Час від часу подумки повертаюся до однієї розмови. Співбесідник — голова сільськогосподарського підприємства. Він із тієї плеяди сучасних господарів, завдяки яким відроджуються занепалі поліські села: люди одержують роботу, дорогу, газ і водогін, не лишаються поза увагою і життєво важливі заклади — ФАП, школа, дитсадок тощо.  

 Ця історія достойна голлівудських фільмів. На жаль, поки що з невідомим фіналом. Пекельна пожежа, що сталася на обійсті родини Данилів у минулі вихідні у віддаленому гірському селі Долинівка Сколівського району, що на Львівщині, забрала життя трьох дорослих і двох дітей. Життя єдиного 11-річного Андрійка, що вижив, але отримав 80% опіків тіла, рятуватимуть у бостонській клініці, де свого часу лікувалася Надійка Овчар. Ця українська дівчинка винесла свою сестричку з палаючого будинку і теж постраждала від вогню…

Цей день мало чим відрізнявся від інших. У гірських селах вечоріє швидко. А Долинівку ще й снігами замело та дошкуляли люті морози. В таку погоду на вулиці довго ніхто не затримується. Родина швидко впоралася по господарству: нагодували худобу, все позакривали на ніч, аби живність у стайні не мерзла. Діти, як завжди, ввечері сиділи у діда й баби: у літній кухні було тепло і затишно, та й гуртом — веселіше.

Не те, що у дерев’яній хаті (у гірському карпатському краю тільки з дерева й будують, бо все ж дешевше за цеглу обходиться) — хоч скільки б дров  спалив, усе одно прохолодно. А в люті морози ще й вітер швидко видуває тепло.

 Фразу, винесену в заголовок, ми почули лише на третьому році навчання на факультеті журналістики ще в стінах сповитого легендами «жовтого корпусу» столичного університету. Саме тоді на студентів газетної спеціалізації очікувала зустріч із викладачем спецкурсу Степаном Колесником.

Відверто кажучи, досвідчені старшокурсники лякали нас: на лекціях доведеться тріпотіти, наче зайцям у зимову хурделицю. Те, що знаний нарисовець, публіцист і письменник Степан Павлович дуже вимогливо ставився до тих, хто свідомо обрав на ниві журналістики складний газетярський шлях, відверто розповідали й викладачі. Мовляв, потрапите до його рук, тоді й сьорбнете справжньої професійної науки.

Я працюю у приватному акціонерному товаристві «Львівський локомотивно-ремонтний завод» з 1999 року.

Згідно з постановою Кабміну «Про присудження премії Кабінету Міністрів України за внесок молоді у розбудову держави» від 27 червня 2003 року №972, мене нагородили дипломом лауреата у номінації «За виробничі досягнення».

Однак з 2003 року і донині завод не здійснює доплати до моєї заробітної плати. Поясніть: чи належить мені така доплата, і якщо так, то в якому розмірі?

І. КАЧМАРИК, с. Підгать Львівської обл. 

Різні відомства неоднозначно трактують процедуру проходження державної служби. Тому прошу пояснити: чи можна взяти на посаду державного службовця — головного бухгалтера особу за трудовим договором на період лікарняного у зв’язку з вагітністю та пологами основного працівника? Чи, як варіант, узяти таку людину на роботу тимчасово, адже основного працівника не буде понад 4 місяці.

А. ГУСЄВА, заступник начальника управління Державного казначейства у Великоолександрівському районі Херсонської обл. 

Звертається до вас вдова, смерть чоловіка якої пов’язана із Чорнобильською катастрофою. Будинок, у якому я мешкаю, обслуговується централізованим теплопостачанням. Хочу дізнатися: чи маю право відключити власну квартиру від централізованих послуг та встановити індивідуальне опалення? А ще чи належать мені пільги з оплати теплопостачання місць загального користування (сходових майданчиків, підвалу тощо)?

Н. ГОРДІЄНКО, м. Богуслав Київської обл. 

Я отримую наукову пенсію та працюю за контрактом на посаді старшого наукового співробітника. Термін моєї чергової щорічної угоди закінчився 31 грудня 2011 року. Подовжив роботу за контрактом ще на рік, починаючи з 1 січня 2012 року. Та хочу дізнатися, чи не вважається це новим працевлаштуванням та чи не спричинить зниження розміру моєї пенсії після завершення трудової діяльності?

Ф. ФЄДІН,  м. Київ

Я колишній офіцер, нині військовий пенсіонер. Влаштувався працювати на посаду вихователя — командира взводу в ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою.

Відповідно до вимог статуту ліцею, вихователі — командири взводів виконують обов’язки класних керівників. Однак за класне керівництво ми не отримуємо ніяких надбавок, що суперечить положенню про класне керівництво. Керівництво ліцею, посилаючись на те, що обов’язком вихователів є виконання функцій класних керівників, виплату надбавки за це не провадить.

Отже, хочу дізнатися: чи є в керівництва ліцею підстави для такого рішення і які саме?

С. ЛИСЕНКО, м. Острог Рівненської обл.

Під час нещодавнього піку низьких температур стояв в амфітеатрі станції метро «Героїв Дніпра». Пив каву. Аж раптом картина, яка, здалося, могла збити мороз одразу на десять позначок. Четверо псів-безхатченків, вишикувавшись у колону, статечно прямували поближче до тепла, що його зі свистом викидала ненажерлива підземка. І не в тому річ, що живими залишалися сірки в умовах роздутої епідемії сказу, а... Кожен пес, чимось нагадуючи зовнішні труби опалення, був старанно закутаний у ганчірки і перев’язаний мотузками.  

…Знайти це підприємство було непросто. Навіть у супроводі «галузевого» керівника місцевої держадміністрації. Покружлявши нашою редакційною машиною засніженими дорогами поміж десятків приміщень колишніх складів будівельних трестів, які 25 років тому зводили тут з нуля місто Славутич, потрапляємо нарешті на контейнерний завод. Його повна назва — «Комплекс з виробництва металевих бочок і залізобетонних контейнерів для зберігання радіоактивних відходів ДСП «Чорнобильська АЕС». Він належить до інфраструктури, потрібної для виведення ЧАЕС з експлуатації. Як і завод з переробки рідких радіоактивних відходів (ЗПРРВ) та завод з переробки твердих радіоактивних відходів (ЗПТРВ). Перший розташований власне на атомній станції, другий — практично поряд із його промисловим майданчиком. Тобто за 60—70 кілометрів від Славутича. Запам’ятаймо ці цифри.