ПАМ’ЯТЬ

У Старобешевому Донецької області відзначили 100-річчя знаменитої землячки — трактористки
Паші Ангеліної

У донецькій дирекції державного підприємства «Укрпошта» завчасно почали готуватися до 100-річчя з дня народження легендарної трактористки Парасковії Микитівни Ангеліної. Як розповів заступник генерального директора підприємства Юрій Карпенко, свою пропозицію щодо ювілею подали до тематичного плану «Укрпошти» ще рік тому. А в січні на батьківщині трактористки — у меморіальному музеї П.М. Ангеліної в селищі Старобешеве – відбулася запланована акція: «Укрпошта» випустила немаркований художній конверт, а донецька дирекція підприємства підготувала «Власну марку» із зображенням портрета Паші Ангеліної — спеціально для врочистого погашення ювілейним штемпелем.

Уже невдовзі листи у конвертах із зображенням бригадира першої в Країні Рад жіночої тракторної бригади розійдуться населеними пунктами України та за її межами. А найпершими їх як пам’ятні сувеніри отримали почесні гості, серед яких були внучка та правнучка Паші Ангеліної, а також колишні колеги трактористки Василиса Балакай, Герої Соціалістичної Праці Марія Юр’єва та Григорій Бокий, керівники району та області.

«Коли не стало бабусі, мене  ще й на світі не було, — каже внучка трактористки Лілія. — Та батько багато розказував про неї. В сімейному колі ми обов’язково збираємося разом у день її народження та похорон. Парасковія Микитівна мені частенько сниться. Нічого не говорить, а тільки уважно дивиться».

Паша Ангеліна на тракторі під час польових робіт. Фото автора та з музею П.М. Ангеліної

900 гектарів — всесоюзний рекорд

Зображення допотопного тракторця на гербі Старобешівського району насамперед є даниною пам’яті про організаторські здібності бригадира та її власні виробничі показники. Не секрет, до пропозиції Паші Ангеліної щодо створення жіночої тракторної бригади спершу поставилися дуже скептично і навіть відверто сміялися з подібних намірів. До новосформованого колективу тоді увійшли тільки 8 осіб, але в тому ж 1933 році трактористки успішно провели польові роботи, не допустили простою техніки і вийшли переможцями районного соцзмагання, залишивши позаду чоловіків-скептиків. Наступного року середній виробіток на трактор у бригаді Ангеліної становив 789 гектарів замість планових 497, а бригадир на своєму тракторі зорала 900 гектарів — всесоюзний рекорд.

«Я працювала на тракторі з 16 років після закінчення тримісячних курсів у Стилі, — згадує Василиса Балакай (дівоче прізвище Гудинова). — У 1939—1940 роках — у бригаді Паші Ангеліної. Вона була добрим організатором і завжди уміла нас об’єднати, допомогти. Що казати, це важка робота: нинішні трактори у порівнянні з тодішніми — небо і земля. Бо із отими ХТЗ, «Універсалами» чи «Фордзонами» мали неабияку мороку навіть дужі чоловіки, а що вже казати про нас…»

Коли розпочалася Велика Вітчизняна війна, роботи жіночій бригаді додалося, адже трудилися за себе й за мобілізованих чоловіків. А трохи перегодя вже довелося освоювати землі Казахстану, де трактористки відкрили свій другий фронт — боротьбу за хліб для Перемоги. А після повернення додому жіночій бригаді знову не було коли перевести подих. Окупанти, відступаючи, залишили після себе згарище та поля, нашпиговані мінами і бомбами.

«Це було в 1943 році, вдень орали і, помітивши попереду щось червоне, встигла зупинити трактор, — ділиться спогадами Василиса Балакай. — А зі мною працював 70-річний причіпник: пішов подивитися, а там мінне поле залишилося. Боже праведний, як ми тільки туди не заїхали!..» У перший повоєнний рік довелося протистояти ще й неабиякій засусі. Та бригада Паші Ангеліної навіть у цих важких умовах зібрала небувалий урожай — по 18 центнерів зерна з гектара! За цей трудовий подвиг бригадир отримала свою першу зірку Героя Соціалістичної Праці.

Внучка трактористки Лілія Ангеліна з художнім конвертом

Є у відзначенні ювілею початок

Депутат Верховної Ради СРСР (вперше обрана в 24 роки), двічі Герой Соцпраці, згадують старобешівці, була позбавлена зірковості. «Ми її ніколи не називали офіційно — Парасковія Микитівна, а тільки — тьотя Паша, — розповідає Марія Фролова, яка у післявоєнні роки працювала в тутешньому колгоспі. — А вона нас здебільшого сестричками чи донечками. Була дуже доброю, завжди допомагала. Та водночас у роботі була дуже вимогливою! Пам’ятаю, як у неї розпочалися проблеми зі здоров’ям. Якось вона нам показала свої ноги, що геть понабрякали. Ми тоді ще радили: «Тьотя Паша, ви б до місцевих бабусь-знахарок звернулися…» Та з’ясувалося, що допомогти вже ніхто не зможе — навіть медики московської лікарні, в якій вона померла в січні 1959 року.

У Старобешевому, де поховали Парасковію Микитівну, пам’ять про неї зберігають не тільки старожили, а й у меморіальному музеї. В експозиції чимало  фотографій, грамот, дипломів, листів, особисті речі — робочі комбінезони, берети та чоботи трактористки, хустки та скатертини, вишиті нею. Втім, аби виставити все, в музеї просто не вистачить місця. Директор закладу Євген Котенко каже, що торік  виграли два гранти від Донецької облради на упорядкування могили П.М. Ангеліної та бюста, розташованого в центрі селища. Нині старобешівці підготували проект капітального ремонту музею:  потрібно майже 3 мільйони гривень, пошуком яких займаються. Також у Старобешевому готуються відзначати у березні 80-річчя створення першої жіночої тракторної бригади. «Ми тільки відкрили низку заходів, присвячених 100-річному ювілею нашої славної землячки, яка за своє коротке життя стала легендою, — ділиться намірами директор музею. – Хочемо також провести науково-практичний семінар «Місце та значення П.М.Ангеліної в історії», кінолекторій «Повтори мою долю», зустрічі з ветеранами праці, які знали трактористку-бригадира, видати буклет про її життя, перевидати путівник по музею. Так, Парасковії Ангеліної з нами немає вже понад півстоліття, але пам’ять про неї залишиться з нами назавжди».

ДОСЬЄ «УК»

Парасковія АНГЕЛІНА. Народилася 12 січня 1913 року в селі Старобешеве (нині селище Старобешеве Донецької області) в сім’ї багатодітного грека-наймита. Організатор і бригадир першої в СРСР жіночої тракторної бригади. Двічі Герой Соціалістичної Праці (1947, 1958), лауреат Державної премії СРСР (1946), депутат Верховної Ради СРСР п’яти скликань (з 1937 по 1959 роки). Померла 21 січня 1959 року на 47-му році життя.