Край трьох земель українських

ВІЗИТІВКА. Галичина, Поділля, Волинь — частини цих українських земель увібрала в себе Тернопільська область, яку утворили 4 грудня 1939 року. Має 17 районів, 1057 населених пунктів, з них — 18 міст і 17 селищ міського типу.

Площа — 13,8 тис. кв. км. (2,3% території України).

Населення — 1142 тис. осіб (2,3% від загальної кількості громадян України), переважна більшість з них мешкає в селах (57,3%).

Середня щільність населення — 82,8 осіб на кв. км.

Промисловість області представлена видобувною, цукровою, електротехнічною галузями, виробництвом харчових продуктів, напоїв. Аграрний сектор спеціалізується на зерновому господарстві та м’ясо-молочному тваринництві. У користуванні сільгосптоваровиробників — 1048,0 тис. га угідь (2,6 відсотка земель України).

Область розташована на Подільській височині, східна частина — на горбкуватих рівнинах Малого Полісся. На території найбільш розповсюдженими є лісостепові ландшафти. Майже 200 тисяч гектарів ландшафтних територій краю мають туристсько-рекреаційне значення. Розвідано близько 300 родовищ корисних копалин — гіпсу, мергелю, вапняків, будівельного каменю, доломітів і пісковиків, значні поклади глини, суглинків і рідкісної крейди.

Тернопілля справедливо називають одним із найбільших у світі музеїв під відкритим небом. На теренах краю розкинулися мальовничі, вкриті лісами, гірські пасма Кременецьких гір і Товтрів, де створили державний природний заповідник «Медобори». Тернопільщиною протікають ріки — Дністер, Збруч, Серет, Стрип. Дністровський каньйон — один із найбільших в Європі.

Область багата на печери. У краї збереглося понад 3600 пам’яток історії та культури.

Тернопільщина славна героями національно-визвольної боротьби, видатними діячами науки, культури, освіти, церкви. Варто згадати імена фізика Івана Пулюя, академіка медицини Івана Горбачевського, співачку Соломію Крушельницьку, режисера Леся Курбаса, письменника Богдана Лепкого, Патріарха УГКЦ Йосипа Сліпого. Тут народилися польський поет Юліуш Словацький та лауреат Нобелівської премії, єврейський письменник Шмуель-Йосеф Агнон.

 

СИМВОЛІКА

Три вежі єдності

Герб Тернопільщини являє собою іспанський щит. У центрі синього поля покладені навхрест золотий меч ручів’ям догори та золотий ключ борідкою донизу. У горішній частині щита над мечем і ключем — три срібних вежі з відчиненими ворітьми, в яких золотий цоколь і золоті бійниці. У кожної вежі по три бланки. Три фортечні вежі уособлюють три історико-етнографічні регіони (Галичина, Волинь, Поділля), з частин яких сформовано сучасну Тернопільську область. Меч і ключ на гербі відображають історичну роль краю в захисті українських земель та Європи. Великий герб області увінчаний золотою короною з пшеничного колосся, в центрі якої Державний герб України — тризуб. Від корони вниз ідуть стрічки малинового кольору.

Герб затвердила сесія обласної ради 21 грудня 2001 року, часткові зміни внесла 18 листопада 2003 року

Прапор області являю собою прямокутне полотнище синього кольору, обрамлене по периметру смужкою золотистого кольору. У центрі, розміщені символи герба області. Прапор затвердила обласна рада 21 грудня 2001 року.

ПРЯМА МОВА

Створюємо робочі місця на селі

Валентин ХОПТЯН,
голова Тернопільської обласної
державної адміністрації:

— Тернопільщина унікальна своєю природою, архітектурними пам’ятками, культурним надбанням, багата своєю історією та людьми. Село, земля, харчова та переробна промисловість — економічні і духовні опори краю. Це і пріоритети діяльності обласної влади. Нині звернули, скажімо, посильну увагу на освітлення вулиць міст, селищ і сіл. До цієї справи долучаються сільгоспвиробники, представники малого й середнього бізнесу, органи місцевого самоврядування. Такі роботи виконали у 655 населених пунктах (74,5% від загальної кількості).

