Потужний помах крил, махові пір’їни яких творять чутну за сотні метрів «музику», гальмування під час посадки на воду викинутими вперед перетинчастими лапами, граціозні вигини шиї й біле, як сніг, пір’я, що щільно вкриває масивні тулуби, — хто хоч раз у житті не бачив лебедів? Якщо не вільних, готових щомиті піднятися в небо, то хоч би напівсвійських, паркових?
Лебідь — цей цар пташиного світу — дедалі частіше тішить нас своєю присутністю то на якомусь сільському ставкові, де його раніше ніколи не було, то на малих і великих озерах. А ще викликає мало не дитяче захоплення, коли бачиш, як у небі над тобою ширяють птахи завважки 10–13 і більше кілограмів.

Маленького підприємливого героя звуть Ділан Сігел. Разом з батьками він живе в передмісті Лос-Анджелеса Беверлі-Хіллз. У Ділана є близький друг  Іона Пурназарян, який хворіє на рідкісну форму глікогенозу — недуги, зумовленої спадковими дефектами ферментів, які  беруть участь у синтезі та розщепленні глікогену.
Ділан вирішив допомогти другові: зібрати на його лікування гроші.  А що  справа це непроста, надто для малюка, хай і з такою світлою головою, хлопчик звернувся по пораду до мами. Та запропонувала йому…  зайнятися продажем прохолодних напоїв (не дивуйтеся — справжній американський підхід). 

Коли вулиці, названі на честь відомого борця проти «українського буржуазного націоналізму», масово перейменовувались, а пам’ятники йому зносились, багатьом здавалось, що ім’я цього письменника невдовзі кане в небуття. Натомість сучасний Інтернет переповнений публікаціями, в яких трагічна загибель Ярослава Галана та його творчість знову служить викриттю «експансії католицизму» та «бузувірської ідеології» бандерівців.  
У минулому нині суціль політкоректної Західної Європи вистачає подій, про які воліють не згадувати. Причому навіть тоді, коли без них годі зрозуміти логіку розвитку світової історії.

Ідучи на інтерв’ю до Тетяни Валеріївни, в метро на телеекрані прочитав вислів Юрія Липи про те, що там, де є українці, там є мистецтво. Тому передовсім поцікавився у співрозмовниці: чи так це? «Жінки в Україні намагалися прикрасити все навколо. Вони чепурили хату, розписували її, господарювали в ній у красивому одязі, який мав певну символіку. Звичайні ткані речі за допомогою вишивки ставали твором високої якості. Одяг був соціально значимим чинником у селі», — відповіла вона.  

Я одинока мати, інвалід ІІ групи загального захворювання. Також разом зі мною живе моя мати, якій 82 роки, учасник війни, лежача хвора людина. Коли мій син навчався у школі, певний час я отримувала соціальну допомогу та допомогу як одинока мати. А потім раптово їх виплачувати перестали. Коли я поскаржилася, їх виплатили за кілька місяців. Потім суттєво ці допомоги зменшили. А зрештою, коли хлопець вступив до вишу, їх взагалі відмінили. І коли він навчався в аспірантурі, ми нічого не отримували також. Хоч я документально доводила, що родина моя малозабезпечена, змушені жити на мою невелику пенсію, ніхто до мене не дослухався.
Хочу дізнатися, чи це було правомірно? 

Р. СЕРБЕНЮК,
м. Вінниця

Нещодавно директором Інституту педагогічної освіти і освіти дорослих Національної академії педагогічних наук уже вп’яте обрано Івана Зязюна. Видатний учений став фундатором нового напрямку педагогічної науки й наукової школи з проблем педагогічної майстерності, яка не має аналогів у світі. От тільки світ матеріально шанує вчителя, а Україна втрачає власний освітянський хист. Так це чи ні, «УК» запитує безпосередньо в доктора філософських наук, якому завтра виповнюється 75 років. 

Хочу дізнатися, яка процедура видачі нового паспорта замість утраченого документа і як довго вона має тривати?
Певний час тому з місцевого центру «Відкрите серце» надіслали запит до голови міста Олександрії, аби допомогти двом людям, які потрапили в складні життєві обставини, відновити втрачені документи. Адже одному з них прийшов час оформляти пільгову пенсію, друга перебуває у центрі соціальної реабілітації і самостійно зробити цього не може.
Проте цей запит був перенаправлений до місцевого відділу внутрішніх справ, а питання й досі залишається невирішеним. Підкажіть, будь ласка, куди слід звернутися, аби пришвидшити процес та розв’язати цю проблему?

В. ДЕМЧЕНКО,
м. Олександрія, Кіровоградська обл.

За підсумками останніх досліджень відомого університетського рейтингу Webometrics, цього року найкращий результат серед українських університетів отримала київська Політехніка: НТУУ «КПІ» з 957 місця, яке він посів у  лютому 2012 року, піднявся нині на 510-е в загальній таблиці університетів світу. Рейтинг складає група  вчених при найбільшому в Іспанії дослідницькому центрі Consejo Superior de Investigaciones Cientificas (Вищої ради з наукових досліджень). 

До чужої слави доторкнутися охочі всі. Коли Олена стала чемпіонкою світу, то на одному з форумів у Всесвітній павутині я надибав розмірковування польською мовою, що, мовляв, ця спортсменка наша, з Легниці. Це місто справді  починає життєпис Олени Підгрушної. Батько під час її появи на білий світ служив у групі радянських військ у сусідній державі. Та, виявляється, Оленина доля пов’язана з кількома країнами. Скажімо, хрестили дівчину в Казахстані, де народилася її мати, хоча дідусь і бабуся були корінні тернополяни.  
Батьків рід походить з Великої Березовиці — селища, що межує з Тернополем. 1990 року Підгрушні з трьома дітьми повернулися на малу батьківщину. Тож у дитсадок і в школу Олена ходила вже в обласному центрі. Саме Велика Березовиця, на думку Олени, заклала міцний підмурок її спортивних досягнень.

Міжнародний фестиваль циркового мистецтва в Монте-Карло, найпрестижніший у світі для артистів арени, відбувся уже в 37-й раз. А запроваджений у його рамках кілька років тому аналогічний фестиваль для юних виконавців «NewGeneration» нічим не поступається дорослому. Адже перемогти в ньому — все одно, що отримати «Оскар» у кіноіндустрії.  
 Саме в цьому конкурсі підкорили вершини майстерності три школярки з ялтинського народного цирку «Парад надії»: Тетяна Бєлова за ручний еквілібр здобула друге місце, а Анжела Карчевська та Ольга Євтушенко за еквілібр із хула-хупами в дуеті удостоїлися третього. «Я й досі не вірю, що Україні, представленій лише нашими номерами, так пощастило, — розповіла тренер дівчат та керівник циркової студії Надія Стародуб. — Коли ми туди їхали, я мріяла хоча б про одне призове місце». У таких мрій було підгрунтя: оскільки відбирають на цей конкурс на різних циркових фестивалях по всьому світу, туди потрапляють кращі з кращих.