Під час сучасної агресивної війни росії проти України бої в населених пунктах надзвичайно складні, адже корективи вносять авіаційні бомбардування, масовані артобстріли, а також повітряні й меншою мірою наземні дрони. Бути готовим до бою в таких обставинах можна лише після багатоетапного навчання, яке передбачає поєднання різних складових та модулів, комбінування й компонування яких дасть змогу бійцеві обрати правильну тактику дій у конкретній тактичній ситуації. Про один з таких тактичних модулів від інструкторів країн НАТО під час базової загальновійськової підготовки в межах багатонаціональної навчальної місії Interflex на території Великої Британії розповідає кореспондент АрміяInform.

Зібратися своєю четвіркою

Під час навчання нам не дають позивних. Інструкторам, надто іноземним, було б складно запам’ятати звичні нам українські слова й асоціювати їх із конкретним курсантом. Тож ми маємо номери: 24 чи 26, 32 чи 36. Один до одного звертаємося на імена, однак нам уже встигли придумати позивні: «Капелан», «Китаєць», «Дід» і «Доцент». Це радше забаганка, ніж потреба, однак дівчата вирішили і наполягли, що всі у відділенні повинні мати позивні.

Мені не подобається ні мій позивний, ні позивні товаришів, бо вони явно не оригінальні: «Капеланів», «Китайців», «Дідів» і «Доцентів» у ЗСУ вже багацько. Тому вважаю позивні навчальними і такими само тимчасовими, як і номери.

Під час занять ми часто відпрацьовуємо вправи саме такою четвіркою, міняючись у ній місцями від першого до четвертого. Це дуже допомагає, адже ми навчилися розуміти один одного з півслова і навіть за жестами. Є, втім, і зворотний бік медалі: коли ми із власної ініціативи чи за наказом інструкторів поодинці або парою переходимо в іншу четвірку, напрацьоване злагодження зникає. Однак потрібне вміння взаємодіяти з усіма бійцями відділення і взводу, тому нас час від часу перетасовують. Ми не заперечуємо і часто вдаємося до внутрішньої ротації самі навіть без наказу інструкторів. Однак коли йдеться про заліково-показове виконання вправи, намагаємося зібратися саме своєю четвіркою.

Так і цього разу, коли йдемо на залік до чужих інструкторів. Чужі вони лише умовно, бо на регулярній основі тренують один з інших взводів. Однак ні вони нас, ані ми їх не знаємо так добре, як тих інструкторів, які тренують нас постійно.

До заміни вчителів час від часу вдаються з різних причин: дати відпочити колегам, організувати заняття з найкращим фахівцем або, як зараз, прийняти залік без упередженого ставлення до курсантів. Наші інструктори за кілька тижнів безперервних занять уже не лише сприймають нас як близьких людей, а й часом виявляють це своє ставлення. Тож щоб запобігти будь-яким виявам поблажливості, на залік нас відправляють до суміжників.

Щоправда, саме завдяки роботі із чужими інструкторами маємо змогу зібрати нашу звичну четвірку. Не знаючи детально нашої внутрішньої кухні, тренери із сусіднього взводу не звертають на це уваги. Мабуть, якби ми складали залік нашим інструкторам, вони б змусили нас перемішатися. Однак зараз ми радо користуємося наданою можливістю зібратися вчотирьох. Пропускаємо поперед себе інших, бо вирішили піти на залік останніми.

Нагадуємо один одному дії під час штурму та зачищання будинку. Раніше ми вже відпрацювали всі модулі як окремі елементи і кільканадцять разів збирали їх докупи. Тож зараз це явно буде комплексне відпрацювання з урахуванням усіх відомих нам дій. Нарешті надходить наша черга, і ми вирушаємо вулицею у напрямку будинку.

Дії з автоматами нагадують прийоми фехтувальників

Знаємо, як наближатися до будівлі, які чинники слід враховувати і як контролювати небезпечні сектори. Знаємо, як підніматися сходами, відчиняти двері, заходити всередину і знов підніматися сходами. Знаємо, як рухатися між поверхами та кімнатами, як виявляти мінні пастки й уникати їх, як помічати присутність ворога і реагувати на нього. Усі свої знання застосовуємо комплексно і діємо як одна команда. Очі, стволи й тіла рухаються немов у танці, зрозумілому лише тим, хто знає, чому і навіщо кожен з нас виконує ту чи іншу дію саме так, а не інакше.

Під час відпрацювання ззовні та всередині будинку ми кілька разів міняємося місцями, коли перший стає другим, третім чи останнім, а четвертий, навпаки, займає місце першого. Коли міняємося місцями, стишено і злагоджено клацають запобіжники.

Дії з автоматами нагадують фехтувальні прийоми — випади різкі або плавні, швидкі чи повільні, помітні чи приховані. Рухи відточені до автоматизму: спершу діємо, а потім усвідомлюємо, чому вчинили саме так. Лише згодом зрозумію, що відчував себе мушкетером, і запізніло віддам собі коман ди: En guarde та Allez! Станеться це вже після того, як пролунає команда зупинитись, а інструктори запросять нас до по етапного розгляду наших дій.

У певний момент відкриваю вогонь у темний дверний отвір на частку секунди раніше за зустрічний постріл умовного ворога. Звуки двох пострілів майже зливаються в один, і я стріляю ще п’ять чи сім разів. Аж доки супротивник не перестає стріляти у відповідь. 

Що змусило мене вистрелити першим, вдається з’ясувати лише згодом під час аfter-action review — «розбору польотів». Інструктори запрошують до нього і детально розпитують, чому ми діяли так, а не інакше. Вони схвально вислуховують побратимів: хто, як і чому відчиняв двері, першим заходив у приміщення, кидав гранату. Усе зроблено правильно — від моменту руху вулицею аж до команди Halte! (стій, припинити).

У певний момент маю відповісти, чому вистрелив у темний отвір, і спочатку не знаю, що сказати. «Рух повітря попереду, натяк на темний силует та клацання запобіжника зброї ворога», — нарешті формулюю свої дії. «Чи достатньо цього для відкриття вогню?» — питає інструктор. Я змушений визнати, що ні, бо не ідентифікував ворога з достатньою впевненістю і міг стріляти у кращому разі в порожнечу, а в гіршому — в цивільного, можливо, навіть дитину.

«Але ж це виявився ворог, а я навіть випередив його в першому пострілі!» — намагаюся виправдатися, однак це не допомагає. Моя помилка надто очевидна й тому вдвічі прикріша. Тепер залишається тільки чекати на присуд інструкторів.

Нам також пропонують самостійно оцінити наші дії, і я чесно зізнаюся, що все зіпсував, а ось мої побратими не припустилися жодних помилок. «Це добре, що ви зосередилися на помилці, але оцініть дії загалом», — наполягають інструктори. Ми не зовсім упевнено кажемо, що загалом діяли згідно з інструкцією й за винятком моїх дій не припустилися інших критичних помилок. Отож, на наш погляд, загалом упорались із виконанням завдання.

«Це надто скромна оцінка, — каже інструктор. — На сьогодні ви останні на цьому заліку із трьох взводів. Ми бачили роботу понад півтори сотні курсантів. Ваша четвірка відпрацювала найкраще з усіх».

Ми, четверо «мушкетерів», такі!

Антон ПЕЧЕРСЬКИЙ, АрміяInform, онлайн-медіа Міноборони