Уперше за часи незалежності нашої держави наголос поставили й на розвиток садівництва в області, розробили відповідну програму, бо Тернопілля мало досі чи не найгірші показники щодо розвитку садівництва. В Трибухівці Бучацького району навесні заклали 10 га саду, а восени яблуні, груші, сливи та інші саджанці висадять на площі у 275 га. На облаштування нових садів з обласного бюджету маємо намір виділити 1 млн грн. Не забуваємо й про ягідництво, адже в краї є сприятливі умови для вирощування полуниць, смородини, малини. Безперечно, будуватимемо сучасні цехи для переробки вирощеного, склади, холодильники для зберігання продукції у належних умовах. Сади не лише радуватимуть нас своїм цвітінням, плодами, а й дадуть можливість створити робочі місця на селі, люди матимуть змогу отримувати гідну зарплатню.

Всі дороги ведуть у Медобори 

ЗАПОВІДНІ МІСЦЯ 

У цьому царстві природи чути відгомін скіфської доби,
давньоруської пори та часів пізніших

Тернопільщина багата на мальовничі куточки. Серед красивіших місцин, безумовно, пасмо товтр — скелястих вапнякових горбів. Це — рідкісна пам’ятка природи та геологічного минулого. Такого не знайдете в Європі. А називають цю найбільш монолітну та заліснену частину гір Медоборами. «І сочаться медами Медобори, і пахнуть Медоборами — меди», — так і спадають одразу на думку слова уродженця Тернопілля, відомого поета Романа Лубківського.

Палає, та не згоря неопалима купина

За рік до проголошення незалежності України тут заснували природний заповідник «Медобори» — задля збереження унікальних природних комплексів Подільських Товтр і Кременецьких гір, генофонду рослинного та тваринного світу й використання їх з науковою метою. Варто зазначити, що флора тут нараховує майже тисячу видів рослин, значна частина яких є рідкісними, реліктовими. Тридцять з цих видів занесені до Червоної книги України. Багатий заповідник і на фауну, чимало тварин — в Європейському Червоному списку, Червоній книзі нашої країни.

Мабуть, найцікавіша з червонокнижних рослин, з виду орхідних — зозулині черевички. Ще одна квітка, я б сказав, додає гордості Медоборам, про неї навіть згадується в Біблії. Так, це неопалима купина, або ясенець білий. У час цвітіння вона виділяє величезну кількість ефірної олії. В сонячну та безвітряну погоду можна піднести до неї запалений сірник і рослина спалахне блакитним полум’ям. Неопалима купина палатиме, але не згорятиме. Це видовищно й вражаюче. Зустріти цю диво-рослину можна на горі Гостра. У Медоборах є можливість побувати й, так би мовити, на острівці пралісу. Це ділянка буків, яким уже по 180 років. Тут — зона повного невтручання людини в природу.

Збруцький ідол та «український Стоунгендж»

Медобори багаті не лише на тваринний та рослинний світ, а й на історичні пам’ятки. Тут чути відгомін скіфської доби та давньоруської пори. 1848 року на річці Збруч прикордонники знайшли чотиригранний кам’яний стовп, який мав 2 м 67 см і важив понад півтонни. З’ясувалося, що це не що інше, як статуя старослов’янського дохристиянського бога. Історики назвали цю скульптуру Збруцьким ідолом. Через три роки цінна знахідка опинилася в Краківському (Польща) археологічному музеї, де стоїть і донині. Точну копію Збруцького ідола зараз можна побачити в Гусятинському краєзнавчому музеї, а також біля адмінбудівлі природного заповідника «Медобори» в селищі Гримайлів.

Стояв Збруцький ідол у Медоборах на горі Богит. До дня нинішнього тут збереглося капище. Поодаль — дольмен, його ще називають «українським Стоунгенджем». Дві вертикальні кам’яні брили перекриває поперечна. Одні з дослідників стверджують, що це були містичні ворота до капища, інші вважають, що вони мали астрономічне призначення. Цікаво, що у дольмені є численні отвори, які, як розповідають фахівці, мають різну енергетику.

