У жовтні 1961 року фінальний матч кубкового розіграшу колишнього Союзу, як завжди, приймала Москва. Сто тисяч уболівальників, які вщерть заповнили трибуни головної спортивної арени країни, практично не сумнівалися в тому, хто стане переможцем. Адже у вирішальному поєдинку чинному чемпіону країни — столичному «Торпедо»  протистояла команда з Донецька, яка вперше в своїй історії пробилася до фіналу. Однак після фінального свистка арбітра всесоюзної категорії Андзюліса на табло горіли сумні для автозаводців цифри — 1:3. На м’яч знаменитого форварда Метревелі гості відповіли влучним пострілом Родіна та дублем Ананченка. Так підопічні Олега Ошенкова починали кувати славу кубкового бійця, сенсаційно обігравши славетне «Торпедо» на чолі з майбутнім наставником київського «Динамо» Віктором Масловим. Згодом гірники ще тричі здійснювали коло пошани з кришталевим трофеєм у руках. 

З 20 по 25 травня в стінах головного вишу країни, де вчать «тримати перо», проходить 46-й фестиваль «Журналістська весна». Цього разу студенти та випускники інституту розповідають гостям про журналістику як небезпечну професію. Тому й назвали фестиваль «Журналіст на варті…» Однак чи лише цей рік наділив медіа-галузь екстремальним характером?

У розмові з кореспондентом «УК» директор Інституту журналістики розповідає, які чинники заважають медіа-галузі дихати на повну силу і завдяки яким «професіоналам» журналістика всотує ще більше чорних барв. Не дивно, що на запитання щодо найболючіших проблем, які постали нині в медіа-сфері, доктор філологічних наук, професор Володимир РІЗУН відповідає із сумом:

— Українська журналістика переживає не найкращий період. І на те є кілька причин. Найголовніша з них — внутрішньопрофесійна нестабільність і слабкість самої корпоративної системи. Маю на увазі відсутність ієрархічно зорганізованої, з високою професійною культурою, механізмами розвитку і захисту свого професійного середовища спільноти. Коли галузь являє собою відносно самостійні, автономні групи професіоналів, кожна з яких намагається діяти за своїми уставами, жити самостійним життям, тоді можна прогнозувати виникнення проблем у ній. 

Нині нікого не здивуєш наявністю в наших містах не надто ошатних споруд колишніх промислових підприємств, котрі припинили свою виробничу діяльність. І коли йдеться про містобудівні проекти, виникає запитання: що робити в їх рамках з цими представниками минулого? Як їх вписати в модерний стиль сучасних новобудов, котрі завдяки природному процесу — розширенню меж міста — рано чи пізно добираються до промислових околиць? Зносити старі будівлі і на їх місці споруджувати потрібні в кожному мікрорайоні житлові, соціальні чи розважальні комплекси? Та чи доцільно це робити? Чи не простіше використати готову форму, наповнивши її новим змістом? Саме про це емоційно й зацікавлено спілкувалися  науковці України, Польщі, Білорусі і Росії, котрі взяли участь у Міжнародному форумі «Ревіталізація в урбаністиці. Досвід та тенденції». 

Найболючішим питанням вітчизняної енергетики вважається зависока ціна на російський газ. У суспільстві превалює думка, що вирішити його могли б знижка на блакитне паливо Москви або постачання дешевшого газу з інших джерел. Безумовно, газ за прийнятною ціною країні дуже потрібний. Але в тіні виснажливих газових перемовин опинилася галузь, яка забезпечує виробництво половини всієї електроенергії, що її споживають в Україні. Йдеться про українську атомну енергогенерацію. 

Майже 80 майстрів з Буковини, Тернопілля, Хмельниччини, Донеччини, Івано-Франківської та інших областей привезли до міста над Серетом створені власними руками й творчими помислами вишиті вироби, які можна було не лише оглянути, а й придбати. 

Цей своєрідний трикутник — земля, чиновники та гроші — часто стає предметом уваги правоохоронців, бо нерідко поєднання таких складових виливається в брутальний кримінал. Хабарі, що їх вимагають нахабні посадовці за різноманітні незаконні оборудки із землею, сягають сотень тисяч гривень чи доларів. За три перших місяці цього року міліція виявила майже 1,3 тисячі кримінальних правопорушень, пов’язаних саме з незаконними земельними операціями. Майже половину з них становлять зловживання під час приватизації земельних ділянок, а третина стосується земель сільськогосподарського призначення. Предметом протиправних посягань стали понад 11 тисяч гектарів землі, розповідає заступник начальника управління департаменту державної служби боротьби з економічною злочинністю МВС України Іван Дьомін. 

Цьогорічні травневі дні всюди проходять під знаком 199-ї річниці з дня народження Великого Кобзаря та 152-річчя з часу його перепоховання на Чернечій горі у Каневі. Невдовзі і 200-річчя Великого сина  України, генія і пророка нашого народу, тож уже сьогодні кожен творчий колектив прагне розширити свою Шевченкіану — поповнити її новими творами і винести на  суд широкої громадськості.

Саме так працює нині і Національна заслужена капела бандуристів України імені Г.І. Майбороди під керівництвом генерального директора та художнього керівника, народного артиста України В. П. Скоромного. У програмах її цьогорічних виступів з’явилися новинки зі спадщини Тараса Григоровича, тепло сприйняті широкою  публікою, зокрема студентами  і військовими. 

Два види бобрів — європейський та канадський — здавна поширені на території Євразії та Північної Америки. Однак увага людей до цих тварин, як показує історія, далеко не завжди йшла їм на користь. Бо гарна і міцна шкіра, смачне дієтичне м’ясо та бобровий струмінь — залоза з пахучою речовиною, що в цілителів різного гатунку вважається (чи є насправді — питання інше) ліками і молодильним засобом, — мала попит упродовж не одного століття. Тож угіддя, населені бобрами, мали неабияку цінність. 

Хотинська фортеця ожила під подихом історії і завзяття справжніх середньовічних баталій. Її стіни знову чули посвист пущених з лука стріл, дзвін схрещених у поєдинку мечів, іржання коней в лицарських турнірах і переможні вигуки найхоробріших воїнів.

Про повнокровні, видовищні кінні сутички — джостинги — організатори Міжнародного фестивалю «Середньовічний Хотин» мріяли давно. І ось мрія здійснилася. На вбраних за середньовічними гравюрами конях у сяючих на яскравому сонці латах лицарі, зі списами напереваги і з геральдичними відзнаками, сходились у поєдинках на спеціально облаштованих ристалищах. 

Зранку приплентав сусід, щоб разом пошукати причину свого кепського самопочуття.

— Чого в мене у голові шумить, в роті пересохло і кволим себе почуваю? — сумно питає з порога.

Бачу, в дружини засвербів язик, аби висловити популярну версію вранішніх страждань. Однак вона вчасно згадала, що неборака непитущий, бо, за його ж словами, «свою цистерну вже видудлив», тому мовчки пішла шукати якусь пігулку.