Добровільна безкорисна допомога тим, хто її потребує, не лише піднімає нашу власну самооцінку на шкалі людяності, а й поліпшує життя знедолених. Однак благодійність — тонка і делікатна річ. Тож має як моральні, так і юридичні аспекти.

«Допоможу попри все!»

…Ця історія почалася з того, що пан Андрій, житель столиці з чернігівськими коренями, на своїй сторінці в соціальній мережі розмістив оголошення про збір коштів для ремонтних робіт у Чернігівській загальноосвітній школі-інтернаті імені Ю.Коцюбинського. На цей заклик відреагував уповноважений Президента України з прав дитини Юрій Павленко, котрий через ті ж соцмережі звернувся до їх користувачів із запевненнями, що в закладі створено всі умови для проживання дітей і він повною мірою забезпечується з держбюджету. Прозвучало й попередження не відправляти благодійну фінансову допомогу дітям-сиротам на рахунки приватних осіб.

Однак наш герой, котрий не раз відвідував заклад, категорично не згодний, що в інтернаті все добре: «Діти не повинні так жити: одні в євроремонті, інші — в бридких кімнатах, а вранці сідати за один стіл», — каже він і має наміри втрутитися попри все.

Виникла парадоксальна ситуація: благодійник рветься допомагати тим, хто того нібито й не потребує. Зрештою, справу винесли на суд журналістів.

«Я все ж таки планую здійснити те, що мені не вдається, всупереч тому, що взаємодія з керівництвом нині не є дуже хорошою, — каже пан Андрій. — Мені зателефонував директор закладу і попросив прибрати інформацію про збір коштів: ви ж, мовляв, розумієте, що у мене у зв’язку з цим проблеми…» У такій ситуації керівництво більше хвилюється про свою зарплату, а діти самі клеять шпалери у своїх кімнатах разом з вихователями».

Пан Андрій обурюється: як можна говорити, що школі нічого не потрібно, коли напередодні він одержав від її директора листа з проханням допомогти у залученні фінансування для ремонтно-будівельних робіт та оздоблення приміщень у школі-інтернаті, де мешкають 210 вихованців, в тому числі діти-сироти та позбавлені батьківського піклування.

Процитував благодійник й іншого листа, зі списком речей, потрібних вихованцям інтернату. А ще розповів про недавно привезену допомогу, на яку так і не одержав акта прийому-передачі. Він щиро не розуміє, чому його звинувачують у шахрайстві і погрожують, що цією справою займуться правоохоронці.

Стара білизна і біографія Хрущова

Виголосивши промову, доповідач не залишився, аби почути, що скаже у відповідь директор школи-інтернату Володимир Смаль. А він теж прийшов з документами і фотографіями. Відразу ж запевнив, що написані благодійнику листи зовсім не означають, що в школі критична ситуація із забезпеченням вихованців. Просто меценату після розмови з ним надали перелік речей, що завжди потрібні і запас яких ніколи не зайвий. «Ми вдячні всім, хто нам постійно допомагає, — сказав Володимир Смаль. — Нічого поганого в цьому немає. Наші двері відчинені для всіх таких людей».

Щодо останньої благодійної допомоги, зібраної паном Андрієм, то її, за словами директора, швидше можна назвати гуманітарною. Адже значну частину привезеного не можна давати дітям. Пан Володимир показав фото із зафарбованими вже розмальовками, старим одягом, ношеною білизною. Книги теж ветхі і не для шкільної бібліотеки. Приміром, матеріали до біографії Микити Хрущова... Спеціально створена комісія склала всі необхідні акти, але значну частину привезеного забракувала і готова повернути благодійнику.

Обурили директора і закиди щодо допомоги вихованців у косметичному ремонті: «Не бачу в цьому нічого поганого. У сім’ях батьки завжди залучають дітей до такої роботи. Не зайвим буде для підлітка навчитися фарбувати підвіконня чи клеїти шпалери. А як інакше здійснювати соціалізацію цих дітей?»

Вислухавши опонентів, присутні на прес-конференції дійшли висновку, що їм обом слід відкинути амбіції й нарешті почути один одного. Адже обидва наголошують на тому, яка важлива для них турбота про вихованців інтернату. То, може, варто не сперечатися, а об’єднатися навколо доброї справи?

Головне — щоб від душі

От тільки, як на мене, при цьому варто зважати, що господар цього закладу все-таки його директор. Адже ми не можемо піти, скажімо, до сусіда і вказувати йому, що в його домі не так. Ось тут і полягає та майже невидима, але дуже важлива морально-етична грань, переступивши яку, можна зіткнутися, щонайменше, з нерозумінням. Зрештою, щоб визначати якість умов проживання дітей, існують спеціальні служби, котрі проводять регулярні перевірки на професійному і законодавчому рівні.

Варто, напевне, сказати і про якість благодійної допомоги. Віддавати дітям якісь речі за принципом «візьми собі, небоже, що мені не гоже» — компрометувати саму ідею меценатства. Жертвувати нужденним — це не нагода позбуватися всього зайвого й непотрібного, що десятиліттями осідало в шафах, комодах і на книжкових полицях. Бо то вже не пожертва, а послуга самому собі. Інша річ — дістати з гаманця кілька купюр і, відклавши на потім якусь заплановану для себе покупку, допомогти інтернату чи сиротинцю.

Якщо відступити на крок від цієї історії, можна констатувати ще одне неприємне явище: в останні роки почали утворюватися небезпечні синоніми — благодійність і піар. Коли робиться на копійку, а крику і хизування — як на мільйон. Та зрештою річ навіть не в тому, яку суму людина може віддати на доброчинність. Головне, щоб від душі і без галасу. «Благодійність повинна бути тихою», — говорять у народі. Не без підстав говорять.

КОМПЕТЕНТНО

Роман СЕМАШКО,
голова ГО «Молодіжна спілка юристів»:

— Благодійна діяльність чітко регламентується законодавством. Благодійна допомога обов’язково обліковується і складаються акти. Жоден керівник, на мою думку, не може приймати її без складання відповідних документів. Крім того, доречні запитання такого характеру: де ви ці кошти або речі взяли, чому взяли особисто, а не спрямували благодійників безпосередньо до того закладу, якому надаєте допомогу?

Наскільки я зрозумів, проблема в питанні: чи може людина, яка офіційно не займається благодійною діяльністю, через, наприклад, реєстрацію благодійної організації приймати якісь кошти для інших на свій власний рахунок? Адже юридично неможливо навіть простежити, чи в повному обсязі ці кошти буде перераховано одержувачу благодійної допомоги. З моєї точки зору як юриста, це зовсім неправильно. Саме з цього приводу може бути дана правова оцінка і кваліфікація правоохоронними органами. У випадку, про який ідеться, я зрозумів, що кошти намагались отримати на особисті рахунки, а потім їх передавати. Це питання не лише морального, а й правового плану.