Як і передбачалося за народними прикметами, на які ми посилалися у «Нашому календарі», другий місяць осені справді видався сухим і теплим, а похолодання настало лише на початку останнього тижня. Оскільки зниження температури, за прогнозами Гідрометцентру, буде стійким і тривалим, це спонукало розпочати  опалювальний сезон. Та знаючи, які проблеми цього року на нас очікують, мусимо пережити їх терпляче. 

«Я не підкупляю, я купую» — цей афоризм не лише прижився у суспільстві, а й пустив глибоке коріння. Особисто в мене завжди викликало подив те, що ми мало не на п’єдестал ставимо людину, котра просто добросовісно виконала свій обов’язок. Але якщо озирнутися навколо, пояснення цьому очевидне: таких людей стає все менше. А звичка отримувати зиск за ті чи інші послуги перетворилася в узвичаєне явище. 

У вівторок, 28 жовтня, в Ужгороді завершували Всеукраїнську естафету пам’яті «Слава визволителям України!», розпочату в лютому минулого року в Луганську. Її було присвячено 70-й річниці вигнання з України фашистських загарбників.

Учасники пам’ятних святкувань поклали квіти до пам’ятників «Україна — визволителям», що поблизу українсько-словацького кордону, та «Добровольцям Закарпаття — учасникам Другої світової війни».

Можна було б не помітити цього пасквілю на нашу історію, який поширює в Інтернеті такий собі представник так званої «русской народной лініі» Андрєй Нікітін. Однак дуже вже заповзятливо вислужується перед новітніми «гегемонами» цей горе-аналітик, паплюжачи не тільки історичне минуле українського народу, а й сьогодення. Його дуже турбує, що діти навчаються в нас рідною мовою. Лякає зокрема, що «зростає кількість українських шкіл: на сході вони лише недавно почали становити більшість, а в центрі країни їх нині в середньому близько 70%, а на заході — вже майже 100%».

Українська армія все ще несе радянський дух. Це проявляється у нумерації та назвах частин. Наприклад, наші механізовані бригади мають номери не «один» та «два», а 51-а та 24-а. Це залишки радянської нумерації, і номер «51» наша бригада отримала ще у вересні 1965 року наказом міністра оборони СРСР. А повна назва 24-ї — «24-а окрема механізована Самаро-Ульянівська, Бердичівська ордена Жовтневої Революції, Тричі Червонопрапорна, орденів Суворова і Богдана Хмельницького Залізна бригада iмені князя Данила Галицького».  

Інформаційна війна має довготривалі наслідки і велику кількість масових уражень. Про це говорили учасники круглого столу «Проблеми державно-громадської протидії антиукраїнській інформаційній війні».  За словами голови Національної експертної комісії з питань захисту суспільної моралі Василя Костицького, її феномен полягає в тому, що воєнні дії спрямовані на підсилення інформаційного протистояння, а не навпаки.

— Зараз в Україні — четвертий етап інформаційної війни з Росією. Основний удар спрямували на дискредитацію України як держави, нашу неспроможність створювати державу і будувати її, посягання на територіальну цілісність, конституційний лад.

Забезпечити всю Запорізьку область високоякісними продуктами з фірмовою маркою свого підприємства давно мріє генеральний директор публічного акціонерного товариства (ПАТ) «Племзавод «Степний» Анатолій Волков. І не просто мріє — він наполегливо робить реальні кроки. Щорічно очолюваний ним колектив розширює виробництво сільгосппродукції, впроваджує нові технології. 

Яка вона зручна, ця оповідь про Мойсея і те, як він 40 років водив євреїв пустелею. Здавалося б, вона мала набити оскомину ще на початку 1990-х, коли, танцюючи від неї, доходили до висновку, що й пересічним українцям до своєї землі обітованої як до неба рачки — і на це треба зголошуватися, бо без варіантів.

Аж ось знову схожі сентенції. «І так, ті, кому 40 і більше, мають зрозуміти, що насолодитися результатами реформ вони навряд чи зможуть. Просто не встигнуть».

…Він ішов Хрещатиком на милицях, але принципово не сідав у візок. Так бойовий офіцер Сергій Сивий прагнув довести собі та всім, хто бачив марш миру, що українців не зігнути до землі за жодних обставин. Земляки, звісно ж, упізнали в ньому відомого рівнянина Сергія Пандрака (Сивий — псевдо. — Авт.), багаторічного голову Рівненського відділення Державного фонду сприяння молодіжному житловому будівництву, який у бою під Хрящуватим утратив ногу.

Нарешті він у Рівному. Ми спілкуємося в офісі МЖК, де й раніше не раз зустрічалися: щоправда, за інших обставин та інформаційних приводів… Сергій, вочевидь, читає в моїх очах іще не озвучене запитання і випереджає мене:
— Мабуть, хочете запитати про те, що й усі: чого ти туди поїхав у свої 52 роки, в тебе ж усе є? Відповідаю неоригінально: а хто, як не ми?

Гроза налетіла зненацька: дощ сипонув великими краплями по пересохлій землі й за кілька хвилин ущух разом із вітром, що так само раптово пронісся над селом. Усе було б добре, якби не прикрість: гроза знеструмила населений пункт, що для суботнього вечора було не дуже приємно. І хоч односельці до таких витівок природи звикли (світло у нас «вибиває» навіть за невеликого вітру та дощу), перспектива просидіти без електрики решту вихідного всіх засмутила.