ПОДІЯ

В Українському фонді культури з успіхом пройшла виставка декоративних тарелів народного художника України Петра Печорного

Юлія ПОЛТАВСЬКА,
мистецтвознавець
для «Урядового кур’єра»

Широкому колу поціновувачів мистецтва Петро Печорний більш відомий як чудовий кераміст, визнаний майстер декоративної скульптури та підглазурного розпису і менш — як художник декоративно-станкової графіки та живописець. Протягом довгого життя митець працював у різних жанрах і напрямках, ніколи не зраджуючи раз і назавжди обраного шляху. Його майстерність зростала  із зернини народної творчості та спадку світової культури, які стали головним критерієм у роботі.

Глина в руках митця

Ще під час навчання в нього склався поетичний погляд на кераміку. Його творча індивідуальність сплетена з безлічі вражень та спостережень, серед яких образи природи і музика рідної мови, народні традиції й сучасне життя. Глина в руках митця щоразу розкриває свій дивовижний пластичний потенціал: податлива чи тверда, в’язка чи крихка, пружна чи важкувато-масивна, вона завжди підкоряється й стає завершеним твором.

Художник завжди шукав натхнення в народному мистецтві, безпосередньому та інтуїтивному. Нероздільні в його зрілому мистецтві поетичний і філософський зміст отримали повну завершеність при створенні серії тарелів за мотивами «Кобзаря» Тараса Шевченка. Ця глобальна, складна творча робота була виконана за останні два роки, але внутрішня, духовна праця тривала значно довше. Навряд чи й сам автор згадає, коли народилася ідея створення серії. Здається, вона жила в ньому завжди, навіть не від народження, а десь у глибині генетичної пам’яті. І хоча кожна з робіт сприймається як абсолютно  автономний твір, проте вони невіддільні одна від одної й мають властивість взаємопроникнення. Твори містять у собі класичну зваженість і ясність композиції, справляючи враження сторінок «Кобзаря», які гортає рука уважного читача. Митець  не просто ілюструє прочитане, а глибоко передає емоції героїв, красу й гармонію навколишнього світу.

Розпис кожного тареля стає не лише сповіддю особистості, а й роздумом про вічну боротьбу добра зі злом, де художник свідомо використовує простір твору, аби поговорити з глядачем про проблеми, закодовані в творах  Тараса, про збереження людяності, відчуття совісті та гідності. Розглядаючи роботи, глядач стає свідком різноманітних почуттів, якими поет і художник нагородили своїх героїв: сила та ніжність, вірність і зрада поєднуються в потужний акорд. Фігуративність і орнаментальність органічно співіснують у замкненому колі композиції. Форма і розпис зливаються в єдине ціле. Художник знаходить сміливі ракурси, вбудовує горизонтальні композиції в круглі форми, і вони незмінно переконливі за своїм вирішенням. Саме деталі та загальна тональність зумовлюють емоційно-музичну наповненість творів. Досить часто автор вдається до повторів деяких елементів розпису. Так, мотив лелек чи зозулі, коня, без якого неможливо уявити справжнього козака, ми зустрічаємо в різних сюжетах. Написи не лише допомагають глядачеві згадати поетичні рядки, вони є самостійним і дуже вдалим елементом композиції.

 

Не тополю високую вітер нагинає

Духовні горизонти

Апокаліптичний образ смерті зашифрований у символах — розорене гніздо, важкий хрест, що несуть козаки. Але, навіть створюючи композицію до твору з трагічним змістом, художник обирає оптимістичний сюжет. З великою любов’ю Петро Печорний трактує жіночі образи. Для митця, як і для поета, жінка — сестра, наречена, мати — це втілення ніжності та незахищеності («Нічого кращого немає…», «Затихло все, тільки дівчата…», «Катерина»).

Наша думка, наша пісня не вмре, не згине

Велику роль у творчості художника відіграють спостережливість, вміння в повсякденні побачити цікавий мотив і втілити узагальнений задум у матеріалі. Твори народної кераміки також дають митцеві ключ до пошуків нових шляхів художньо-образної виразності.

Майже у кожній роботі присутні птахи, які співають або журяться, кружляють над розореними хатами. Якщо простежити їхню появу в творчості художника, то побачимо, як від однієї роботи до іншої ускладнюється графіка зображення птаха, складається в тип і канонізується. Здається, хоч би як інтерпретували сучасники цей прадавній мотив, за ним стоять його історичні прототипи від єгипетського птаха-душі, птахів, якими ілюструвалися Євангелія, давньоруських ковшів та зображень на гобеленах до вітражів Матісса та  голубки Пікассо. Художні символи у творах Петра Печорного отримують нескінченність варіантів — хрести, колеса, вітряки, хвилясті лінії орнаментального декору. Чіткість форм, що розпадаються на окремі частини і знову об’єднуються в будь-якому масштабному співвідношенні, або плинна цілісність об’єму — в усьому закладено безмежну глибину традицій, підтримку класичних рішень минулого.

Найважливішим внутрішнім завданням для художника стає психологічна мотивація образів. На глядача спрямовуються струмені асоціацій, для кожного, хто споглядає, вони різні — імпульсивне, швидкоплинне живе почуття чи інтелектуальне усвідомлення світу, природи, життя людини. Варто згадати, що Тарас Шевченко і в поетичних творах, і в офортах неодноразово звертався до такої форми, як притча. Подібні твори потребують споглядального настрою.     

Цикл робіт завершують два тарелі — «Шевченко-поет» і «Шевченко-художник». На них немає написів, та вони й не потрібні, адже всі символи —Пегас, янгол, кобза, козак Мамай — давно відомі й зрозумілі глядачеві. Композиція обох творів нагадує іконографію образу святого Луки за роботою.

Глина — матеріал вічний, як сама земля. Ця волога маса навіть у руках майстра приховує багато несподіваних, а інколи й самовільних реакцій, які потребують найвищої уваги як під час створення форм, так і під час випалу. Для Петра Печорного  характерне саме таке уважне ставлення до кераміки. Матеріал для нього — не лише джерело натхнення чи партнер-посередник між задумом і закінченим твором, він здається живою, безпосередньо близькою субстанцією до внутрішнього «я» митця.

Мистецтво Петра Печорного дає змогу судити про багатство нашого художнього життя й безперервність духовних традицій української  культури. Воно спонукає всіх, хто знайомиться з ними, ще раз упевнитися у невичерпності мистецтва, в його  здатності розширювати наші духовні горизонти, дивувати та радувати.