Нині жителі області, яка вже шість років поспіль зазнає гібридної агресії і де в повітрі відчувається напруга протистояння, дедалі частіше замислюються над тим, що Конституція України не тільки зобов’язує і вимагає, а й гарантує. Навіть в умовах досі небаченого нами карантину державні інституції на місцях працюють і захищають громадян — як і записано в Основному Законі. Але чи відчувають це жителі області, чи живуть за Конституцією? На це запитання попросив відповісти своїх земляків із різних сфер життя. Ось їхні відповіді.

Віктор Скрипник,
         ветеран журналістики
         (місто Слов’янськ):

— Через спалах коронавірусу в нашому місті життя немов завмерло і навіть потяги на станції не зупиняються. Згадалося, як ми були під окупацією проросійських бойовиків навесні-влітку 2014-го і яким радісним стало звільнення. І зараз не всі цінують, що живемо вільно у звільненому від найманців чужої держави місті, яка агресивно втручається у внутрішнє життя України. При цьому є безліч проблем, якими переймаються жителі Слов’янська. Зокрема це відсутність роботи: у когось вона вчора була, а зараз втратив… Але головні свої обов’язки, записані в Конституції, держава прагне виконувати. Ось нещодавно пенсію підвищили.

Микола Волинко,
         голова Незалежної профспілки гірників Донбасу
         (Донецька область):

— Вітчизняна вугільна галузь переживає важкі часи, і профспілкам важко відстоювати право гірників на гідну оплату праці. Можливість мати роботу і годувати свої сім’ї зараз під питанням. «Урядовий кур’єр» серед інших ЗМІ повідомляв про проблеми державних шахт у Вугледарі, Селидовому, Родинському та інших містах Донбасу, де саме життя залежить від роботи вуглевидобувних підприємств. На жаль, ці проблеми нікуди не поділися. Певних зусиль держава докладає, однак оптимізму до Дня Конституції не маю. Хочеться в останню неділю літа зустріти День шахтаря у кращому настрої.

Іван Бірчак,
         ветеран праці
         (місто Бахмут):

— Чи діє у нас Конституція, було видно до карантину, коли щодня до п’яти тисяч жителів Горлівки та інших непідконтрольних територій приїздили в наше місто по пенсії і покупки. Держава Україна не відцуралася своїх громадян і певним чином захистила їхні права. Помітно, що промисловість у Бахмуті стоїть, і бюджет не поповнюється, але кошти на соціальний захист надають. Це добре.

Петро Гайворонський,
         педагог
         (місто Покровськ):

— Викладаючи історію, вимагаю, аби учні мали примірник Конституції (її можна придбати навіть на базарі). Але чомусь для вивчення Основного Закону залишили дві години. На мою думку, це неправильно. Гадаю також, що держава має подбати про те, як гідно на найвищому рівні відзначати свято, аби воно не перетворилося на формальність.

Костянтин Власенко,
         колишній шахтар
         (селище Шевченко):

— Гріх жалітися на гірняцьку пенсію, яку підвищили останніми роками. Бо таки недаремно під землею двадцять п’ять років відпрацював! Держава мені нічого не винна, дякую, але і я за законами живу.

Анатолій Мороз,
         лікар
         (місто Маріуполь):

— Реформування медичної сфери вилилося у скорочення фінансування і руйнацію частини лікувальних закладів, і цей процес, на мій погляд, повністю перекреслює гарантоване Конституцією право громадянина на захист свого здоров’я. Пандемія вірусу, яку ми ще не подолали, має змусити державу переглянути своє ставлення до питань здоров’я нації.

Валентина Попова,
         журналіст,
         переселенка з Донецька
         (місто Чернігів):

— Виїхали з міста восени 2014 і не поверталися, бо немає куди. Наш дім розбомбили, а «руський мір» — не наш, він приніс війну. Нам важко жити в чужих стінах, торік поховали маму. Завдяки чоловіковій шахтарській пенсії якось виживаємо, та й син на себе вже заробляє. В нашому житті мало свят, а якщо говорити про День Конституції і запитати, чи могла тоді держава врятувати тисячі таких як ми, то навряд… Але ж і не кинула напризволяще, підтримала і соціально захистила, як змогла.

Микола Куценко
         (прізвище змінене),
         житель ОРДО:

— Той, хто прожив тут (на тимчасово непідконтрольній території — Авт.) усі ці роки, мене зрозуміє. Треба дуже любити свою країну, щоб тримати її в серці. Не знаю, коли це все закінчиться, і чи доживуть до звільнення такі як я. І чи стане Донецьк таким як до війни, ніхто не передбачить. Сьогодні тут безчинствує російська «хунта», хоча цим словом вони називають українців. Весь час накручується агресія проти нашої держави. Тому ставайте сильними, щоб чужа країна не пішла з війною далі. Цінуйте свою волю, бо тут — зона, несвобода. Ми як кріпаки у пана: зараз виїхати звідси неможливо, хоча Україна відкриває пункти перетину. Порівняно із так званою республікою — у вільній Україні все таке рідне і Конституція теж…