СОЦІУМ

У нашій країні злиденність має жіноче обличчя 

В Україні бідністю прийнято називати все що завгодно: і рівень зарплати в перерахунку на долари, і ВВП на душу населення. Проте фахівці переконують, що насправді бідними є ті, хто живе гірше за середні суспільні стандарти. Ідеться про вітчизняні стандарти, а не іноземні.

— Відповідно до деяких країн Європейського Союзу, таких, як Німеччина, Франція, очевидно, що Україна перебуває нижче за рівнем бідності, — пояснює старший програмний менеджер ПРООН Катерина Рибальченко. — Якщо ж ми говоримо про такі країни, як Польща та Болгарія, то розрив з нами не такий уже й значний.

— Межа бідності в Україні, за даними першого кварталу 2011 року, становила 1025 грн, — додає завідувач відділу досліджень рівня життя населення Інституту демографії та соціальних досліджень імені М.В. Птухи НАН України Людмила Черенько, — і перевищила офіційно встановлений прожитковий мінімум для всіх категорій населення та всі мінімальні державні гарантії — мінімальну зарплату і пенсію. Це та сума, яка відділяє бідних від небідних.

Багатьом жінкам похилого віку не вистачає коштів навіть на харчі. Фото з архіву редакції

У Центрі Разумкова поцікавилися в українців: скільки людині потрібно, щоб жити нормально? Серед тих, кому не вистачає грошей навіть на харчування, сказали, що їм достатньо 2914 грн, серед тих, кому вистачає на харчі та деякі речі, — 4058 грн, серед тих, кому в цілому вистачає на життя, – 5222 грн. Тобто чим більше людина має, тим вищі в неї соціальні запити.

Хоч як сумно це визнавати, але дослідження доводять, що 62% тих, кого можна назвати злиденними, — жінки. Чому так, пояснює Людмила Черенько. На її думку, з економічного погляду в жінок традиційно нижчий рівень заробітної плати, і з цього випливає, що нижчі й пенсії. До категорії надвисокої бідності потрапляють жінки старших вікових груп: 75+. Щодо вікового цензу, то серед злиденних 50% — люди віком 60 років і старші, серед бідних таких значно менше — 29%.

Проте не варто плутати бідних і злиденних людей. Адже до категорії злиденних зараховують тих, хто в соціологічних опитуваннях на запитання «На що вам вистачає доходів?» відповідає, що вони ледве зводять кінці з кінцями. Тобто їм бракує грошей навіть на харчі. Таких, згідно з дослідженнями Центру Разумкова, в Україні на початку 2008 року було 12,5%, на початку жовтня 2011 року — 13,8%.

— Щодо бідних ми застосовували відповідь респондентів: вистачає на харчування та придбання недорогих речей, — розповідає заступник директора соціологічної служби Центру Разумкова Михайло Міщенко. — Таких у 2008 році було 34%, а в жовтні 2011-го їхня кількість збільшилась до 41%. Так, видно, що показник бідності виріс порівняно з докризовим періодом.

Як і слід було очікувати, люди з вищою освітою живуть краще, ніж ті, у кого її немає. Серед злиденних лише 14% мають дипломи вишів, а серед бідних — 26%.

Щодо соціально вразливих груп населення, то у нас в найгіршій ситуації перебувають сім’ї з дітьми. Якщо в родині одна дитина, показники бідності перебувають на рівні середньоукраїнських значень, а починаючи з другої дитини ризики катастрофічно зростають. Тобто це вже не 24-25%, а 40-41%.

Не дивує і те, що в селі рівень життя набагато нижчий, ніж у місті. Адже знайти там бодай якусь роботу вкрай важко. Тому серед злиденних значно вища частка жителів села — 41%, ніж серед населення України загалом. Звичайно, за соціальним статусом тут переважають пенсіонери. Проте внаслідок економічної кризи 2008 року ми спостерігаємо позитивну тенденцію — зближення показників бідності між містом і селом.

— Оскільки бідність відносна, зблизились вони не тому, що селянам стало жити краще, а тому, що криза насамперед вдарила по міському населенню, — пояснює Людмила Черенько. 

Насамкінець експерти зауважують щодо субкультури бідності — це не лише матеріальний рівень, а й стиль життя та мислення. Емоційне самопочуття бідних людей значно гірше, ніж інших категорій населення: серед злиденних лише 19% респондентів відповіли, що у них домінував позитивний настрій, тоді як серед бідних таких значно більше — 41%. Серед тих, хто відповів, що він в цілому забезпечений, таких 53%, а серед високозабезпечених — 61%. Ось і виходить, що рівень бідності прямо визначає рівень соціального невдоволення. Однак при цьому рівень налаштованості на участь в акціях протесту в бідних людей значно нижчий, ніж в інших.