Де б’ють джерела, де відлюдника пуща

У Медоборах за кілька кілометрів від села Крутилів розміщене городище-святилище «Звенигород» — великий культовий центр язичників. Тут був перший критий храм, піч для випікання ритуального хліба, а також сухі колодязі й жертовники. Навколо існували кілька поселень-супутників, в яких приїжджі могли знайти ночівлю та харчі, придбати якісь необхідні вироби. До Збруцького духовного центру входили й три цілющих джерела. Кажуть, що перша криничка лікує очі, друга — нервові хвороби, третя — органи травлення, до того ж, є ще джерелом бажань.

Неподалік від давньоруського городища-святилища є «Пуща відлюдника», де збереглася наскальна печера пустельника з кам’яним ліжком і подушкою. Достеменно відомо, що тут жили два самітники. Імен аскетів місцеві мешканці не пам’ятають, проте живе у народі пам’ять про їхні добрі справи. Вони чудово зналися на травах, лікували людей. Тепер у печері облаштували капличку.

 

«Плануємо щороку будувати двадцять хат»

Голова наглядової ради
компанії «Мрія Агрохолдинг»,
Герой України 
Іван ГУТА

Підприємницький хист, господарська кмітливість Івана Гути змогли сповна розкритися лише з проголошенням незалежності України. Щойно держава з’явилася на політичній карті світу, вирішив присвятити себе фермерству. Гусятинська райрада виділила йому 50 га для обробітку. З техніки у власності був трактор та ще деякі механізми. Господарство назвав «Мрія». Бо й справді чимало мрій хотілося здійснити. І здійснив.

— Іване Миколайовичу, кар’єра у Вас складалася досить добре: то головою сільради обрали, то головою колгоспу призначили. Чому ж у фермери пішли?

— Так, кар’єра після здобуття диплома в сільськогосподарському інституті, як на ті часи, й справді складалася чудово. Коли настали горбачовські переміни, я щиро повірив у них. У господарстві «Перемога», яке очолював, узявся за впровадження сімейних підрядів, навіть «випустив» колгоспні гроші — ввів внутрішньогосподарський розрахунок. У тодішньому райкомі партії перелякалися чи не захотіли змін. Змушений був залишити посаду. На щастя, тодішній начальник пересувної механізованої колони Степан Турецький (нині голова Гусятинської райдержадміністрації) запропонував посаду свого заступника. Поринув у нові обов’язки, та земля не давала мені спокою.

— І вирішили самостійно господарювати? Звернулися до райради за виділенням 50 гектарів землі?

— На перших порах хотів на цій площі організувати малий колгосп, тому вирощував понад десяток сільськогосподарських культур. Брав кредити, ризикував майном усієї родини. Та якось доля влаштувала мені зустріч із голландським землеробом. Дослухався до доброї поради іноземця та обрав для себе спеціалізацію — картоплярство. Спочатку вирощував, власне, бульби голландських сортів, отримував високі врожаї. Згодом на полях у рідних Васильківцях взявся садити й картоплю вітчизняної селекції. Навіть сорт «Мрія» вивели разом з Інститутом картоплярства, що й дозволило мені успішно господарювати, купувати сучасну сільськогосподарську техніку, виплачувати вчасно заробітну платню працівникам. Нинішньої весни збільшили площі під вирощування картоплі до 4820 гектарів. А потім звернули увагу і на зернові, бобові, ріпак, кукурудзу. Колишнє фермерське господарство на 50 га тепер виросло в групу компаній, яка обробляє 240 тис. га землі на Тернопіллі, Буковині, в Івано-Франківській та Хмельницькій областях. Понад 130 тисяч пайовиків довірили «Мрії» власні земельні наділи. В агрохолдингу працює ледь не п’ять тисяч осіб.

