У селі Грабовське Краснопільського району на Сумщині, яке до 1964 року називалося Пушкарним, з особливою шанобою та пієтетом ставляться не лише до видатного земляка поета-демократа, на честь якого іменується населений пункт, а й до Тимофія Богатиря. І хоч далеко не всі сучасники знають подробиці чи й загалом його біографію, це не применшує виняткового значення цієї постаті в історії України. Навпаки: з відстані років внесок Тимофія Кириловича в розвиток національної синоптичної служби стає особливо зримим та значущим.

Керівник гідрометеорологічної служби України з 1939-го по 1973 рік, постійний представник України у Всесвітній метеорологічній організації, кавалер трьох орденів Трудового Червоного Прапора, орденів Червоної Зірки та «Знак Пошани», володар Золотого годинника гідрометслужби СРСР — це далеко не повний перелік нагород, відзнак та титулів, яких удостоєний Тимофій Богатир за роки роботи в гідрометеорологічній службі. Варто звернути увагу, що становлення молодого керівника припало на вкрай складні воєнні роки, коли роль синоптиків мала стратегічне значення, — саме вони значною мірою «робили погоду» на фронтах Другої світової. Утім, за ті 34 роки гідрометеорологічна служба України здійснила велетенський крок у розвитку, ствердивши себе не лише в Європі, а й у світі. Звісно, за активної участі Тимофія Богатиря.

Тимофій Богатир майже 20 років представляв Україну у Всесвітній метеорологічній організації. Фото із сімейного архіву Володимира БОГАТИРЯ

Можна жити бідніше, але нікуди

У Грабовському кожен житель покаже пам’ятний знак на місці, де колись стояла малесенька та приземкувата хатина Кирила й Марфи Богатирів. Саме в ній 15 травня 1905 року народився Тимофій, який став братиком 5-річній Насті.  Можна лише здогадуватися, як велося всім Богатирям: додаткове світло на це проливає довідка від 22 квітня 1937 року, яка дивом уціліла. Вона свідчить, що батько Кирило Архипович не мав жодних статків, окрім хатини під солом’яною стріхою та малесенького клаптика землі. І навряд чи хтось міг тоді передбачити, що з Тимофія виросте господарник загальнонаціонального масштабу, який у 1950—1960-ті роки прилітатиме (!) до села на службовому літаку, чим неабияк дивуватиме жителів не лише Пушкарного, а й усієї округи.

Робота в наймах, початкова освіта у школі сусіднього села Рясне, комнезам, участь у боротьбі з бандитизмом — такі перші життєві уроки сільського юнака. Вочевидь, саме активна життєва позиція дала змогу отримати направлення на навчання на робітничому факультеті Харківського інституту народної освіти із правом на стипендію. Освоївши 3-річний курс за два роки, Тимофій став студентом фізичного факультету Харківського фізико-хімічно-математичного інституту. А по його закінченні вступив до аспірантури, де студіював фізику твердого тіла в науково-дослідній лабораторії — саме тій, де працював майбутній Нобелівський лауреат Лев Ландау.

Поєднуючи навчання з роботою викладача інженерного гідрометеорологічного інституту (нині Одеський державний екологічний університет), невдовзі очолив цей виш і за короткий проміжок часу повністю сформував його. Саме тоді, в середині 1930-х років, туди запросили провідних спеціалістів та науковців гідрометеорологічного профілю. Факти біографії переконливо свідчать: Тимофій Богатир зробив себе сам, не покладаючись на високопоставлених покровителів чи гроші. В основі — чудові природні здібності, помножені на виняткову працелюбність.

За даними гідрометеобюро…

Точкою відліку для Богатиря як синоптика стало створення Бориспільської аерофізичної обсерваторії, розпочате у 1935 році. А вже через 4 роки він очолив управління гідрометслужби Української РСР. Упродовж Другої світової війни ця структура (зі зрозумілих причин) входила до складу Збройних сил СРСР. За неповних три роки управління підпорядковувалося Харківському, Сталінградському, Південно-Уральському та Київському військовим округам.

1943-го Тимофія Богатиря призначили начальником Центрального інституту прогнозів Головного управління гідрометслужби Червоної армії та флоту. Достеменно відомо, що за завданням Генерального штабу Червоної армії фахівці інституту готували прогнози для воїнів, використовуючи інформацію партизанських загонів, які діяли на окупованих територіях. Тож велику Перемогу наближали і синоптики.

По війні по-справжньому розкрилися талант та організаторські здібності уродженця Сумщини: саме з його ініціативи на початку 1950-х організували широку мережу метеорологічних постів у колгоспах та радгоспах (вони, до речі, збереглися й досі), завдяки яким вдавалося формувати врожаї. Тимофій Богатир брав активну участь у підготовці першого видання «Агрометеорологічного довідника агронома». Для обробки інформації та складання прогнозів погоди почали використовувати авіацію, комп’ютери, інші засоби. Фахівці готували повідомлення для морського флоту, річкового пароплавства, гідроенергетиків — одне слово, для десятків галузей та сегментів народного господарства.

Неоціненний внесок Богатиря у розвиток міждержавних зв’язків гідрометеорологів, зокрема із Франції, Швейцарії, Швеції, Німеччини, США, Канади, Іспанії. Як керівник Тимофій Кирилович відвідав багато країн, тривалий час був представником України у Всесвітній метеорологічній організації. На заслужений відпочинок пішов у 1973-му, а через 4 роки залишив цей світ.

Поховали його на Байковому кладовищі в Києві. Рішенням Ради міністрів УРСР на могилі встановлено надгробок.

Шанує Грабовське земляка

Побувавши цими днями у Грабовському, почув чимало цікавого про життя краянина. І насамперед від сільського голови Володимира Стадниченка, який за фахом також метеоролог. Та хіба тільки він? За останні роки багато сільських юнаків і дівчат вирішили присвятити себе метеорології. Кажуть, що то особлива професія. А в самому селі шумить березовий гай, названий ім’ям Тимофія Богатиря, в місцевому музеї є окрема кімната земляка, де представлені цікаві історичні експонати.

Не забуває про село Богатир-молодший — Володимир Тимофійович, який нині мешкає в Києві. Він пішов батьківською дорогою (до речі, мама Лідія Федорівна також була синоптиком, кандидатом географічних наук). Володимир закінчив Київський інститут інженерів цивільного повітряного флоту, кандидат технічних наук, професор кафедри

Національного авіаційного університету. У травні 1993-го відповідно до постанови Кабінету Міністрів новозбудоване судно Державного комітету гідрометеорології одержало назву «Тимофій Богатир». Тож уродженець Пушкарного продовжує життя у пам’яті вдячних нащадків.