Пропоную вам, шановні читачі, взяти участь у конкурсі на кращу версію походження назв населених пунктів, де є прикметники «червоний» і «красний». Почнімо із села Червоний Молочар у Слов’янському районі Донеччини. Чому отримав таке забарвлення трудівник, який дбав про поповнення білих повномолочних рік? Зашарівся і почервонів від сорому, бо нишком розбавив молоко водою? Його обличчя стало червоним хоч припалюй, бо вжив кілька склянок не молока, а чогось міцнішого? Розчервонівся, бігаючи з лозиною за неслухняною худобою? Молоко дають корови червоної степової породи? У завфермою хронічно червоний ніс? Чи тому, що щоранку дядьки й тітки бадьоро крокують на ферму із червоними прапорами у руках?

Схоже, висувати нові версії й сперечатися можна до хрипоти і безкінечності. А можна просто нічого не змінювати: до такого соломонового рішення вдалися у деяких містах Донецької області, старанно імітуючи виконання відповідного законодавства про декомунізацію.

Наприклад, у місті Красний Лиман депутати міської ради, посперечавшись про ймовірні нові назви свого населеного пункту, підтримали такий варіант: Красний Лиман. А що? Свій вибір красномовні слуги народу мотивують і пояснюють тим, що прикметник «красний» тут вживається виключно у вже призабутому значенні «гарний» і «красивий» і не має жодного стосунку до пропаганди й символіки тоталітарного режиму, про що хтось міг подумати. Певна річ, тут свідомо заплющили очі на історичний факт: слобода, а потім і місто здавна звалися Лиман, а подовжена назва з’явилась у буремному 1923 році. І навряд чи бійцям-червоноармійцям, які брали участь у боях на цій території, а потім вийшли з ініціативою про перейменування, тоді було до місцевих «красних» пирогів чи дівок.

Схожим шляхом пішли й у місті Димитров, названому на честь болгарського комуністичного діяча. На громадських слуханнях, у яких взяли участь депутати міської ради, керівники підприємств і громадських організацій, представники територіальних громад, більшість присутніх підтримала пропозицію  залишити стару назву, підшукавши для неї нове тлумачення. У чому креативність? Та в тому, що, мовляв, Димитров тепер так  зватиметься на честь святителя Димитрія Ростовського або великомученика Димитрія Солунського. Своє рішення димитровці вирішили направити до Верховної Ради та Українського інституту національної пам’яті.

Щоправда, є й протилежні приклади. Депутати міської ради Дзержинська на стали ходити манівцями і проголосували за перейменування міста, яке пропонують назвати Торецьк — похідне від тутешньої річки Торець. Відповідні зміни розпочалися і в Артемівську, де сесія міської ради вирішила повернути населеному пункту назву Бахмут. Так одне із найстаріших міст краю звалося до 1924 року, а потім його обрали для вшанування пам’яті про більшовика Артема (Федір Сергєєв) — одного з ініціаторів створення Донецько-Криворізької республіки. До речі, на 444-році існування населеного пункту це вже третя спроба повернутися до історичної назви, а остаточне рішення має приймати парламент, до якого із клопотанням звернулися депутати міської ради.

Як уточнили в департаменті з питань внутрішньої політики Донецької обласної державної адміністрації, нині на виконання Закону «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» перейменуванню в регіоні підлягають 47 населених пунктів. А загальна кількість міст і сіл, де є топоніми на честь діячів і явищ комуністичної епохи, які підпадають під чинність цього закону, — понад 400.

Процес цей тривалий, і вже очевидно, що дуже суперечливий. Думаєте, місцеві жителі із суто ідейних переконань виступають проти перейменувань? Є й такі, але їх небагато. А ось з усіма іншими активно працюють наші недруги.

Приміром, в одному із сіл Донеччини місцеві жителі назвали «свіжу новину» і свою найголовнішу проблему: «Щоб перейменувати вулицю Леніна, з кожного двору збиратимуть по 500 гривень!» І хоч жодних підтверджень цієї нісенітниці люди не мали, вони розповіли, що ніхто всерйоз не спростовував провокаційну чутку. Як і ті поширені балачки, що всі вулиці тут зватимуться на честь Бандери, Петлюри, Мазепи. Впізнаєте, чий це пропагандистський почерк-штамп?..

Трохи пожвавити роботу зі змін спробував голова Донецької облдержадміністрації Павло Жебрівський, який ще влітку оголосив конкурс на кращу назву для Дзержинська і навіть пообіцяв переможцеві 10 тисяч гривень із власного фонду. Тобто жителям цього міста і всього краю дали зрозуміти, що вони мають змогу самостійно обирати нові назви, не зважаючи на чутки про насаджування тут «Бендер».

Шкода тільки, що подекуди тут почали своєрідно користуватися цим правом. І можна тільки здогадуватися, до якої креативності вдадуться під час перейменування міста Красноармійська, села Червоний Молочар, селища Красний Пахар та подібних.