Протягом кількох тижнів співробітники Київської регіональної митниці спільно зі спеціальним підрозділом МВС України виявили на автошляхах столиці 30 іномарок, які були ввезені в Україну з порушенням митного законодавства. Цікаво те, що у своїх поясненнях громадяни, причетні до ввезення цих автомобілів, відверто розповідали: пригнали їх на замовлення, добре розуміючи, що саме роблять.
Серед цих автівок-«нелегалів» — «Porshe», «Chrysler», «Jeep», «Mersedes», «BMW», «Audi», «Mazda» з реєстраційними номерами Словаччини, Латвії, Литви, Люксембургу, Придністровського регіону Республіки Молдова й Польщі. Вони були або ввезені в Україну з порушенням митного законодавства, або передані в розпорядження іншим особам, які не мали права користуватись автомобілем без дозволу митного органу.  

На тлі вельми кволого вітчизняного кіновиробництва, вочевидь, доречно перепросити старий гардероб, себто ті твори, які свого часу було визнано неабиякими здобутками і які нині забуто зовсім. Утім, коли йдеться про мистецтво (принаймні те, яке нетлінне), то межа, що відокремлює кіно від театру, на перший погляд, очевидна й непорушна, часом стає такою прозорою, що забуваєш: кіно ти споглядаєш чи театральну постановку. 
Національна спілка кінематографістів започаткувала цикл вечорів «Театр на кіно- і телеекрані». Наприкінці минулого року його відкрила телевистава «Усього кілька слів на честь пана де Мольєра» за п’єсами Михайла  Булгакова «Кабала святош» і Ж.-Б. Мольєра «Дон Жуан» знаного театрального режисера Анатолія Ефроса. 

Про геніального натураліста, творця вчення про ноосферу Володимира Вернадського, 150-річчя з дня народження якого відзначили в березні, написано, здавалося б, усе. Сьогодні знаємо навіть про те, що він консультував уряд Сталіна щодо розробки основ першої атомної зброї.
Але дослідники не втрачають пильності й доводять, що є ще в його біографії білі плями. Зокрема, далеко не всім відомо, що він і письменник Володимир Короленко — троюрідні брати. Про ці родинні історії — розмова нашого кореспондента з полтавським краєзнавцем Віктором САМОРОДОВИМ.   

Я вдова шахтаря, отримую пенсію у зв’язку із втратою годувальника. Маю дочку — інваліда І групи з дитинства, яка також перебуває на пенсії батька.
Мій чоловік помер від травми, яку отримав на шахті. І тому з 2011 року нас перевели на пенсію у зв’язку із травмуванням годувальника. Вона стала меншою на 47 гривень. А індексацію давали лише раз на рік відтоді.
Як знаю, торік у травні збільшували пенсії шахтарям і вдовам загиблих чи померлих шахтарів. Але нам з дочкою відмовили, хоч мали додати по одному прожитковому мінімуму. Пенсійний фонд мотивував тим, що начебто ми чотири рази на рік отримуємо індексацію. 

Біля входу до одного з павільйонів Міжнародного виставкового центру в Києві чимала купка людей, спершись на строкато пофарбовані мотоцикли, жадібно посмоктувала пиво. Зодягши на себе маску любителя мотоспорту, прошмигую повз байкерів і хутчіш занурююсь в атмосферу експозиції, розчинюючись у натовпі.
Чому цьогорічна міжнародна виставка мототехніки та аксесуарів «Мотобайк-2013» привернула увагу стількох людей? Лише ця думка дає змогу оговтатися та уважно роздивлятися представлені на ній 60 фірмами мотоцикли, скутери, мопеди, моторолери, квадроцикли та мотоциклетну екіпіровку.

Передплачую і читаю «Урядовий кур’єр» багато років. Завжди знаходжу на його сторінках корисні та цікаві матеріали.
Одна з найулюбленіших рубрик — «Запитуйте–відповідаємо», де читачам на їхні запитання відповідають компетентні фахівці. Тож вирішила і собі запитати. Сподіваюся, що компетентні у цьому люди розтлумачать.
Нещодавно у мене виникла нагальна потреба у використанні кухонної витяжки. Мешкаю в квартирі в багатоповерховому будинку. Будинок обладнаний одним вентиляційним каналом. Чи можна використовувати для відведення продуктів згорання від кухонної витяжки цей вентиляційний канал?

А. ЧЕРНІКОВА,
м. Попасна Луганської обл.

Альма-матер кількох поколінь вітчизняних медиків — Донецький національний медичний університет імені М. Горького — має стійку репутацію одного з найбільших і успішних навчальних закладів України. На його факультетах та кафедрах навчаються близько шести тисяч студентів та майже тисяча лікарів-інтернів, а на факультеті післядипломної освіти щороку підвищують кваліфікацію вісім тисяч медиків. Вражає й кадровий склад вишу, адже тут працюють два Герої України, три академіки, вісім членів-кореспондентів Національної академії медичних наук, понад 200 професорів, близько 600 доцентів… Погодьтеся, аби керувати таким серйозним закладом, потрібно мати неабиякий авторитет ученого і педагога, фаховий досвід лікаря, організаторські здібності, завидну працездатність і енергію. Саме згадані риси та низка інших позитивних якостей притаманні Юрію Думанському. Принаймні в цьому переконані колеги, які свого часу обрали його своїм керівником, а нині ще раз пересвідчилися, що не помилилися у виборі.  

Березень, що минув,  традиційно підтвердив свій мінливий характер. Упродовж місяця зима чинила впертий спротив наступові весни. Снігопади, дощі, сонячні дні, ожеледиця,  шквальні вітри — ось повний набір погодних умов, що ми спостерігали.  Але весна невпинно вступає у свої права. Яким же буде квітень цього року? За народними прикметами і прогнозами синоптиків, стабільного потепління очікувати не слід.
Після Теплого Олекси, який «зводить зиму нінащо», відзначаємо вирішальну, третю, зустріч весни — Благовіщення (7). За давнім повір’ям, цього дня «Господь благословляє землю і все, суще на ній». «Благовіщення пройшло — сій, ори, хоч би й текло», — кажуть старі люди. 

Страшно, коли звикають до вибухів бомб — то вже ознака приреченості. Така людина не здатна боротися за життя. Опустила вуха, як лопух на дощ, і пливе за течією. Мовляв, кудись винесе.
А чи допливе? Адже бомби — повідомлення, зокрема й уповільненої дії, падають на наші голови мало не щодня. Одна з них екологічна. За даними Центральної геофізичної обсерваторії, повітря у столиці в шість разів брудніше за норму.
Як відреагувало на це суспільство? А ніяк. Звикли до чорних хмар. На світло в кінці тунелю не сподіваємося. Бо негативна інформація про екологічну ситуацію уже сприймається як норма. 

Кажуть: добре там, де нас немає. Кількість людей, які їдуть з України за кордон у пошуках кращої долі, мабуть, лише підтверджує те, що наші співвітчизники свято вірять у цей постулат. Адже громадян України за рубежем нині перебуває, за різними даними, від 3 до 7 мільйонів! Немало українців, які працюють за кордоном, кажуть, що повертатися у них бажання немає, бо там почуваються краще.