АКЦІЯ «УК»

Народні традиції різьбярства Буковини й Гуцульщини живі, їх розвивають нащадки родини Шкрібляків

Україна завжди славилася народними виробами. Вишивка і гончарство, килими і гобелени, різьблення по дереву і розпис по склу, вироби з металу, шкіри та бісеру. «Урядовий кур’єр» розпочинає цикл публікацій про українські народні промисли та носіїв традиційної художньої майстерності. Ми розповімо про найвідоміші родини майстрів, побуваємо у місцях найбільшого розповсюдження промислів, подивимося на сучасний стан виробництва.

Симпозіум мав назву «Жива традиція родини Шкрібляків» і зібрав у Чернівцях десяток найкращих митців із Вижниччини (Чернівецька область) й Косівщини (Івано-Франківщина), які своєю творчістю продовжують і примножують народні традиції дереворізьблення. З Києва, Львова, Івано-Франківська, Коломиї, Чернігова приїхали відомі науковці, дослідники, мистецтвознавці, керівники творчих спілок і їхніх осередків, бібліографи, музейні працівники.

Майстри-різьбярі демонстрували свої роботи, виконували нові, переймали досвід колег, збагачуючи свою мистецьку палітру, ділилися один з одним наболілим, думками щодо розвитку народних промислів.

На першому своєму симпозіумі різьбярі з Карпат творили з натхненням. Фото Ігоря МОЛОТКІНА

Гуцульська школа різьблення

Торік відзначали 190-річчя від дня народження класика українського різьбярства Юрія Івановича Шкрібляка. Простий чоловік із гірського села Яворів, що на Косівщині, вивів традиційний народний промисел на високий художній рівень. Його ім’я у другій половині 19 століття стало відомим усій Європі. Захоплюючись майстерною довершеністю його декоративних скриньок, меблів, прикрашених дивовижними візерунками, світ дізнався про Україну, про Карпати і наші традиції.

На основах і принципах, сформованих Юрієм Шкрібляком, виразно постала гуцульська школа традиційного народного різьблення по дереву, яку продовжили й розвинули сини славного майстра — Василь, Микола та Федір, а також онуки — Юрій і Семен. У другій половині минулого століття особливо вагомим був творчий доробок Дмитра Шкрібляка, правнука відомого різьбяра, заслуженого майстра народної творчості України. Учасники і гості симпозіуму мали, до речі, можливість відвідати унікальну виставку різьблених творів та історичних фото з домашнього архіву родини Дмитра Федоровича, яку привезла до Чернівців його донька — Олена Шкрібляк-Прокоп’юк, представивши і свої самобутні ткані вироби.

На Буковині традиції різьбярської школи Шкрібляків, що передавали з покоління в покоління, живуть і донині. Започаткував їх ще 1905 року син Юрія Шкрібляка Василь, який разом із Василем Девдюком та Марком Мегединюком заснував у Вижниці школу різьбярства та металевої орнаментики.

— Цим зібранням відомих майстрів – як поважних, так і зовсім молодих – ми ставимо за мету привернути увагу громадськості, влади, закладів освіти та культури до питань збереження, вивчення й розвитку класичних надбань народного дереворізьблення як видатного явища української традиційної етнокультури, відомого усьому світові, — зазначає ініціатор і організатор симпозіуму Микола Шкрібляк, що з того уславленого роду Шкрібляків, директор навчально-методичного центру культури Буковини, голова Чернівецького обласного осередку Національної спілки майстрів народного мистецтва України, заслужений діяч мистецтва України. — Це і популяризація творчості відомих сучасних майстрів художньої обробки дерева, і напрацювання пропозиції та рекомендації щодо піднесення художнього рівня традиційного українського дереворізьблення. Таким чином гуцульська школа традиційного різьблення в українській етнокультурі збагатиться новими іменами, творчими роботами.

Закодована мова древніх тарелів

Симпозіум не передбачав майстер-класів. Проте кожний, хто приходив у ці дні до навчально-методичного центру культури Буковини, міг не тільки побачити, а й доторкнутися до дива народження художніх виробів із дерева. Володимир Запорожець, приміром, працював над інкрустованим тарелем, а Мирослав Радиш — над поличкою для писанок. Готували до презентації декоративні тарелі, підсвічники, шкатулки, унікальні вжиткові речі майстри художньої обробки дерева Володимир Денисов, Сергій Кузнєцов, Михайло Прокоп’юк (шосте покоління родини Шкрібляків), Федір Чев’юк. Володимир Ворончак та Петро Приймак чаклували над вишуканими скриньками для прикрас, Олександр Крицкалюк творив на дереві ікону, прикрашену бісером.

— Зазвичай у давнину іконохрести виконували у техніці контурної різьби, — розповідає Олександр Іванович, викладач Косівського інституту прикладного мистецтва Львівської національної академії мистецтв. — Але автори крізь призму свого бачення привносять у кожний витвір щось своє, оригінальне. Ікона, над якою я працював упродовж семінару, — копія однієї зі стародавніх гуцульських ікон, знайдених і збережених відомим знавцем старожитностей Романом Шухевичем. Проте у своєму творі я вирішив використати бісер. Традиції різьбярства — живі, канони старовинних витворів поєднуються з творчою думкою майстрів сучасності.

