Війна майже не залишає нам можливостей і нагод налагодити особисте життя. Здається, ось-ось закінчиться ця страшна робота на шляху до перемоги, виженемо ненависного ворога — і тоді можна буде й про щось давно вимріяне подумати. Однак відкладати на потім те, що має статися вже сьогодні, не завжди виходить. Так було в Богдана з Інною. Товаришували, дружили довго, кілька років. А як пішов Богдан на фронт, розлуку терпіти стало несила. Телефонні дзвінки тільки додавали болю.

 Останнім часом в Україні було обстежено близько 63 тисячі укриттів. З них майже третина (23,6%) виявились не придатними до використання. Харківщина — не виняток.
Уже понад рік і п’ять місяців жителі міста і області живуть під загрозою ракетних обстрілів та нальотів ворожих БпЛА. До атак важко звикнути, та люди розраховують, що їм є де вберегтися від небезпеки. У якому стані харківські укриття, дізнавався «Урядовий кур’єр».

 Вадиму Лаврику 38 років. Народився в давньому місті Ромни на Сумщині, здобув вищу будівельну освіту і все життя пов’язав з рідним районним центром, де працює за фахом. А ще активно долучився до діяльності місцевого добробату, що організували торік у травні як волонтерський осередок з відбудови краю, який зруйнували російські окупанти. 

 Чи не кожен мріє позмагатися навперейми з вітром верхи на коні. Для Варвари та Михайла Янців, котрі з дитинства марили кіньми, ця мрія не просто стала реальністю: вони заснували й стали щасливими власниками конеферми. Дізнаємося, як вони йшли до цього і чого хочуть досягти.

 «Аби сучасний іконописець малював образ Пресвятої Богородиці, що тримає над головами наших воїнів захисний омофор, то в Її руках була б маскувальна сітка», — напівжартома каже Борис Редін, співкоординатор волонтерського проєкту «Все для Перемоги» й однойменного намету на харківському майдані Свободи.

 «Я вдячний, що працював разом з вами», — сказав він колегам під час останньої зустрічі. Герой України, видатний авіаконструктор, який був керівником підприємства з 1984-го по 2005 рік, вважав, що створення на базі «Антонова» концерну із чотирьох підприємств зашкодить розвитку вітчизняного авіабудування. Як свідчить сучасна історія, мав рацію щодо своїх побоювань. Час показав, що та реформа в авіабудуванні виявилася непродуманою і недоцільною.

 Руслана Данілкіна 18-річною пішла добровольцем на фронт. І не в якийсь там штаб, а на передову широкомасштабної війни. 10 лютого 2023-го вона потрапила під обстріл і втратила ногу. Але інвалідність не зламала Руслану: вона прагне якнайшвидше вилікуватися й надалі бути корисною рідній Батьківщині.

 Минула третя доба, як окупаційні війська підірвали Каховську гідроелектростанцію, спричинивши найбільшу техногенну катастрофу в Європі за останні десятиріччя. Оскільки російські терористи повністю знищили ГЕС, велика вода одразу принесла біду в населені пункти правобережжя Херсонщини, а також жителям тимчасово окупованого лівобережжя регіону. Страждає й Миколаївщина.

Одна лише мить відділяє життя від смерті. Обстріли московитських загарбників руйнують і калічать долі, дитячі мрії та саме життя навіть у тих містах і селах України, які далеко від лінії фронту. Що вже казати про Харківську область, яка залишається одним з найбільш обстрілюваних регіонів. Але всупереч обставинам залізобетонний Харків живе наповненим життям, а на його вулицях лунає дитячий сміх.

 2 червня Рівне попрощалося з нашим захисником Олексієм Романчуком. Зв’язок з його бойовим підрозділом було втрачено ще 3 грудня 2022-го. Пів року невимовного болю та пошуків, коли Олексія вважали зниклим безвісти, здалися родині вічністю. Та днями повідомили: в одному з тіл, які ворог повернув в Україну через обмін ще 30 січня, збіглися дані експертизи ДНК. Тепер Олексій назавжди в небесному батальйоні.