Анексія Криму — це злочин світового масштабу. Росія знехтувала принципами мирного устрою Європи після Другої світової війни, зокрема непорушністю кордонів, не кажучи вже про те, що вкрала в України незлічену кількість об’єктів, куди було вкладено значні кошти. Приміром, «Чорноморнафтогаз» з буровими, флот, підземне сховище газу, сім портів, близько 140 державних санаторіїв, із яких тільки 20 перебували у власності Криму.
Як наслідок, Крим перетворився на невизнану територію, а його анексія фактично стала початком війни, яку розв’язала Росія в нашій країні. Нині тут панує тотальне порушення прав людини, а рейдерські захоплення бізнесу стали нормою життя. Скажімо, днями Росія кинула севастопольських студентів, які напередодні випускного з жахом довідалися, що їхні дипломи не дійсні, оскільки «стандарти навчання у виші не відповідають російським».
Кримчани бояться говорити правду
Нині вже ні для кого не секрет, що Росія готувалася до цього кроку багато років, не шкодуючи грошей на пропаганду. Тож значна частина населення перебуває в інформаційній матриці «русского мира». А це створює додаткові складнощі на шляху до відновлення справедливості.
То що має зробити Україна, щоб повернути Крим? На початку лютого в Києві відбулася презентація інформаційного центру опору — Free Krimea, який став комунікаційним майданчиком для вироблення єдиної стратегії щодо реінтеграції Криму з Україною. З цією метою проект Free Krimea об’єднує зусилля з кримськими експертами і створеним недавно у Верховній Раді міжфракційним об’єднанням «Крим».
Почався проект із соціологічного дослідження настроїв жителів Криму. Фахівці компанії GfK обрали метод телефонного опитування. У січні було проведено 800 інтерв’ю з жителями Криму, старшими 18 років, що проживають у містах із населенням понад 20 тисяч осіб. Згідно з дослідженням, приєднання до Росії схвалюють 93% кримчан, тільки 4% виступають проти. Більше половини кримчан повідомили, що після приєднання до Росії їхнє матеріальне становище покращилось, а в повномасштабну війну Росії з Україною вірять лише 14% опитаних. До цього додамо, що 84% кримчан дивляться російські телеканали, але те, що українські ЗМІ повідомляють неправду про події у Криму, впевнені майже 80% респондентів.
Коментуючи матеріали дослідження, соціологи наголошують, що не варто повністю довіряти цим даним. Люди просто бояться говорити те, що вони думають. Атмосфера страху, яка нині панує в Криму (люди часто доносять на своїх сусідів), заважає до кінця зрозуміти, що насправді думають кримчани. Експерти вважають, що насправді розклад соціально-політичних настроїв дещо інший.
— У Криму близько 20% жителів, яких переконати вже неможливо. Решта 80% — це люди, до яких ще можна достукатися. Тим паче, що умови життя на півострові погіршилися, руйнується бізнес, дедалі більше кримчан починають розуміти, що їх обдурили, — вважає колишній віце-прем’єр уряду АРК Андрій Сенченко.
Потрібно знаходити правильні слова
Соціологи з’ясували, що, незважаючи на відвертий тиск на українські канали, кримчани продовжують їх дивитися. Найбільшу частку має «Інтер», на другому місці 1+1, за ними — ICTV й СТБ.
— Це чітка відповідь тим людям, які нині зобов’язані займатися інформаційною безпекою в країні. Потрібні елементи не лобової, а м’якої пропаганди. Ми повинні знаходити правильні слова для того, щоб не відштовхнути тих людей, які вже почали замислюватися, — зазначив керівник проекту Free Krimea Тарас Березовець.
За словами експертів, українське суспільство досі розглядає кримську проблематику в контексті мирного часу, тоді як Крим є справжнім фронтом інформаційної боротьби між Україною і Росією. І в цій боротьбі українська сторона програє. Тепер функцію інформаційного опору виконує, насамперед, громадянське суспільство — кримські переселенці.
— Нині кримчанам потрібна об’єктивна журналістика, а не пропаганда. Серед жителів півострова є попит на правду, тому що вони живуть в умовах погіршення якості життя, відтворення старих проблем — корупції, феодалізму, репресій і цензури. Тому у висвітленні кримських подій українські ЗМІ мають дотримуватися високих професійних стандартів. Наприклад, не можна давати фейкові інформації, чим часто грішать вітчизняні акули пера, — вважає політичний експерт Кримського інституту стратегічних досліджень Сергій Костинський.
На думку експертів, існує низка чинників, які суттєво послаблюють позиції України в Криму. Передовсім — це війна на Донбасі. Другий важливий чинник — брак у державній політиці системності й послідовності щодо Криму.
— Часто ми самі допомагаємо дезінтегрувати Крим від України. По суті, у багатьох кримських українців нині пропала віра і надія на те, що їхня Батьківщина — Україна — коли-небудь збереться повернути Крим, оскільки українські органи влади не виробили програму його повернення. Гучні заяви про те, що Крим був і залишиться українським, просто повисли в повітрі, — говорить Сергій Костинський.
Відомий блогер Денис Казанський вважає, що у відносинах між материковою Україною і Кримом — абсолютний транспортний та інформаційний колапс.
— Ми пропонуємо молоді з Криму проходити ЗНО в Україні. Але для цього на материк потрібно приїхати, а зробити це неможливо через транспортну блокаду. Проте саме молодь це та аудиторія, з якою можна і потрібно працювати. Крім того, порушуються зв’язки жителів Криму з Україною, руйнуються родини та дружні зв’язки. Чимало кримчан прагнуть, щоб їхні інтереси були представлені на державному рівні. Але через інформаційну блокаду вони навіть не знають, що у Верховній Раді створено міжфракційне об’єднання «Крим». Нагальна потреба часу — створення мас-медіа різної спеціалізації: від регіональної (Крим, Севастополь, Керченський півострів) до тематичної (суспільно-політичні, ділові, міські). Потрібно створювати комунікації між півостровом і материком, що дасть змогу кримчанам навчатися, працювати в Україні, подорожувати, розробити програму допомоги тим, хто не змирився з російською окупацією і поїхав з Криму. Водночас не варто застосовувати принцип тотального звинувачення населення Криму в окупації півострова, — пропонує Денис Казанський
Експерти вважають, що в Україні потрібно створити модель, яку сприймуть жителі Криму. Робота над цією моделлю лежить у площині раціональних і конкретних дій, а не відчуження і ненависті.
Від автора. Я люблю Крим. Складно передати те відчуття спокою, затишку і радості, яке охоплювало мене, в якому б куточку Криму я не перебувала. Я наче розчинялася в його морі і повітрі, мене полишали недуги і печалі. Можливо, так працювала генетична пам’ять, адже моя мама, українка за походженням, родом із Керчі. Коли півострів анексували, у мене ніби відняли частину душі. А моя мама заплакала за долею кримських татар. Як робила це, коли була дівчинкою і на її очах радянська влада виганяла тих, з ким вони дружно жили. Нині така доля чекає і нащадків тих вигнанців. У цих людей укотре вкрали Батьківщину. Але я вірю, що ми її повернемо. Адже Крим — це наша земля і наша любов. А любов не зраджують і не кидають напризволяще.
Ми в Google+