На північному заході Шотландії вчені виявили сліди багатокілометрового кратера, що виник в результаті падіння великого астероїда приблизно 1,2 мільярда років тому. Він міг викликати локальне чи глобальне вимирання, йдеться в статті, опублікованій в журналі Geological Society of London.
«Як правило, сліди падіння метеоритів вкрай рідко зберігаються на Землі, так як їх швидко знищує ерозія і тектонічні процеси. Нам пощастило, що це небесне тіло впало на давню рифтову долину, де свіжі породи швидко поховали уламки цього катаклізму», – розповідає Кен Амор (Ken Amor) з Оксфордського університету (Велика Британія).
Земля, на відміну від Місяця, Марса, Меркурія та інших планет Сонячної системи, має «живі» надра. Поверхня нашої планети постійно оновлюється завдяки круговороту порід між корою і внутрішніми шарами літосфери, а також дії вітрів, потоків води та інших джерел ерозії.
.jpg)
З цієї причини на Землі майже не збереглося слідів падіння навіть найбільших астероїдів, здатних знищити все життя. Все це ускладнює оцінку того, яку роль відігравали небесні тіла в еволюції життя, як часто наша планета «бомбардувалася» ними в минулому і чи відрізняється цей «обстріл» від того, що відбувалося з іншими світами. Тому геологи не так часто знаходять стародавні кратери, а відкриття кожного з них, стає великою подією для вчених. Наприклад, чотири роки тому вчені виявили в Австралії поки найбільший кратер в історії існування нашої планети. Його діаметр становить 400 кілометрів. Його відкриття викликало масу суперечок, так як 300 мільйонів років тому, коли імовірно впав цей «гість з космосу», на Землі не відбулося ніяких масових вимирань.
Ще одну загадку такого роду намагаються розкрити Кен Амор і його колеги. Вони випадково виявили сліди падіння ще більш давнього, але дещодо меншого за розмірами астероїда ще в кінці минулого десятиліття, проводячи розкопки в околицях містечка Уллапул на північно-західному узбережжі Шотландії.
Тут залягають породи, що сформувалися в середині протерозойської ери, приблизно 1,2 мільйона років тому. Вивчаючи зразки місцевих мінералів вулканічного походження, Амор виявив, що в них містилася незвично велика кількість платини та інших рідкісних металів, а самі породи були сильно стиснуті і нагріті в минулому.
Проаналізувавши їх хімічний склад, геолог з подивом виявив, що зібрані ним зразки містили в собі «неправильні» частки ізотопів металів, не характерні для Землі. Це наштовхнуло його на думку, що його знахідка – це уламки метеорита і кратера, який упав на Шотландію ще до того, як виникли перші багатоклітинні істоти.
Наступні десять років команда Амора, а також десятки інших груп геологів, витратили на пошуки цього кратера. Після довгих і безуспішних спроб знайти кратер багато вчених почали припускати, що кратер був стертий з лиця Землі тектонічними процесами або що він знаходиться на дні Атлантики.
Нещодавно оксфордським геологам та їх колегам з Шотландії вдалося локалізувати місце падіння цього астероїда, проаналізувавши місцеві породи. Усі ці дані вказали на одну і ту ж точку – протоку Мінчев, що розділяє острови Льюїса і Харріса. Кратер розташований у двох десятках кілометрів від тієї точки, де вчені вперше знайшли уламки метеорита. Судячи з його розмірів і властивостей місцевих порід, на цю частину Шотландії впав великий астероїд «середніх» розмірів, чий діаметр становив близько кілометра.
Його падіння призвело до народження великого кратера, чия глибина становила близько трьох метрів, а діаметр від 15 до 25 кілометрів. За поточними оцінками вчених, його зіткнення із Землею привело до виділення величезної кількості енергії, що перевищує потужність атомних бомб, скинутих на Хіросіму і Нагасакі, майже в мільярд разів.
У той час життя на суші і на поверхні Землі ще не існувало, проте падіння метеорита могло знищити одноклітинні організми в цьому регіоні. До того ж, падіння метеорита могло викликати більш серйозні наслідки в інших куточках Землі, які поки що не можна перевірити, не вивчивши породи з цього кратера.
Як зазначив Амор, найближчим часом його команда спробує знайти сам кратер на дні моря, детально вивчити його склад і зрозуміти, як саме падіння метеорита могло вплинути на вигляд Землі і її перших мешканців.
Орест ГОРЯНСЬКИЙ
для «Урядового кур’єра»
Ми в Google+