Мені належить земельна ділянка, на якій розташовані багаторічні насадження — виноградники. А вони, у свою чергу, є власністю сільськогосподарських підприємств і організацій. Саме тому я не можу використовувати землю на власний розсуд. Як мені законно порозумітися із власниками насаджень

С. КУЛИК,
c. Солончаки
Миколаївської обл.

Вже багато разів звертався до органів праці та соціального захисту за місцем проживання з проханням надати мені путівку на оздоровлення як учаснику  війни. І весь час чую лише обіцянки. Дуже прикро, що про нас — ветеранів — згадують лише на свята. Мені вже чимало років, тож боюся, що обіцяної та гарантованої державою путівки можу просто не дочекатися.

П. ЮШКОВЕЦЬ,
м. Ківерці Волинської обл.

Хочу дізнатися, якими законами нині регулюються питання, пов’язані із власністю колгоспного двору? Як мають переходити права та обов’язки (спадщина) від фізичної особи, яка померла (члена колгоспного двору), до інших осіб? Чи оподатковуються об’єкти такої спадщини?

І. ГРИЦЮК,
с. Зеленів Чернівецької обл.

Українець без борщу не виживе, кажуть. Ну, вижити, може, й виживе, а от без смачного борщу жити точно не буде! Такий вже у нас національний характер — не любимо ми несмачних страв. Тому й іноземці, скуштувавши українського борщу, стають його прихильниками з першої ложки.  

Мало хто навіть серед корінних житомирян відповість, чому майдан Згоди, на якому височіє пам’ятник Ярославу Домбровському, має таку назву. Як далеко не кожен (особливо серед молоді) нині знає, ким була людина, іменем якої названо одну із головних вулиць міста, і що пов’язує поляка, який склав свою голову на барикадах Парижа, із колишнім центром Волинської губернії.

Для того, щоб вижити в цьому мінливому світі, потрібно мати роботу. Звісно, оплачувану. Бажано з пристойним окладом. Більшість людей так і вчиняє — працює. Але є певна частина з них, хто сповідує інші правила: заробляє кошти жебракуванням.  

Відповідаючи на запитання, чи взагалі українці побоюються всиновлювати сиріт, Уповноважений Президента України з прав дитини Юрій Павленко наголосив:
— Ні, наші співвітчизники не бояться взяти в родину та зігріти теплом осиротілих дітей. Скажу більше: вони мають до цього велике бажання.

Нашого цвіту — по всьому світу. Це  про українців, яких доля розкидала по континентах і материках неосяжної земної кулі. Чимало їх живе, працює і творить у США.  

Нещодавно був ювілей. Своє 50-річчя відзначало Черкаське музичне училище, яке за півстоліття виховало сотні блискучих музикантів. Досить згадати Олександра Стадника-молодшого, який багато років успішно керує Волинським народним хором, Євгена Валовенка, який став  чудовим хормейстером і тепер очолює хор «Канон», випускника закладу Сергія Голубничого, який є головним диригентом Національної музичної академії у Києві, відоме тріо «Вербена»…

Здається, такою засміченою Україна не була ніколи. Хоч як крути, а ще років з 10—15 такої кількості сміття не «продукувала» жодна родина. Нині ж —  не встигають пакети з непотребом до контейнерів виносити.