— Кажуть, у «Мрії» зуміли домогтися надвисокої продуктивності праці?

— Ми знайшли правильні технології, сучасну сільськогосподарську техніку. Один комбайнер у нас збирає врожай на одній тисячі гектарів, а тракторист обробляє три тисячі гектарів землі. В Європі, для порівняння, суперпродуктивністю називають, коли тисячу гектарів обробляє п’ятеро механізаторів. Наші добре працюють, тож отримують і добру зарплатню. Вже нормою в агрохолдингу стала зарплата механізатора у кілька тисяч гривень.

Нарощуємо також обсяги продукції, а ще будуємо. Зокрема, насіннєві заводи, елеватори. В селі Деренівка Теребовлянського району зводимо найбільше в області зерноочисне та зернозберігаюче підприємство, яке в кінцевому підсумку зможе приймати 104 тисячі збіжжя. Викупили шість цукроварень, 35 тис. га відвели цього року під посіви цукрових буряків.

— Зараз агрохолдинг разом з іноземними фахівцями розробляє план запровадження проекту з розвитку тваринництва?

— Так, ідеться про відбудову чи спорудження ферм з «нуля», встановлення сучасного обладнання та нарощування поголів’я. З роками у чотирьох областях відгодовуємо майже 50 тис. голів великої рогатої худоби.

— Соціальні проекти теж втілюєте?

— Допомогти людям — наш обов’язок. У багатьох селах доклалися до зведення церков, залучаємо значні кошти на будівництво та ремонт медичних закладів, дитячих садків, шкіл, доріг. У рідних Васильківцях Гусятинського району я розмістив один з офісів компанії, який з роками мав би стати потужним центром високих технологій та інновацій. Тож, готуючи генплан села, бачу його цілком відмінним від теперішнього. Це має бути новий населений пункт із сучасним дитсадком, басейном, крамницями. Власними силами споруджуємо житло з усіма побутовими зручностями для своїх фахівців. Плануємо щороку будувати 20 хат в селах, де орендуємо землю.

Великого значення нині надаємо й підготовці кваліфікованих працівників. Розширюємо освітні програми, залучаємо аграрні ВНЗ України до співпраці. 20 червня стартує ще масштабний проект — «Агрошкола». До цієї піврічної акції залучили іноземних спеціалістів-агроменеджерів, які передають власний досвід молодим працівникам. 

ДОСЬЄ «УК» 

Іван ГУТА. Народився 7 березня 1956 р. в с. Васильківці Гусятинського району на Тернопільщині. Освіта вища. Закінчив факультет економіки Кам’янець-Подільського сільськогосподарського інституту. Працював головою сільради, заступником, головою колгоспу, заступником директора Гусятинської ПМК. 2005 р. був призначений начальником управління сільського господарства Тернопільської облдержадміністрації. 1992 р. створив фермерське господарство «Мрія», яке нині стало агрохолдингом і одним із найбільших виробництв сільськогосподарської продукції в країні. Герой України. 

Постане пам’ятник Незалежності

УВІКОВІЧНЕННЯ. У Тернополі міська влада оголосила відкритий конкурс на кращий проект пам’ятника Незалежності України. Призовий фонд складається з трьох премій. Переможець, проект якого втілять у життя, отримає 5 тис. гривень. За словами міського голови Сергія Надала, скульптурна композиція має символізувати «увіковічення боротьби українського народу за національну державність». Місцем встановлення пам’ятника стане центральний Театральний майдан. Цікаво, що новий скульптурний проект постане у трикутнику пам’ятників Тарасові Шевченку, Олександрові Пушкіну та Соломії Крушельницькій. 

