Коли в одному з приміщень нашої багатоповерхівки з’явився натяк на появу продуктового магазину, дуже зраділа. По покупки можна ходити, як кажуть, у капцях і халаті, мрійливо прикинула я. Зауважу, з певних причин у кіосках продуктів не купую. Є на те естетичні й санітарні принципи. До найближчого супермаркету від будинку ходи хвилин із десять. Для міських жителів, розбалуваних доступністю торгових точок, відстань значна. А тут ніби і торгова площа була достатня. Та й старшого сина можна було по покупки посилати. Попередній аналіз магазину з погляду споживача цілком влаштовував.

Нарешті магазин урочисто відкрили. Належить він до однієї з багатьох торговельних мереж. А сервіс? Певно, про таке забули в метушні. Можливо, така подробиця керівництво зовсім і не печалить. Головне — касовий збір. Адже становище у магазинчика тепер статусне. Бо той, найближчий, супермаркет зачинили на реконструкцію. Подобається чи ні, а дорогою додому по хліб-сіль вимушено заходять мешканці всіх найближчих новобудов. Так-от. Чоловік зарікся відвідувати цей заклад уже давно. Вранці вихідного дня мав необережність піти в магазин по молоко для дитини. На касі виявилося, що в портмоне трохи потріпані лише 50 гривень. Продавчиня байдуже мовила, що цю банкноту не візьме, бо вона не того вигляду, який їй подобається. Діалог чоловіка з пані з-за прилавка тривав недовго. На прохання взяти цю, бо інших купюр немає, а дріб’язку не вистачає, вона позиції не здала. Адміністратора тут теж не виявилося — вихідний. Відтоді чоловік у той магазин ані ногою.

Нещодавно ввечері зайшла з дітьми купити щось на бутерброди. У магазині була лише касирка, продавчинь не було. Довелося чекати. Після кількахвилинної запитальної жестикуляції касирка, поглядаючи на вхід, мовила: «Де ви так довго ходите?» Кивнула в мій бік. Склалося враження, що зайшов паровоз. Запах курива перебив усі інші. Чи то магія яка подіяла на мене, бо відібрало мову, а бажання купити залишилося. Пані з прокуреними, а може, й обпльованими кінцівками подала пакунок із м’ясною нарізкою. Якби чоловік попросив мене погуляти з тими покупками на вулиці хоч до ранку, аби вони вивітрилися, мав би рацію. Занесений з вулиці у квартиру пакет дав такий аромат курива, що аж кицька скривила мордочку. Панове, кортить запитати: у нас що, санітарні норми змінилися чи поняття про гігієну зникли? Тепер і я передаю теплий привіт цьому торговельному закладу з побажаннями поважати покупців. Чи принаймні самих себе.