Прошу слова

  • Борис ДУЧЕНКО

    Де взяти волонтерів на будні?

    Щороку напередодні Дня Перемоги і в день свята в країні проводиться багато заходів із вшанування ветеранів Великої Вітчизняної війни та полеглих воїнів. Певне продовження ця робота має до Дня скорботи і вшанування пам’яті жертв війни. Зрозуміло, в нашому заполітизованому суспільстві люди з різним світоглядом по-різному ставляться до цих подій, але, гадаю, громадяни не можуть не схилити голову в знак шани пам’яті мільйонів співвітчизників, які загинули в роки війни. 

  • Владислав КИРЕЙ

    Ще раз про «ямковість»

    Нові реалії життя формулюють і нові терміни. Один з них — «ліквідація ямковості». Раніше ми б іще сумнівалися — де, мовляв, та ямковість, у полі чи на голові? А тепер усе одразу зрозуміло: йдеться про наші багатостраждальні дороги. Але ще цікавіший сам процес, який можна було б порівняти з латанням драної свитини. Скільки не замазуй ті ями та провалля, а вони все одно з’являються.

    Черкаська облдержадміністрація недавно оприлюднила цифру - 170 тисяч квадратних метрів. Саме стільки дорожнього покриття полатано в області цього року. Однак, як визнав сам голова облдержадміністрації Сергій Тулуб, таке латання поліпшує шляхи лише тимчасово. Через деякий час відремонтовані шляхи вкриваються новими деформаціями. Це –– сізіфова праця, що відчутного результату не дає, але кошти й інші величезні ресурси з’їдає. 

  • Юрій ШУКЕВИЧ

    Навіщо нам європейські цінності?

    І серед політиків, і в суспільстві співіснують дві фактично протилежні точки зору. Прихильники першої стверджують, що незалежна Україна за своєю суттю –– європейська держава не тільки географічно, а й ментально, яку багатовікова залежність від Росії тимчасово відрізала від європейськості.

    Інша точка зору: наша країна – абсолютно своєрідна, і вона повинна йти своїм власним, неєвропейським шляхом, зберігаючи саме ті цінності, що склалися за останні десятиліття.

    Спробую переконати, що нам, українцям, не дуже й потрібні європейські цінності. Для цього порівняю деякі фрагменти навколишньої дійсності. 

  • Євдокія ТЮТЮННИК

    «Роби, як я!»

     Хлопчик плакав, а його мама нарочито ігнорувала і гіркі схлипи, і ображене сопіння. Ще й бурчала тихенько: «Учитиме він мене! Замалий для того, щоб указувати дорослим, що робити».
    Ми сіли в один тролейбус і жінка зразу ж відповіла на дзвінок мобільного телефона, завдяки чому стала зрозумілою причина її обурення. «Реве ось! — вказала на сина, ніби співрозмовник міг побачити той жест. — Розкричався, що ми дорогу не там переходимо. До них у садочок інспектор ДАІ приходив, картинки різні показував, от він і перейнявся. Що? Та поспішала я, пояснила йому, що дорослим видніше, як правильно вчиняти. От ще ти мені розкажи, що я не права! То сам його із садочка забирай! Тобі не треба поспішати готувати вечерю і вчити уроки зі старшою!» 

  • Микола ПЕТРУШЕНКО

    Підтримаймо новітніх партизанів

    У найтяжчі часи, коли на нашу землю приходили окупанти, їм протистояв партизанський рух. Найактивнішими його учасниками були люди, які не клялись у патріотизмі, а любов і вірність Вітчизні стверджували щоденною працею. Своє право на незалежність, а також майбутнє дітей вони відстоювали як могли. Така історія. Її не переписати. Тим, хто любить цим займатись для задоволення власних інтересів. 

  • Володимир ЕННАНОВ

    Довірте свої проблеми автоексперту

      На молодого чоловіка боляче було дивитися. Ознайомлюючись із актом спеціального дослідження автомобіля, він не міг повірити у прочитане. У документі після проведення ретельної експертизи давали висновок про те, що автомобіль, придбаний ним у Німеччині, виявився краденим, до того ж зі зміненим номером кузова. «Як це могло трапитися? Їжджу на ньому не перший рік. І розмитнення пройшов, і техогляди на ньому вчасно проходив не один рік, ніяких питань і підозр автомобіль не викликав. А може, це прикра помилка?» — з надією в голосі запитував шокований водій у співробітників бюро судових експертиз. 

  • Павло КУЩ

    Розкинулось море широко

    Як відомо, нелегка доля дісталася дружинам моряків далекого плавання. Адже по півроку і навіть більше доводиться чекати на березі того моменту, коли чоловік нарешті, даруйте.., звалить у море. Відразу варто сказати: цей заяложений жарт не зовсім витримав випробування часом. А згадується він, бо нині складається враження, що переважна більшість українських жінок опинилися в ролі дружин морських вовцюганів, яких довго і нетерпляче доводиться виглядати на березі. Причому деякі морячки, не дочекавшись своїх половин, і самі вирушають у далеке-далеке плавання. А до них, так часто буває, приєднуються й діти, які вже змалку демонструють хист вроджених моряків. І, погодьтеся, для держави, оточеної з усіх боків морями, це цілком природно.  

  • Дмитрій БУДКЕВИЧ

    Вірний друг телевізор

    Телебачення давно стало вірним другом кожного з нас. Важко уявити, що вдома немає телевізора. Однак дедалі частіше він став називатися «ящиком» і отримувати різні негативні характеристики, особливо від Інтернет-спільноти.
    Історія телебачення починається ще у XX столітті – тоді це був потужний ривок у розвитку інформаційного світу. Інтернет почав надолужувати втрачене лише останні 20 років, та вже за цей час ми встигли і про нього почути багато поганого. Це можна назвати не лише боротьбою двох найсильніших засобів масової інформації за виживання, а боротьбою їх самолюбних прихильників.

  • Інна ОМЕЛЯНЧУК

    Обірваний політ

    Страшна аварія, що сталася вночі 16 червня на Рівненщині поблизу відомої на весь світ Пересопниці, як мовиться, червоним рядком пройшла у всіх телевізійних випусках новин. Мікроавтобус, за кермом якого був п’яний 32-річний рівнянин, збив п’ятьох людей. Троє, 17-річна випускниця Рівненської ЗОШ № 12 та двоє хлопців із Пересопниці – 19 та 24 років, загинули на місці пригоди. Ще двох дівчат, 16 та 24 років, госпіталізували – їх стан стабільно тяжкий. Підозрюваний нині в ізоляторі тимчасового тримання, йому загрожує до 12 років позбавлення волі. 

  • Світлана ГАЛАУР

    Завтра буде запізно

     Як тільки українське суспільство, шоковане звірячим убивством Оксани Макар, почало потроху оговтуватись, подібний випадок повторився знову — вже в Харкові. Сімнадцятирічну Юлю Ірніденко облили… самогоном і підпалили. Від сильних опіків, які покрили 90% тіла і спричинили важкі ускладнення, не сумісні із життям, дівчина померла.
    Немає сенсу, мабуть, зараз переповідати всі перипетії цієї трагічної історії, бо мало хто з наших громадян не стежив за ходом розслідування. Майже всі разом із батьками Юлі сумують за дівчиною, життя якої так раптово, безглуздо і жахливо обірвалося. Дехто співчуває матері підозрюваного 22-річного Павла, бо нібито саме він облив самогоном Юлю і підпалив її.