Пригадую, коли ще вчився у школі, математику (алгебру та геометрію) у нас викладав ветеран Другої світової війни колишній артилерист Микола Руденко. Ми, учні, із задоволенням слухали його розповіді про фронтові будні, перетворюючи інколи уроки математики на уроки історії. Микола Остапович тоді забував про теорему синусів чи раціональні дроби і так захоплювався розповідями про героїзм бойових товаришів, що не встигав за 45 хвилин не лише перевірити домашнє завдання, а й подати новий матеріал.

Цими днями на території Лиманської громади на Донеччині відкрито пам’ятний знак Юрієві Власенку, десантникові 79-ї окремої десантно-штурмової бригади, який загинув 3 червня 2014 року під час визволення Лиманщини від проросійських бойовиків, прикриваючи побратимів від нападу терористів. Посмертно його нагороджено орденом «За мужність» III ступеня.

Він народився 15 червня 1991-го. Перший клас закінчив у Конотопській загальноосвітній школі №4, але через поганий зір був змушений продовжувати навчання у місцевій школі-інтернаті. Активно займався спортом.

Він любив повторювати, що наука — це його життя, а академія — не просто робота, а друга, й можливо, єдина родина. Останнє прижиттєве інтерв’ю незмінний протягом  58 років президент Національної академії наук України дав «Урядовому кур’єру» 7 липня цього року.

На Кінбурнському півострові, що між Чорним морем та Дніпровсько-Бузьким лиманом, людям завжди доводилося виживати, пристосовуючись до особливих умов. Основна проблема їхнього буття — відірваність від великої землі. Лише в 1950-ті роки тут з’явився перший магазин, куди завозили або переплавляли продукти та товари першої необхідності. Місцеві самі пекли хліб чи коржі, їли те, що дає природа, — рибу, молочні продукти, гриби.

В історії кожного народу є власні сторінки трагедії й боротьби. Мало відомо, що в Криму три корінні народи України: кримські татари, караїми і кримчаки. Щодень інформаційно наповнюється дедалі новими фактами з їхнього життя. Для кримських татар найтрагічніша подія, що не оминула жодної сім’ї, — депортація 18 травня 1944 року.

Напередодні 1 травня в Польщі відзначають 80-річчя Катинської трагедії. З нею, на жаль, пов’язана й історія Луганщини. У 1939 році старобільський жіночий монастир «Всіх скорботних радість» став місцем облаштування концтабору НКВС для полонених польських громадян та бійців війська польського. Матеріали про це можна знайти у Луганському обласному краєзнавчому музеї, переміщеному до Старобільська, а також у новій книжці луганського історика Валерія Снегірьова, який почав досліджувати цю тему ще у 1988 році одним з перших в Україні.

Кожен письменник, чия творча спадщина варта уваги читачів, залишає по собі ті чи ті знакові твори, за якими шанувальники літератури відразу впізнають автора. Трапляється, що такими стають не тільки вірші, оповідання, романи тощо, а й окремі образні вислови, метафоричні порівняння, які завдяки точності влучають у духовну десятку.

Лауреат двох Сталінських та Ленінської премій, депутат Верховної Ради СРСР п’яти скликань, дійсний член Академій наук УРСР і СРСР, орденоносець, чиї твори за життя стали класикою і ввійшли в навчальну програму радянської школи, — таким зображали поета комуністичні ідеологи. Проте видатний літературознавець Євген Маланюк із далекої еміграції відгукувався про Максима Рильського як про українця-патріота «без галасу і зайвих жестів» і порівнював його з вояком, «що до кінця відстрілюється на останній заставі, хоч бачить, що залога вже перебита, а підмога жахливо спізнюється».

Нещодавно жителі селища Шевченко біля Покровська за підсумками громадських слухань підтримали ідею створення ландшафтного заказника місцевого значення «Шевченківський степ» загальною площею 58,7 гектара на території, що належить цьому населеному пункту. Ідеться про ділянку степу на схилі правого берега струмка Солоний, який впадає в річку Солону і де досі існують рідкісні види флори й фауни. Це буде перша природна пам’ятка в Донецькій області з іменем Великого Кобзаря, який ніколи там не був, і це добре всім відомо.