...Мабуть, ще ніколи не доводилося так нестерпно довго писати це речення — навіть у снах-жахах не могло примаритися, що колись доведеться це робити. Йдеться не тільки про колегу, талановитого журналіста і автора багатьох книжок на кримінальну тематику, серед яких найвідоміші «Хроніка донецького бандитизму», «Донецька мафія», а й про близького надійного друга і кума. Із Сашком ми заприятелювали ще в середині 1980-х на факультеті журналістики Київського держуніверситету ім. Тараса Шевченка. Тривалий час мешкали в одній кімнаті студентського гуртожитку на вулиці Ломоносова, разом писали фейлетони і гуморески (деякі твори виходили під двома підписами), вдавалися до веселих витівок, про які й досі згадують наші однокурсники. Після університету ми на кілька років роз’їхалися, а потім доля розпорядилася так, що знову зустрілися в Донецьку.

У столичний університет Сашко приїхав з Полтавщини, хоча народився у місті Торез Донецької області. У цей регіон він і поїхав працювати в обласну газету «Радянська Донеччина», де успішно пройшов практику. А після «радянки» працював у щотижневику «Кримінал-експрес», який зумів розкрутити і зробити популярним виданням. Окрім журналістської роботи, писав і видавав книжки на характерну для Донбасу тематику. Останнім часом Сашкове улюблене дітище з відомих причин призупинило свою роботу, а він сам перебрався на тимчасове проживання в село Богородичне. В Донецьк іноді навідувався за речами. Саме звідти востаннє і почув його голос по телефону за лічені дні до страшної звістки. Дізнавшись, що я їду в Київ на письменницький з’їзд, він повідомив, що наступного дня збирається повернутися в Богородичне, де, схоже, мав намір зимувати. Принаймні розповів, що перевіз туди свого кота, над яким завжди любив потішатися…

За фактом навмисного вбивства Сашка та Віри порушено карну справу за відповідною статтею, а розкриття резонансного злочину перебуває на особистому контролі керівництва МВС України. Зрештою, виявити і притягнути до відповідальності нелюдів — справа честі правоохоронних органів, з якими довго й плідно співробітничав 47-річний журналіст Олександр Кучинський. Основна версія звірячої розправи над подружжям (на тілах покійних виявлено колото-різані рани), на думку міліції, — пограбування, до якого вдалися невідомі. Чи могли моєму другу вкоротити віку за його професійну діяльність «герої» численних публікацій і книг? Хтозна… Проте ніщо вже не поверне мені близьку людину, а його читачам — автора книг про цей жорстокий, жорстокий, жорстокий світ…