Отримати вичерпні відповіді на будь-які запитання про Європейський Союз, його історію, політику, програми та перспективи діяльності жителі Івано-Франківщини (найперше студентство) відтепер мають змогу в щойно відкритому інформаційному центрі ЄС. Він працюватиме на базі інституту історії, політології та міжнародних відносин Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника.
«Головне завдання інформаційного центру — відкривати перед молодими людьми нові життєві можливості, — наголосив присутній на урочистостях голова представництва Європейського Союзу в Україні Ян Томбінськи. — Це ще одна вагома подія на шляху зближення України та ЄС, у зміцненні нашої довіри та взаєморозуміння».

Зазвичай відеоконференції в урядовому Комунікативному центрі відбуваються у форматі, який нагадує нараду: представники міністерств окреслюють регіонам позицію відомства щодо нагальних питань розвитку країни та відповідають на запитання за темою. Але останнє спілкування чиновників з регіонами пройшло трохи інакше (і це не може не радувати) — до розмови в урядовий центр запросили експерта, який представляє групу активістів (Реанімаційний пакет реформ), що об’єдналися задля пришвидшення реформування України і критикують владу, якщо її реформаторські пропозиції несуть хоч якусь загрозу для громадян чи бізнесу.   

Мабуть, ніхто не сперечатиметься, що наша держава перебуває нині в надзвичайно складній ситуації. Особливо з урахуванням того, що на трагедію, яка відбувається за сценарієм і за активної підтримки Кремля, накладається ще й економічна складова — блокування експорту українських виробників на російські ринки. У такій ситуації віддавати перевагу російському експорту перед аналогічним продуктом українських виробників рівнозначно підтримці агресора у війні проти своєї країни. Особливо, коли це стосується національної безпеки України, головною складовою якої є енергетичний сектор. За логікою, це повинно бути аксіомою. А що ми маємо насправді? 

Методист інформаційно-методичного центру управління освіти і науки Сумської міськради Ірина Нікітіна за фахом історик. Каже так: в усі часи, починаючи від Київської Русі, відданість і любов до рідної землі вважали першоосновою. Перекидаючи умовний місток у сьогодення, фахівець твердо переконана, що нинішня освітянська система міста успішно продовжує традицію. І насамперед після здобуття Україною незалежності. 

Історія Ануша, вихідця із далекої Індії, прозаїчна. Приїхав молодий індус навчатися до Києва. І закохався в Україну з першого погляду. Припали до душі відкритість і щирість українців. І хоч за тридев’ять земель на його повернення чекали рідні, спокійну і мирну країну не знайшов сил покинути. Тут одружився, народилося троє його діточок. Вони себе вважають щирими українцями. 

Певен, кожному ветерану в дні оглядин прожитого і пережитого приходять на думку і раюють у душі ці крилаті слова з улюбленої пісні: «Цвітуть осінні тихі небеса…». 

Вона пролилася на грунтову дорогу поблизу сіл Чумаки та Новокатеринівка у Старобешівському районі на Донеччині — алюмінієва кров із серця-двигуна підбитого нашого бронетранспортера. І не втанула в землю, як людська: затверділа, немов вулканічна магма, перед тим вплавивши в себе чийсь шолом і штик-ніж. Від власників цих речей, якщо вони не встигли вибратися з того палаючого БТРа, за такої високої температури не лишилося майже нічого… 

Унікальність праці з майже семи сотень сторінок доктора історичних наук Михайла Довбищенка, яка вийшла в луцькому видавництві «Терези», в тому, що збірник «Історія Луцького братства» є першою вичерпною українською студією з історії всеволинського братського союзу із центром у Луцьку, який став свого часу яскраво вираженою успішною спробою самоорганізації місцевої української громади для відстоювання свого права на вибір релігії, громадянських та економічних прав. 

Київський динамівець Браун Ідейє, Гюбшман і Едуардо з «Шахтаря», Джуліано з «Дніпра», Хосе Соса, Себастьян Бланко,  Джонатан Кристальдо,  Гомес з харківського «Металіста». Напередодні нинішнього сезону з відомих причин ці футболісти поїхали з України. Прем’єр-ліга залишилася без легіонерів міжнародного рівня, які захищали кольори провідних клубів нашої країни. З іншого боку — в молодих вітчизняних талантів з’явився прекрасний шанс проявити себе на серйозному рівні. 

Так колись казала моя покійна бабуся, коли йшлося про людей, які переймаються виключно власними клопотами і питаннями. Тобто їм байдуже, чим і як живе громада, сусіди, знайомі. Навіть одного разу, коли в нашому селі загорілася комора і всі селяни прибігли посеред ночі з відрами гасити полум’я, знайшлися гапки, які «не почули» шуму-гамору, а спокійнісінько спали до самісінького ранку.
Життя плине, минають роки, а гапки як були, так і залишаються. Звісно, в інших варіантах, формах і вимірах, але суть незмінна.
Особливо зримо і випукло помічаєш їх сьогодні, в цей важкий і драматичний для всіх нас час. Коли на сході вирує війна, гинуть співвітчизники, дедалі більше з’являється нових горбиків на кладовищах в усіх куточках України.