Наш автомобіль повільно обминав ями на прифронтовій дорозі, яка колись була асфальтованою. Водій, очевидно, добре знав маршрут, бо жодного разу його позашляховик не потрапив у вибоїну. Поруч з водієм сиділа координатор гуманітарного штабу «Проліска-Майорськ» Тетяна Кошель, а зі мною на задньому сидінні — її колега фахівець із соціального супроводу Роман Марков, який, відчинивши вікно, до чогось весь час прислухався.

Днями підполковник офіцер групи цивільно-військового співробітництва Сергій Яровенко проводжав кінорежисера Михайла Іллєнка після допрем’єрного показу у прифронтовій зоні нового фільму «Толока». Сам офіцер із задоволенням дивився стрічку і спостерігав за реакцією глядачів, багато думав про цю історію. Адже це кіно про те, що в нашій українській традиції, будуючи хату, кликати сусідів та рідню на толоку, замісити й вимісити всі старі образи заради майбутнього і нових перспектив, мрії.

Святослав Гібляк майже двадцять років служить у Збройних силах України. Каже, в родині ніколи навіть не обговорювали, ким він стане після школи, бо знали: безперечно, військовим. Адже дитинство й шкільні роки його минали у військових містечках. У Шепетівській середній школі на Хмельниччині навчався на «добре» та «відмінно», атестат отримав з переважною кількістю «п’ятірок».

Життя можна порівняти з кіноплівкою: кожна мить — кадр. У когось кадри дуже схожі між собою, у когось разюче відрізняються, а ще в когось закінчуються тим, з чого почалися. У Тамари Довгич кіноплівка настільки багата на різноманітні кадри, що ми зупинимося на деяких із них — тих, з яких можна зняти фільм.

На території Закарпатського музею народної архітектури та побуту відбувалося захопливе дійство — фестиваль середньовічної культури. Видовище зібрало сотні глядачів, і не останню роль у цьому відіграли майстерно виконані обладунки основних героїв-лицарів.

Як можна було не поїхати на російсько-українську війну, якщо ти не лише журналіст, а й громадянин, якому не байдужа рідна країна? Якщо хлопці, яких ти знав, загинули на Майдані? А потім вороги у Вербну неділю захопили Слов’янськ, а це за 150 кілометрів від Харкова.

Одного ранку прокидаєшся, а за кільцевою, яку добре видно із  твого вікна, — блокпост із БТРом, а до кордону з Росією менш як 40 кілометрів, і там вже розгортаються ворожі батальйони. Така сама відстань і до КПП «Гоптівка», де вже танки, а біля Проходів — батарея САУ. Усі вони повернуті жерлами на твоє місто, бо, як каже командир Т-64 Яша, ще не відомо, звідки нападуть.

23 лютого 2017 року зупинилося серце миколаївського спортсмена бійця легендарної 79-ї десантно-штурмової бригади Миколи Гуцаленка. Ця новина приголомшила спортсменів і громадськість Миколаївщини, його побратимів, близьких. Адже Микола був патріотом, який свідомо обрав військову службу ще до початку відкритого протистояння на сході країни, у 2013-му році. Його знають як успішного спортсмена, майстра спорту України з веслування на байдарках та каное, неодноразового призера всеукраїнських змагань в різних вікових категоріях. І до сьогодні про нього згадують як про порядну, мужню, працелюбну людину, турботливого сім’янина, доброго друга. Його вислів став епіграфом до книжки «Ад-242». Воюючи за донецький аеропорт, він сказав: «Аеропорт став буфером між двома світами».

«Якось в поїзді мені наснився сон про місто моїх мами і бабусі, моє служіння на Слобожанщині. Та не відчуваю, що  прив’язаний до певного регіону. В Україні багато рідних міст, наприклад, Новоград-Волинський, я відновлював монастирі в Глинській Пустині, в Новгороді-Сіверському. Перша моя парафія була під Шосткою. Співали колядки по хатах, нам підспівували і діти, і дорослі».

Головний центр підготовки особового складу Державної прикордонної служби України імені Героя України генерал-майора Ігоря Момота в селищі Оршанець під Черкасами — це сучасний багатопрофільний навчальний заклад, що здійснює базову підготовку і перепідготовку молодшого персоналу для підрозділів органів охорони державного кордону, а також підвищення кваліфікації й підготовку персоналу бойових підрозділів. Саме у цьому закладі проходять навчання інспектори прикордонної служби, водії автотранспортних засобів, дозиметристи, сапери, оператори протитанкових ракетних комплексів та зенітно-ракетних комплексів, мінометні розрахунки, водії й навідники БТР, снайпери та кухарі.

Антитерористична операція на сході України (АТО) — комплекс військових та спеціальних організаційно-правових заходів українських силових структур, спрямований на протидію діяльності незаконних російських та проросійських збройних формувань у війні на сході України. Операція тривала з 14 квітня 2014 року до 30 квітня 2018-го. Після АТО на сході України було введено операцію об’єднаних сил (ООС).