З дороги державного значення не можна не помітити село Гостинне. На нього вказують два покажчики: дорожній знак і колись гоноровита стела.

Щодня жвавою трасою проходять тисячі машин — і всім Гостинне дає добрий настрій. А як воно саме живе? До села веде простора асфальтівка, стовбури дерев обабіч якої побілені вапном. За ними зеленим килимом стелиться пшениця, а на околиці села видно охайне приміщення ферми. Якщо нині у невеликому селі є ферма, отже, тут живуть справжні господарі. 

Народна поговірка, що колись народилася у селі, — «Моя хата скраю, я нічого не знаю», — стала актуальною і для великих будинків у містах. 
Чомусь більшість з нас, хто мешкає у цих будинках, вважає, що по один бік вхідних дверей треба прибирати помешкання, а за дверима у під’їзді — нехай хоч потоп. Але ми теж ходимо у під’їзді, піднімаємось сходами, користуємось ліфтом, і сусіди нерідко зустрічаються, спілкуються… Проте прибирати після себе хоча б вуличний бруд далеко не всі вважають за потрібне. Більше того, ще й дехто навмисно смітить у ньому.

Спокійна і мирна Дніпропетровщина, якій вдалося не допустити на свої терени терористів, — як кістка в горлі в тих, хто розпалив війну на сході країни. Не минає й тижня без повідомлень про затримання правоохоронцями чи громадськими активістами, зокрема і з «Правого сектору», різних диверсантів чи шпигунів, які порушують мир та спокій у країні. Минулого тижня управління Служби безпеки України в Дніпропетровській області запобігло кільком загрозам мирному життю області.  

Чому ми втратили Крим, допустили збройне протистояння в Донецькій і Луганській областях? Політики пояснюють усе зовнішнім чинником й уникають аналізу внутрішньої ситуації в державі останні кілька десятиліть. А одне від другого невіддільне. Однак визнати внутрішні причини сьогоднішніх бід людям, що були при владі з початку незалежності, означає зізнатись у власних недоглядах, недоробках, а для багатьох із них — не секрет — і в зловживаннях. 

Попри не зовсім спекотну погоду, питання відпочинку дітей цього літа для багатьох батьків таки стало пекучим. На форумах у соцмережах мами обмінюються хто емоціями, хто досвідом організації відпочинку свого чада в літній період. З їхнього листування випливає, що пришкільні табори — це не зовсім те, чого хотілося, якщо дитині навіть і пощастило в такий потрапити. Бо вона зайнята не повний день, а якщо живе у великому місті, то про оздоровлення не йдеться зовсім. Порада психологів про зміну обстановки не дотримується. Ті самі шкільні стіни, їдальня, той самий шлях, що і під час навчального року. Можна збожеволіти! 

Кияни не впоралися із завданням, яке у червні поставили перед ними комунальники. А завдання було таке. На дверях під’їздів будинків з’явились оголошення, у яких ішлося, що всі мають терміново повірити лічильники води (звісно, у кого вони є).

Тому ж, хто до 1 липня цього не зробить, оплата за водопостачання нараховуватиметься за нормами. А вони у нас, як відомо, чи не вполовину вищі від реальної кількості води, яку родина споживає. У кого є лічильники, той підтвердить це. Тож кому хочеться платити більше? 

Відновлення АТО та ведення активних бойових дій проти терористів створили справді небезпечні умови для мирних жителів на певній території Донбасу. Як врятуватися людям від смертельної загрози? Журналісти, що зараз перебувають на сході, разом із земляками шукали бомбосховища та інші можливості захисту. Їхні розповіді — із зрозумілих причин — ми публікуємо під псевдонімами. 

— Вам потрібно здати водомір на перевірку, — заявила мені з віконця співробітниця водоканалу, виписуючи нову книжку.

— Як це робиться?

— Зніміть водомір і принесіть з паспортом на перевірку. Але спочатку зателефонуйте нам, попередьте про зняття і після перевірки слід прийти, подати заявку на опломбування.

— І хто мені це все зробить?

— Невже у вас нема кому зняти водомір? Перекрийте воду і відкрутіть його. Або покличте слюсаря з ЖЕКу. Ось тут у книжці я вам усе написала. 

Що таке Конституція для кожного з нас? На перший погляд, просте запитання. Аж ні. Гадаю, кожен дасть свою об∂рунтовану відповідь. Політики розкажуть про внесок у творення Основного Закону країни. Науковці зосередяться на тлумаченні та історичних паралелях. Відповіді пересічних громадян теж будуть різними. Вони не збігатимуться, приміром, у тих, хто має роботу, і безробітних. Отож Конституція — справді Основний Закон, який вбирає в себе і визначає життя держави та її громадян. Вона — дороговказ, який водночас наділяє нас обов’язками і правами. При цьому передбачається: якщо дотримуватись їх, усе в нас буде добре. На це й сподівались, коли 28 червня 1996 року ухвалили нинішню Конституцію. Пам’ятаєте, скільки було ейфорії після цього. Не один місяць з високих трибун лунало радісне: «Нашу Конституцію визнано однією з кращих у Європі!»  

«А чому ти ще не поїхала звідси?» — такою фразою привітала мене колишня колега під час несподіваної зустрічі в супермаркеті.

Справді, ми частіше тепер вдивляємося в обличчя сусідів, друзів і знайомих із цим німим запитанням. Уранці здається, що навіть трамваї розгублено озираються довкола, адже меншає людей, які чекають на них на зупинках.

На залізничному вокзалі — черги за квитками. Щоб їх купити, потрібно простояти кілька годин. Поспішають покинути небезпечний край не тільки луганчани, а й жителі області. Автобуси з Лисичанська, Сєверодонецька переповнені. Є люди, котрі бажають виїхати на будь-якому потязі, у будь-якому напрямку, аби подалі від території, де орудують терористи.