Створять музей історії козацтва

ПАМ’ЯТЬ. Тернопілля — край козацький. Варто лише нагадати, що у Вишнівці народився засновник Запорізької Січі Дмитро (Байда) Вишневецький. Селище Гусятин — батьківщина легендарного ватажка українського козацтва Северина Наливайка. Із села Кровинка Теребовлянського району походить видатний козацький полковник Нестор Морозенко. Хоробрий воїн, освічений дипломат і організатор повстанських загонів на Поділлі 1648 року, Морозенко загинув на своїй рідній землі — під містом Збараж. До речі, саме тут, а також на підступах до Зборова, відбулися вирішальні битви під проводом гетьмана Богдана Хмельницького. Тож логічним є створення в області музею історії козацтва під відкритим небом. Такого, як на острові Хортиця. Ідею підтримала облдержадміністрація.

Тим часом на засіданні обласної координаційної ради з питань розвитку українського козацтва запропоновано заснувати на Тернопільщині і перший в Україні козацький ліцей для дітей-сиріт. 

СЛОВО — РОВЕСНИКАМ НЕЗАЛЕЖНОСТІ

Нам важлива підтримка старших

— Я народився через місяць після проголошення незалежності України. Моє дитинство промайнуло у чудовому старовинному місті Бучач на Тернопіллі. Чесно скажу, в шкільні роки й не гадав, що мене так захопить спорт. Грав із хлопцями хіба що в футбол. Та одного разу мене зі школи делегували виступити на районних змаганнях. На диво всім і собі в особистому заліку тоді здобув призове місце. Відтак відрядили на обласні змагання з легкої атлетики, де на мене чекали нові перемоги. Тут мене й побачив Михайло Михайлович Борейко — доцент кафедри фізичного виховання Тернопільського національного економічного університету. Запропонував серйозно поставитися до легкої атлетики. Пропозиція захопила, але залишалося ще два роки навчання в школі. І впродовж цього часу на вихідні та канікули я приїжджав до Тернополя на тренування, мешкав у сім’ї Михайла Михайловича. Він тепер мені, мов рідний батько. З ним можу завжди порадитися з будь-яких обставин, на тренуваннях шукаємо спільні рішення. Підтримку, допомогу, відколи став студентом Тернопільського національного економічного університету, завжди надає ректор, професор Сергій Ілліч Юрій. Безперечно, хочеться, щоб і наша держава звертала більшу увагу на молодіжні проблеми, на здобуття юнаками та дівчатами доброї освіти, можливості якнайкраще розвивати спортивні чи творчі здібності, працевлаштування.

Іван СТРЕБКОВ. Народився 28 вересня 1991 р. в м. Бучач. Школу закінчив із золотою медаллю. Нині — студент Тернопільського національного економічного університету. Багаторазовий чемпіон України з кросу, чемпіон країни з бігу на 1500, 5000 м, учасник чемпіонатів Європи з легкої атлетики та кросу. Найвище досягнення на міжнародній арені — четверте місце з кросу, яке здобув у Португалії. 

Палац готовий приймати монархів

ВІДТВОРЕННЯ. У час святкування ювілею держави урочистості відбудуться і у селищі Вишнівець, що у Збаразькому районі. Тут презентуватимуть архітектурну перлину — палац княжої родини Вишневецьких. Нагадаю, що цю споруду почали зводити у ХVIII ст. на колишніх замкових підмурівках.

1999 року палац ввійшов до складу Національного заповідника «Замки Тернопілля». Як зазначає старший науковий співробітник Любов Шиян, за цей час вдалося зібрати величезний науковий та ілюстративний матеріал, що уможливив відтворити палацові інтер’єри, зрештою, відродити резиденцію князів Вишневецьких. Уже оновили фасади, впорядкували площу перед палацом за планом ХVIII ст. На День Незалежності планують відкрити для туристів дзеркальну залу — одне з найкрасивіших приміщень палацу, де свого часу приймали навіть монархів.

Концепція відновлення Вишнівецького палацу передбачає створення туристично-культурного центру. Тут має бути готель, кінна школа, театр... Словом, давнина має поєднуватися із сучасністю. Вже нині можна відвідати меморіальну кімнату відомого українського письменника, уродженця села Лози Збаразького району Бориса Харчука. У задумах і облаштування музею  зі студією ще одного славного краянина — народного художника України, лауреата Шевченківської премії Івана Марчука.