Поруч з іменитими майстрами художнього різьблення, отримуючи від них поради, працювали і студенти Чернівецького вищого професійного художнього училища № 5. Учасники симпозіуму також творили просто неба — на території Чернівецького обласного музею архітектури та побуту, а потім на центральній вулиці Чернівців, що має ім’я Ольги Кобилянської.

— До нас підходило багато дітей, дивилися, як ми працюємо, розпитували про дереворізьблення, хотіли власноруч майструвати, — розповідає Галина Бенько, єдина на семінарі жінка-різьбяр. — Діти як ніхто розуміють красу і щирість. Дерев’яні ж речі несуть дивовижну цілющу енергетику, багатократно підсилену знаками і символами, які ми використовуємо у своїй творчості. Ці знаки — своєрідна мова, наш національний код. Ми повинні вміти його читати. Тож було б добре у школах на спеціальних уроках, як ми вчимо дітей іноземним мовам, вчити їх розуміти свої національні символи, які промовляють до нас із вишиванок, старовинних килимів, з виробів із дерева. Бо саме через них ми тримаємо зв’язок крізь віки з усіма поколіннями українців. Тому у своїх роботах я намагаюся точно відтворити символи, знаки стародавніх майстрів, щоправда, вкладаючи їх у свої композиції.

Художньою обробкою дерева пані Галина, молода вчителька іноземних мов Виженської загальноосвітньої школи, займається вже шість років. Навчив чоловік, професійний різьбяр, який закінчив Вижницький коледж прикладного мистецтва. На симпозіумі майстриня працювала над великим декоративним тарелем у стилістиці Юрія Шкрібляка, використовуючи зокрема його хрести. Водночас майстриня звертається до Трипільської культури. Її декоративний таріль «Велесове колесо» був представлений торік у Києві в Національній спілці майстрів народного мистецтва України на виставці «Найкращий твір року».

Обряд  із джерельною водою

У рамках семінару відбулася наукова академія з проблем розвитку українського народного дереворізьблення за участі провідних науковців-мистецтвознавців: Раїси Захарчук-Чугай — професора Інституту народознавства НАН України, Михайла Станкевича — професора Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника, Андрія Каменецького — художника дереворізьблення з Чернігова, заслуженого майстра народної творчості України.

— Я готова була пішки йти до Чернівців, аби бути на цьому симпозіумі, — сказала Раїса Захарчук-Чугай. — Ми обговорювали також проблеми збереження й розвитку народних ремесел, підтримки майстрів-різьбярів у їхній творчості, важливості виховання молодого покоління в народних традиціях.

Всі учасники симпозіуму були нагороджені дипломами Чернівецької облдержадміністрації. Почесні грамоти Національної спілки майстрів народного мистецтва України їм вручив її голова Євген Шевченко. А найвищу нагороду спілки — почесну відзнаку за збереження й відродження традиційного народного мистецтва — отримав Микола Шкрібляк. Кульмінацією свята стало «вмивання рук» майстрам — народна традиція вшанування майстрів за добре зроблену роботу. Кожний з них отримав пишні калачі й вишиті рушники на добру згадку про Чернівці.

З ПЕРШИХ ВУСТ 

Олена ШКРІБЛЯК-ПРОКОП’ЮК, 
народна майстриня:

— Загалом за півтора століття велика родина майстрів Шкрібляків об’єднала майже сотню різьбярів, ткачів, вишивальниць, писанкарок, музикантів — продовжувачів традицій народного мистецтва Гуцульщини. У мене є мрія — окремо розповісти саме про жінок нашої славної родини (дочок і дружин), ушанувати їх працю і внесок у розвиток народного мистецтва і національних промислів. Ми живемо високо у горах, ревно зберігаємо на рідній Косівщині хату нашого діда Федора. У нас є де проводити великі мистецькі зустрічі. Будемо раді приймати гостей і учасників таких симпозіумів, надзвичайно потрібних країні. 

Євген ШЕВЧЕНКО, 
голова Національної спілки майстрів
народного мистецтва України, 
заслужений діяч мистецтв:

— Симпозіум у Чернівцях, сподіваюся, заклав початок подібним регіональним мистецьким заходам. Бо наше завдання — плекати свій мистецький канон, зберегти, підтримувати народних майстрів, творчу молодь, адже, як сказав один мудрий чоловік: «Україну врятує Майстер!» Нам потрібно самим учитися, окрім всього, ще й мистецтву маркетингу, аби, з одного боку, бути економічно успішними у своїй професії, з іншого — не дати низьким підробкам, особливо чужоземним, заполонити національний простір ужиткового, декоративного мистецтва. У нас є своє, рідне й високохудожнє.

Спілка ініціюватиме поновлення стипендії майстрів у галузі декоративного мистецтва, які працюють з молоддю, мають учнів. Добре, що у нас нарешті є стипендія Президента України для молодих майстрів народного мистецтва.