Микола Максимович Гордійчук увійшов в історію української музикознавчої науки другої половини ХХ століття як одна із найвизначніших постатей, що активно і невтомно працювали майже півстоліття поспіль. Професійна царина його діяльності — теоретичне та історичне музикознавство в Інституті мистецтвознавства, фольклору та етнографії Національної академії наук України.

На сцену внесли прапори України, Чернівців і штандарт Петрівського ярмарку (який проводять тут з 1786 року!), що й стало сигналом до початку свята у місті. Засурмили труби, заграли скрипалі й закружляла в танці молодь. Та чому лише молодь, і старші пританцьовували доволі активно! Думаєте, ярмарок — це тільки місце зустрічі продавців із покупцями? Помиляєтеся. Сюди приходять поспілкуватися, дізнатися новини, подивитися, як минуле трансформується в сьогоденні, та й просто зануритися в неймовірний феєрверк емоцій.

«Не пиши про Наталю Миколаївну в газету, — застерегла мене моя 84-річна хвора мама, жителька Дрогобича, — бо ще її від нас заберуть». Так, мама знає: як журналіст, достойного не пропущу, щоб не поділитися добрим з добрими людьми. А ще звикла до класичного: як добрий фахівець, то піде на підвищення... Я до неї довго прислухалася, егоїстично мовчала, бо то справді була б для нас катастрофа. Навіть якщо наша сімейна лікарка Наталія Фурман довго не телефонує, мама скаржиться: «Ти ба, не дзвонять!»

Кадри загалом і робітничі зокрема — це та складова економіки, яка стосується  питань гідності та національного інтересу. Свого часу з різних трибун запевняли, що український народ дуже трудолюбивий, але при цьому престижно було користуватися імпортними речами. Натомість тепер в умовах вільної торгівлі і конкуренції маємо своє якісне й модне взуття та одяг, але чомусь не хвалимося, що старанні й сумлінні. Мабуть тому, що виробництво багатьох видів продукції досі не відновили або не освоїли. Так, в умовах соціально-економічної гойдалки непросто побачити стійкі елементи нового, якщо на речах штрих-код не український.

Пісні від знаних українських гуртів, зустрічі з письменниками, істориками, мандрівки місцями козацької та повстанської слави, незабутні знайомства й первісна природа — усе це просто зачарувало численних учасників, які з’їхалися на Чигиринщину минулими вихідними з усієї України. Фестивальні майданчики розташувалися на території Національного історико-культурного заповідника «Чигирин», поблизу купальні Віри, Надії, Любові та матері їхньої Софії. Для гостей, серед яких було багато молоді, тут організували наметове містечко.

Давно мріяла відвідати Грузію, ознайомитися з культурою і традиціями, та й просто відпочити на морському узбережжі й посмакувати тамтешніми національними стравами. Цього року зробила собі такий подарунок і вирушила до Батумі, центру Автономної Республіки Аджарія. Вибір на користь Грузії пов’язаний і з тим, що завжди вважала країну дружньою до нас, яка так само постраждала і досі потерпає від російської агресії. До того ж маю багато друзів в Україні, вихідців із Грузії, й тих, від кого чула про гарні враження від відвідувань сонячного краю.

Ми любимо літо за чудові можливості, які воно відкриває для відпочинку. Пляжні розваги, купання у річках і озерах надають сил і бадьорості. Однак безвідповідальне ставлення до власної безпеки на воді іноді закінчується трагічно. За нинішній рік на водоймах країни потонула 671 людина, з яких 72 дитини! Занепокоєні журналісти «Урядового кур’єра» з’ясували, наскільки усвідомлюють небезпеку на воді жителі Миколаївської, Черкаської та Тернопільської областей.

В Олешках  на  Херсонщині цього літа планують дивувати гостей. Пропонують не проїхати, оминаючи місто задля пляжного туризму. Радять туризм розумний, пізнавальний, гастрономічний.  Зазвичай на Херсонщину приїздять виключно для того, щоб відпочити на морі. Коли є аж два моря — Чорне та Азовське — то, звісно, є вибір. Втім, сучасний український турист вимагає більшого. Добре, коли його вимоги та пропозиції гостинного краю перетинаються.

Крайні дані ООН про кількість жертв унаслідок російської агресії на п’ятому році гібридної війни на Донбасі вражають — близько 13 тисяч загиблих і понад 30 тисяч поранених. Причому 3 тисячі 300 з-поміж них — цивільні люди. Тобто це мирні жителі регіону, які стали приреченими, відколи їх почали «захищати» проросійські бойовики під командуванням російських кураторів за участі російських кадрових «відпускників» із російською зброєю та боєприпасами. Так звані брати з самого початку перебування на Донбасі практикували використовувати цивільних людей як живий щит, облаштовуючи свої позиції біля житлових будинків, шкіл, лікарень тощо. Обстрілюючи звідтіля українських бійців, російські «захисники» свідомо наражали на небезпеку мирних людей, які могли постраждати у разі адекватної відповіді з цього боку лінії розмежування.

Абревіатура цього великого підприємства КБП. І вона мало про що говорить пересічному читачеві. По-перше, тому, що КБП належить до ракетно-космічної галузі України і його вважають одним із найбільш закритих від стороннього ока. Тож якби не 65-річний ювілей, який нещодавно тут святкували, і не виникла потреба саме сьогодні дещо показати й розказати представникам ЗМІ, то така навіть невеличка група журналістів, можливо, ще нескоро провела б майже півдня в кількох цехах і лабораторіях Державного підприємства «Конструкторське бюро «Південне» імені М. К. Янгеля». До речі, саме цього дня, 12 червня, в КБ «Південне» з візитом побували майже 20 політичних радників з посольств країн — членів Євросоюзу в Україні. Тобто тут є чим цікавитися й іноземцям. А те, що наприкінці квітня саме на базі цього конструкторського бюро під егідою Міжнародної академії астронавтики (МАА) відбулася традиційна сьома Міжнародна конференція «Космічні технології: сучасне і майбутнє» (за участі майже 600 вчених і спеціалістів із 20 країн), переконливо свідчить про високий авторитет українських розробників і виробників ракетно-космічної техніки.