських диверсантів і терористів, якому до того ж вдається продавати ЯП на 30% дорожче, ніж болгарам.

Тож, любі друзі, без повного перезавантаження в цій, для початку, стратегічній галузі не обійтися. Якщо ми хочемо мати справді незалежну країну і сучасну сильну армію.