Сучасне життя з особливою гостротою ставить на порядок денний питання пошуку шляхів підвищення ефективності економічної діяльності. Один з таких шляхів — упровадження механізмів внутрішньогосподарських ринків.

Але передусім слід зрозуміти, навіщо потрібні внутрішньогосподарські ринки.  Адже друга половина ХХ — початок ХХІ століття це період не лише глобалізації, а й надконцентрації виробництва. Сучасні транснаціональні корпорації — це 500—700 тисяч співробітників, а з філіями іноді й більше. Сучасні стратегічні альянси, які часто діють як потужні корпорації, це кілька мільйонів співробітників.

Причин надконцентрації виробництва десятки, якщо не сотні, але головна з них — значне подорожчання і збільшення ресурсоємності науково-технічного прогресу та інноваційного розвитку. Приклад — теорія імунітету. Це велике відкриття змінило життя цивілізації й кожного з нас. Але мало хто знає, що І. Мечников його зробив у домашніх умовах — у невеликій лабораторії, облаштованій у вітальні. Вартість ресурсів, використаних для цього відкриття, не перевищувала 1000 доларів США.

У сучасних умовах відкриття такого рівня коштує від кількох мільйонів доларів. Цілком очевидно, що такі витрати можуть собі дозволити тільки великі суб’єкти господарювання.

Надконцентровані суб’єкти господарювання характеризуються потужними адміністративно-командними структурами управління. Ці структури мають і переваги, і вади. Серед переваг — можливість величезної економії на масштабах виробництва, широкої експансії на внутрішніх та зовнішніх ринках, значної концентрації ресурсів для економічного прориву. Вади — низька мобільність, можливість задушити будь-яку ініціативу, широка боротьба компетенцій на внутрішньогосподарському рівні.

І тут постає одне з центральних питань сучасного управління: як, не руйнуючи великих адміністративно-командних систем управління, підвищити їхню ефективність і мобільність? Для цього можна використати концепцію управління на основі внутрішньогосподарських ринків. Суть цієї концепції в тому, що в межах загальної стратегії корпорації виокремлюють відносно автономні суб’єкти, що діють на принципах комерційного розрахунку і конкурують з аналогічними суб’єктами в межах корпорації й поза ними.

Внутрішньогосподарські ринки вже реалізують на практиці за допомогою так званих програм свояків. Сутність цих програм така.

У великій корпорації створюють спеціальний фонд. Його розподіляють між так званими свояками — високопрофесійними фахівцями, які не раз доводили свою інноваційну ефективність. Кожному «своякові» виділяють спеціальний фонд. Будь-який співробітник підприємства, що має інноваційну ідею, минаючи керівництво, може звернутися до «свояка».

Якщо «свояк» вважатиме ідею перспективною, він може самостійно надати на її фінансування до кількасот тисяч доларів. Він так само може вимагати від керівника підрозділу, де працює автор ідеї, звільнити його від усіх службових обов’язків на період реалізації ідеї. «Свояки» працюють на власний страх і ризик, не погоджуючи свої дії з керівництвом. Але й їхній дохід безпосередньо залежить від комерційної успішності профінансованих ними ідей.

У свою чергу, якщо інноватор отримав відмову одного «свояка», то він може звернутися до будь-якого іншого в межах корпорації. Ця система має багато переваг. Але головна в тому, що вона дає змогу швидко реалізувати ідеї в межах великої адміністративно-командної структури управління.

Система внутрішньокорпоративного управління на основі внутрішньогосподарських ринків істотно підвищує ефективність управління корпорацією, оскільки втрачається потреба в багаторівневому узгодженні більшості рішень; істотно зростає мобільність відносно автономних суб’єктів і корпорації загалом; значно прискорюється розгляд і реалізація інноваційних ідей.

Слід враховувати ще одну дуже істотну деталь: підвищуючи ефективність управління провідними корпораціями, підвищуємо ефективність управління національним господарством загалом і примножуємо економічний потенціал держави.

Ігор ГАЛИЦЯ, 
доктор економічних наук, професор, 
для «Урядового кур’єра»