З 1 січня 2012 року в Україні діє система дотування молокопереробниками сільгоспвиробників (виробників молока). Як зазначав свого часу заступник генерального директора Української аграрної конфедерації Олександр Ярославський, нараховані суми дотацій за I квартал 2012-го в 14 разів перевищували аналогічний торішній показник, проте відставали від сум, які отримували виробники молока в 2010 році. 

Сьогодні на столичних ринках вибір яблук більш ніж вражаючий. Ціни різні — від 4 до 10 гривень за кілограм, залежно від якості яблук і розташування базару. Продавці вважають, що така вартість має задовольняти як заможних, так і не дуже багатих українців. Але багато покупців переконані, що ціни таки зависокі. Адже цього року і приватні, й промислові господарства зібрали чималий урожай. Тож яблука мають бути дешевшими. Чи варто розраховувати на зниження ціни, дослідив «Урядовий кур’єр».  

Ще 23 квітня Кабмін ухвалив рішення щодо виплати господарствам населення бюджетної дотації за голову молодняку великої рогатої худоби віком від 3 до 15  місяців у розмірі 250—1000 грн. Згідно з цим документом уряду, фінансову підтримку селянам повинні сплачувати з держбюджету за рахунок справляння м’ясо-молочними підприємствами податку на додану вартість. Тоді міністр аграрної політики та продовольства України Микола Присяжнюк сказав, що такі виплати здійснюватимуть ся з 1 червня 2012 року.

З настанням осені починаємо згадувати, що наша країна має добрі давні традиції в садівництві, а яблука для нас були та є основною «коморою» свіжих вітамінів  узимку. Придбати їх — нині не проблема: на полицях супермаркетів цілий рік є імпортовані. Проте хочеться відчувати запах нашого саду, підтримувати розвиток вітчизняного товаровиробника. Та чи можуть українські садівничі господарства забезпечити потреби країни в яблуках? Про це розмовляємо з генеральним директором корпорації «Вінницясадвинпром» Анатолієм СЕМЕНЮКОМ.  

Майже 700 тисяч тонн зернових намолотили й засипали в засіки аграрії Рівненщини. Звісно, що на роль житниці України невелика поліська область не претендує. Втім, якщо взяти до уваги те, що через посушливе літо добряче недорахувалися врожаїв центральні й південні регіони, то й наш «середньостатистичний» 31 центнер зерна на круг — неабияка підмога для держави. А є ж господарства, що перейшли й 60-центнерний рубіж. 

Хтось із мотикою чи лопатою, а хтось із сучасною технікою вийшов зараз на городи, дачні ділянки та поля. Настав час копання картоплі. Другий хліб — розгорнута метафора, яка якнайкраще засвідчує важливість і значимість для українців цієї представниці пасльонових. 95 відсотків (може, й трохи більше) картоплі наші співвітчизники вирощують саме на власних земельних ділянках.  

А це треба розуміти, що переміщення виробництва із суспільного сектору до приватного товаровиробника призвело до різкого зниження врожайності, якості та екологічної чистоти продукції.

Такого хлібозбору, кажуть аграрії Львівщини, давно не було. Природа вкотре продемонструвала свій норовливий характер: посуха з осені та навесні виснажила посіви, а коли жнива досягли середини, ниви стиглих зернових заливало дощами.  
— Та у коморах агровиробників навіть такого складного, як нинішній, року порожньо не буде, — з оптимізмом розпочав розмову заступник голови Львівської облдержадміністрації з питань агропромислового комплексу Іван Стефанишин.

Нещодавно зустрівся із земляком, з яким не бачилися років зо п’ять. Перетнулися наші дороги в… овочевому магазині. Той привіз у багажнику своїх невтомних «Жигулів» кілька мішків щойно викопаної картоплі. Пояснив, що навіть за цьогорічної спеки бульба таки вродила — вистачить не тільки собі, а й на продаж.

Земляк похвалився, що протягом останніх років вирощує картоплю та овочі не тільки для власних потреб, а й на продаж. Також повідомив, що нині в селі цим займаються всі, кому не ліньки. Потроху шукають ринки збуту: хто торгує сам, хто здає продукцію оптовикам, треті налагоджують контакти з овочевими магазинами в обласному центрі, яких стає дедалі більше. 

Серед численних визначень Житомирщини на одному із перших місць — звання картоплярського Донбасу. Декому це видасться перебільшенням, бо частка області в загальноукраїнських обсягах — приблизно 6%. Однак не варто забувати, що навіть за радянських часів, коли внесок колгоспів у забезпечення українців другим хлібом становив менше третини, на Житомирщині співвідношення між урожаєм з колективної ниви і дядькового городу було значно вищим: фактично один до одного.  

Їду в село Балабанівку, що в Оратівському районі на Вінниччині. Тут відразу двоє селян-сусідів одними з перших в області отримали державну компенсацію за придбані ними установки індивідуального доїння корів, а також дотацію за збереження телят. У телефонній розмові вони зауважили, що цим уряд повернув селу впевненість. Дорогою згадую: а що, власне, я знаю про сільського дядька з дійницею в руках? 

Трикутник «селянин — присадибна ділянка — корова» — звідусіль природний. Земля дає корми та взамін отримує органічні добрива, які зберігають родючість грунтів тепер і для прийдешніх поколінь.