Вистава народної опери «Наталка Полтавка» Миколи Лисенка за однойменною п’єсою Івана Котляревського у Рубіжному та Сєвєродонецьку пройшла з аншлагом: зал був забитий вщент, глядачі стояли у бокових проходах і навіть на балконі. А по закінченні вистави за ініціативою трупи разом з акторами заспівали гімн України. Ввечері у Фейсбуці можна було прочитати схвальні відгуки, а один із сєвєродончан написав: нас та львів’ян розділяла тільки оркестрова яма. Кращої «рецензії» годі й шукати. 

«Коли їхали через блокпости — це насторожувало, а як потрапили до міста — побачили мир та спокій. Навіть не віриться, що в державі може так бути, що триває війна, — зізнається директор — художній керівник Львівського академічного обласного музично-драматичного театру ім. Ю. Дрогобича Микола Гнатенко. — Ідея привезти виставу належить двом головам ОДА — Львівщини та Луганщини. Та взагалі у Сєвєродонецьку з гастролями ми не вперше, а вже вчетверте. Хоч нині у нас почесна і відповідальна місія — приїхати сюди в таку скрутну для Донбаса годину».

Показова доля самого Миколи Гнатенка: він родом з Білокуракиного, що на Луганщині, та вже три десятки років живе й працює у Львові. Сім’я, звичайно, на заході, а ось рідний брат таки залишився на сході — у Попасній, яку останнім часом багато разів обстрілювали. Тож, директор театру зізнався, що «їхав з великим трепетом душі» Мабуть, оте почуття передалося всій трупі, бо грали піднесено.

Глядачі аплодували після кожної арії, пісні, діалогу. Та ще й так, що артистам доводилося зупинятися та перечікувати овації.

До речі, саме оцей львівський театр влітку прихистив народного артиста України Олександра Морозова та заслужену артистку України Ірину Осламенко з Луганського обласного академічного українського музично-драматичного театру. А нині директор трупи того театру Михайло Кошовий, за словами колеги зі Львова, у Сєвєродонецьку збирає свою трупу. Певно, хвилюється: чи матиме україномовний театр у місті хіміків свого глядача? Що ж, гастролі львів’ян доводять, як гаряче люди в зоні АТО прагнуть спілкування із служителями Мельпомени — адже мистецтво підтримує душу у найважчі часи.