Президент України

звільнив
призначив

12 червня 2019 року, коли мені з невеличкою групою колег пощастило побувати в багатьох науково-виробничих підрозділах Державного підприємства «Конструкторське бюро «Південне» імені М.К. Янгеля, тут перебували з візитом майже 20 так званих політичних радників із посольств країн-членів Євросоюзу. Тобто в янгелівців та їхніх сусідів — ДП «Південмаш» імені О.М. Макарова, які розташовані в місті Дніпро, є чим цікавитися іноземцям. 

Останнім часом на Тернопільщині у громадах запрацювали два нові музеї, а один зуміли відновити. Факт, звісно, приємний з огляду на те, що під час децентралізації в багатьох ОТГ перейнялися радше оптимізацією в галузі культури, закриттям сільських клубів чи бібліотек. А ось у селищі Залізці нинішній рік зустрічали з новиною, яка викликала задоволення і додала радощів: сільський краєзнавчий музей було внесено в перелік музеїв, що є державною власністю та належать до державної частини музейного фонду України.

Напередодні повномасштабної війни я побував в Авдіївці Донецької області. Зустрічався  із захисниками промзони — бійцями 25 окремої Січеславської повітрянодесантної бригади (25 ОПДБр), спілкувався з керівництвом місцевої військово-цивільної адміністрації. Її глава Віталій Барабаш, пам’ятаю, оптимістично розповідав про великі плани міста на 2022 рік, а його заступник Євген Удовенко показав, як Авдіївка чепуриться. Особливо сподобалася мені оновлена найкраща в області школа №2, до оснащення якої долучилася Литовська Республіка і яку урочисто відкрили 2021-го.

Вже сто днів триває ця руйнівна, кровопролитна, нічим не спровокована Україною війна. І весь цей час, щоденно й цілодобово, в її епіцентрі – українські журналісти. Наражаючись на реальні загрози для життя, вони ведуть безперервний про неї репортаж, демонструючи не тільки високі патріотичні почуття, а й зразки сміливості, мужності, відданості своїм професійним обов`язкам.
Трохи більше місяця тому стало відомо, що всім їм Рада Пулітцерівської премії присудила особливу відзнаку – «За відвагу і відданість правді». 

 Життя у вільній демократичній країні в колі європейської родини. Україна впевнено рухається до своєї мети, мужньо чинячи опір повномасштабному російському вторгненню вже 100 днів. На цьому у промові перед черговим засіданням уряду наголосив Прем’єр-міністр Денис Шмигаль.
«Україна неодмінно переможе. І всі українці щодня, кожен на своєму місці, але разом, наближають цей день. Багато хто навіть ціною свого життя», — зазначив очільник уряду. 

Таке рішення було ухвалено на засіданні Конференції президентів Європарламенту — політичного органу ЄП, який відповідає за організацію його роботи та законодавчої діяльності. Президент ЄП Роберта Мецола повідомила на своїй сторінці у Twitter, що рішення про заборону перебувати на території Європарламенту для представників російського бізнесу набуло чинності з моменту його ухвалення. «Ми не можемо дозволяти поширювати російську пропаганду та неправдиві, токсичні наративи про вторгнення в Україну», — написала політик. 

«Ну, ти же панімаєш, што здєсь тєпєрь навсєгда будєт ілі расія ілі атамная бомба!», — вдалася до останнього аргументу чиновниця ОРДО, схиляючи одну з наших колег до співпраці з окупантами. Про тиск та інші моторошні реалії нині окупованої рашистами південної частини Донеччини колега розповіла, вирвавшсь звідти, і з великими труднощами (аж через рф з його фсб) таки виїхала в Україну.

Полтавський дендропарк — єдиний у місті заповідний об’єкт національного рівня — називають одним із чудес обласного центру, своєрідною його візитівкою. До війни тут майже щодня було людно і весело, його відвідували сім’ями, особливо у вихідні. Діти й дорослі робили селфі біля оригінальних дерев’яних скульптур, які на його алеях розмістили майстри відокремленого підрозділу закладу.
Нині частина працівників зі зброєю в руках захищають країну, а в парку тимчасово не проводять міських розважальних заходів, фестивалів і показів мод.

Військові люди зазвичай, а особливо нині, в час війни, небагатослівні. Про те, що роблять та як воюють, майже не розповідають. Але якщо під військовою формою б’ється серце журналіста й історика, то можна почути багато цікавого. Якщо ж ця людина ще й з такою біографією, як у мого нинішнього співрозмовника, то вона викликає глибоку симпатію та повагу.