Професійна асоціація корпоративного управління  (ПАКУ) розробила законопроект щодо вдосконалення корпоративного управління в банках. Про це повідомила  член правління  ПАКУ Оксана Параскева під час проведення круглого столу «Корпоративне управління в банках: виклики і можливості».

Річ у тому, що закони «Про банки та банківську діяльність»  і «Про акціонерні товариства» (АТ) містять суперечності щодо корпоративного управління у фінустановах. Це зумовлено історично, оскільки в «банківський» закон (від 2001 року) вносили норми із Закону України «Про господарські товариства» (чинний з 1991-го). Після ухвалення у 2008 році закону про АТ не всі радикальні зміни, що відбулися на фондовому ринку та в діяльності «акціонерок», внесли до «банківського» закону.

Розбіжності вимог

Банкіри з нетерпінням очікують, коли їхні два державні регулятори — Національний банк України (НБУ) та Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку (НКЦПФР) гармонізують свої вимоги до них. НКЦПФР є регулятором, оскільки банки існують в організаційно-правовій формі  акціонерних товариств.

Серед важливих суперечностей двох названих законів — певні вимоги до осіб, які мають бажання придбати значний пакет акцій акціонерного товариства. Вони мають бути достатньо жорсткими і водночас спрямованими на те, щоб полегшити входження інвестора в капітал «акціонерки».

«НБУ опікується насамперед ліквідністю, прозорістю і нормами Закону «Про банки та банківську діяльність», і для входження інвестора до капіталу банку потрібно фактично півроку (не менше трьох місяців на направлення повідомлення НБУ і ще три місяці на погодження його в НБУ).  При цьому Закон «Про акціонерні товариства» для подання повідомлення щодо придбання значного пакета акцій акціонерного товариства встановлює… місячний термін», — зазначає корпоративний секретар комерційного банку «Південкомбанк» Андрій Часовских. 

 Закон «Про банки та банківську діяльність» містить таку норму, як «заборона випуску акцій на пред’явника» (що має обов’язково бути відображеним у статуті). Водночас із 2008 року акції на пред’явника, відповідно до Закону «Про цінні папери та фондовий ринок», не повинні  існувати. В «банківському» законі згадується паперова форма випуску цінних паперів, а одним з видів діяльності банків є ведення реєстрів власників цінних паперів. При цьому цей вид професійної діяльності не існує з 2008 року, а з 12 листопада цього року реєстратори зникли взагалі.

У банкірів виникають проблеми, так як вимоги НКЦПФР до них не завжди збігаються з вимогами НБУ. І вирішення питань у таких випадках залежить від доброї волі чиновника, а не від того, що прописано в законі.

Крім того, законопроекти, що стосуються фондового ринку, проходять через економічний комітет Верховної Ради, а банківські — через фінансовий. І їхні трактування залежать від того, як керівники цих комітетів домовляться між собою.

Побоювання банкірів

«У судовій практиці Вищого господарського суду України 2010 року є випадок визнання недійсним статуту одного з банків. Підставою для такого рішення стало те, що статут, відповідно до Закону «Про банки і банківську діяльність», надавав спостережній раді повноваження затверджувати положення про правління банку, в той час як Закон «Про акціонерні товариства» зараховує вирішення цього питання до виключної компетенції загальних зборів акціонерів», — зауважує начальник управління корпоративних відносин ПАТ «Банк «Київська Русь» Ольга Сторожук.

  Така судова практика свідчить, що законодавство потрібно звести до єдиного знаменника, щоб у жодного судді не виникло бажання скасувати статут, ∂рунтуючись на суперечностях законодавства загального і спеціального.

Документ, розроблений ПАКУ, пропонує у тексті Закону «Про банки та банківську діяльність» слова «спостережна рада» замінити словами «наглядова рада». Цікаво, що у змінах до цього закону державні банки мають «наглядову раду», але  цей термін «забули» гармонізувати у всьому тексті закону. Тому в ПАКУ вважають, що для уникнення різночитань бажано позбутися терміна «спостережна рада».

Крім того, ПАКУ в  законопроекті щодо вдосконалення корпоративного управління в банках пропонує відмовитися від такого обов’язкового органу,  як ревізійна комісія.

«Ревізійна комісія у банках нині — архаїчний орган. Було б слушно встановити добровільність його функціонування, щоб акціонери банку мали змогу самостійно визначатися з доцільністю його створення», — підкреслює О. Сторожук.

«У банківській системі відбуваються процеси консолідації, зміна власників, вихід з ринку банківських груп, злиття банків, тому актуальною стає тема реорганізації фінустанов у сфері корпоративного управління. І коли під час реорганізації не враховують права акціонерів і власників, страждає якість такої установи, що так важливо для вкладників», — пояснює О. Параскева.

Законопроект ПАКУ щодо вдосконалення корпоративного управління в банках «сирий», тому вимагає доопрацювання. Його винесено на обговорення фахівців. Але очевидно, що таке специфічне акціонерне товариство, як банк, що керує чужими грошима, має бути прозорим, контрольованим, ним повинен  управляти колегіальний орган, який захистить від помилок.

КОМПЕТЕНТНО

Олександр ОКУНЄВ,
голова правління Професійної асоціації
корпоративного управління:   

— Банк повинен керувати ризиками, пов’язаними з корпоративним управлінням, зокрема ризиком неповернення кредитів. Один із розповсюджених у світовій банківській практиці механізмів — умова щодо введення представника банку до складу наглядової ради значного позичальника (для значних кредитів, наприклад, на суму понад $20 мільйонів) на період дії такого кредиту.

Я цікавився у представників кількох банків, чи практикується в Україні такий механізм, адже він дає змогу банку отримувати через власного представника повну інформацію про використання кредиту на рівні з іншими членами ради. І зрозумів, що такої практики в нашій країні немає, позичальники не готові ввести до складу ради когось «чужого». Наші бізнесмени готові платити вищі відсотки за кредитом, згодні навіть на «відкати», а до цілком логічних, прозорих та зрозумілих дій виявляються не готовими.

Чому? Можливо, через необізнаність або через те, що сам бізнес позичальника є таким, що його не можна показувати «сторонньому» членові наглядової ради. Але ж ті, у кого все «чисто», могли б використовувати такі механізми, мати вищий рівень довіри банку й дешевші кредити.