Київ подав позовну заяву у справі «Україна проти Росії (щодо Криму)» до ЄСПЛ 13 березня 2014 року. Вона стосувалася порушень прав людини у Криму в період з 27 лютого 2014-го по 26 серпня 2015 року. ЄСПЛ ухвалив у цій справі проміжне рішення, визнавши позов України «частково прийнятним». Суд погодився розглянути звинувачення українського уряду на адресу Російської Федерації в тому, що вона винна в порушенні статей Європейської конвенції з прав людини на території Криму з 27 лютого 2014 року, оскільки отримав достатньо доказів, що Росія «здійснювала ефективний контроль над Кримом» саме з цієї дати.

Отже, у справі ЄСПЛ розглядатиме звинувачення щодо неналежного розслідування Росією вбивств і зникнень людей у Криму, незаконного позбавлення волі й тортур, переслідування неросійськомовних ЗМІ, залякування релігійних діячів, незаконного надання російського громадянства та інших. Суд відхилив як неаргументовані звинувачення України за трьома пунктами: в тому, що російська влада у Криму націоналізувала власність українських військових, встановила там «адміністративну практику щодо вбивств/розстрілів» та переслідування міжнародних журналістів.

Точка відліку окупації

Рішення ЄСПЛ про прийнятність справи лише технічне, але воно слугує важливою віхою в її розгляді, оскільки свідчить, що суд готовий розглянути звинувачення на адресу Росії в порушеннях прав людини, які відбувалися у Криму з 2014-го по 2015 рік. У рішенні суд чітко вказав, що не в його юрисдикції визначати легальність чи нелегальність згідно з міжнародним правом факту переходу контролю над територією однієї держави до іншої та втрати суверенітету.

Проте український уряд у позовній заяві й не просив, щоб ЄСПЛ давав таку оцінку щодо Криму, а просив оцінити ситуацію з правами людини після того, як контроль над півостровом де-факто перейшов до Росії. Суд встановив військову присутність Росії на окупованому півострові і вказав на збільшення кількості російських військових у Криму з лютого, а це засвідчило, що Росія здійснювала ефективний контроль у Криму та Севастополі.

Рішення ЄСПЛ має два важливі моменти. По-перше, чи несе Росія юридичну відповідальність за порушення, які відбувалися в Криму з 27 лютого 2014 року, суд відповів ствердно. По-друге, чи достатньо підстав вважати, що в Криму було здійснено різного штибу порушення прав людини в той час, коли Росія отримала контроль над цією територією. І в цьому суд вирішив, що більшість пунктів скарги, яку подала українська сторона, підтверджено міжнародними документами.

У рішенні про прийнятність позову «Україна проти Росії (щодо Криму)» приховано важливу для сторін інтригу. Ідеться про дату, з якої Київ втратив контроль над Кримським півостровом. Росія не заперечувала, що саме вона перейняла юрисдикцію над Кримом з 18 березня 2014 року. А для української сторони було принципово довести, що Росія почала поступове захоплення Криму 27 лютого, до офіційної дати «референдуму» про його приєднання — 14 березня. Україні вдалося довести суду, що вже з кінця лютого 2014 року російські «зелені чоловічки» у Криму не були пасивними спостерігачами.

На остаточне рішення можна чекати не один рік

Європейський суд з прав людини не прийняв позицію російської сторони, що березневий «референдум» — це точка відліку юридичної відповідальності за територію Криму. Це момент має важливе психологічне і політичне значення у протистоянні між Росією і Україною. В Україні цей пункт у рішенні суду вважають перемогою команди Міністерства юстиції та громадських організацій, які змогли зібрати переконливу доказову базу про російську присутність в окупованому Криму до офіційної дати анексії.

Хоч перше проміжне рішення за скаргою України ухвалено, процес розгляду справи по суті може бути дуже тривалим і затягнутися на десятиріччя. Існують об’єктивні причини того, чому подібні процеси займають стільки часу. Опрацьовують величезну кількість матеріалу, йдеться про багато жертв, численні правопорушення, часто в суду виникають складні питання, пов’язані з юрисдикцією. Міжнародна юридична машина працює повільно, тому варто запастися терпінням.

ОФІЦІЙНО

У заяві вітчизняного МЗС вказано, що ЄСПЛ відхилив заперечення Російської Федерації та визнав свою юрисдикцію на розгляд справи України, оскільки описані події підпадають під юрисдикцію уряду Російської Федерації і їх мають дослідити під час розгляду справи по суті.

Під час цього процесу уряд України надасть дані про безпосередні порушення Російською Федерацією прав людини на тимчасово окупованій території АР Крим та м. Севастополь.

«Суд об’єднав кримську справу з іще однією заявою України, поданою у 2018 році. Вона стосується порушень прав 71 українського громадянина, яких незаконно утримували або утримують на тимчасово окупованій території АР Крим і території РФ (це переслідування кримських татар, членів мусульманської організації «Хізб ут-Тахрір», переслідування та ув’язнення активістів Євромайдану, засудження громадян України за публікації й коментарі в інтернеті та інші)», — йдеться в документі.

Ця справа одна з численних проти Російської Федерації, порушених Україною в ЄСПЛ через агресію Росії. Дві з них (щодо ситуації на сході України та викрадених дітей-сиріт) торік у листопаді Європейський суд об’єднав зі справою Королівства Нідерланди проти Росії про збиття літака МН-17 у липні 2014 року.

Вітчизняне зовнішньополітичне відомство веде ще три справи проти Російської Федерації у міжнародних судових інстанціях.

«Міжнародний суд ООН розглядає питання про порушення Росією конвенцій про боротьбу з фінансуванням тероризму та ліквідацію всіх форм расової дискримінації у Криму. Міжнародні арбітражі розглядають питання порушення прав України як прибережної держави в Чорному та Азовському морях і Керченській протоці й протиправного затримання трьох українських військово-морських кораблів та 24 членів їхніх екіпажів», — повідомляє пресслужба МЗС.

Усі ці справи — складові єдиної стратегії міжнародно-правового захисту інтересів нашої держави. В МЗС переконані, що Росії не вдасться уникнути відповідальності за порушення прав людини та основоположних норм і принципів міжнародного права.