Гібридна війна, яку агресивний сусід веде вже котрий місяць поспіль, триває не лише на сході України, а й в анексованому Криму. Про те, у який спосіб Росія тисне на кримських татар, аби ті визнали її юрисдикцію на півострові, розповіли на брифінгу в Кабміні лідери кримськотатарського народу Рефат Чубаров та Мустафа Джемілєв. А міністр юстиції Павло Петренко повідомив, до яких заходів вдається наша держава, аби відстояти права своїх громадян.
«Говорячи про сьогодення Криму, — наголосив він, — передусім хотів би звернути увагу на права людини. На окупованій території щодня впроваджуються в життя російські закони і приймаються місцевою владою нові ще жорсткіші. На півострові з’явилося таке явище, якого ми не знали в Україні: зникнення та вбивства людей».
Причому не розслідують навіть тих злочинів, які набули широкого розголосу. Приміром, досі не відомо, хто закатував Рішата Амедова. Невідома й доля ще трьох активістів, зниклих у травні. Натомість російська влада докладає максимум зусиль, щоб перевербувати татар на свій бік. Однак широко розрекламований указ Путіна про реабілітацію кримськотатарського народу виявився нічим іншим, як декларацією. На його тлі здійснюється подальше обмеження прав багатостраждального народу. Йдеться не лише про заборону відзначити чергову річницю з дня депортації, а й про тюремне покарання за невизнання Криму в складі Росії та використання української символіки.
Аби вкрай деморалізувати кримських татар, окупант вирішив обезголовити Меджліс. Спочатку він заборонив в’їзд на територію півострова Мустафі Джемілєву, а нещодавно і Рефату Чубарову, організувавши ціле шоу на імпровізованому кордоні за участю ФСБ і прокуратури. А до тих, хто підтримує лідерів, почали застосовувати масові репресії. Вже покарано близько ста людей з числа тих, хто 3 травня зустрічав Джемілєва на адміністративному кордоні між півостровом і материковою частиною.
Сам Мустафа Джемілєв каже, що татари цим не здивовані. Після окупації вони очікували від агресора чого завгодно — навіть нової депортації або масової різанини. Однак у ХХІ столітті загарбник «цивілізувався» й змінив тактику: вирішив ізолювати народ від його лідерів і заборонити Меджліс.
«Люди, які приїхали на мою землю на танках, — обурюється Мустафа Джемілєв, — на моїй Батьківщині визначають, кому там жити, а кому ні. Я переконаний, що кожен злочин окупантів слід зафіксувати, аби потім розглядати в міжнародних структурах, передусім у Європейському суді з прав людини. І в жодному разі не послаблювати уваги громадянського суспільства в Україні й світі до цих подій».
З лідерами кримськотатарського народу цілком солідарний і Павло Петренко: «Нині йде війна ще й на юридичному та дипломатичному фронтах. Російська сторона задіяла величезний ресурс, аби виправдати свою воєнну агресію. Ми не маємо таких ресурсів, однак правда за нами, і світова спільнота не визнає окупації Криму».
Мін’юст спільно з громадськими та правозахисними організаціями проводить велику роботу, щоб перевести війну в юридичну площину. Вже слухаються дві великі справи в Європейському суді з прав людини. Вони стосуються Криму та співпраці Росії з терористами на сході України. Зокрема у першій справі проходять всі факти правопорушень на окупованому півострові. Йдеться і про компенсацію збитків Росією за тимчасову неможливість користуватися нашим майном у Криму. Сума чималенька: 1 трильйон 180 мільярдів гривень.
Однак це не останній позов до агресора. Захищаючи права своїх громадян, скаржитися до суду може не лише держава, а й окремі громадяни, які зазнали утисків окупаційної влади. Вони самостійно можуть позиватися до Європейського суду з прав людини. У цьому їм допоможуть правозахисні організації, адвокатські структури.
Ми в Google+