Він міг і не їхати до Слов’янська, адже тоді виконував обов’язки начальника спецпідрозділу «Альфа» УСБУ в Сумській області. Однак не вагався жодної миті, бо знав: таким чином у чорні обійми смерті можуть потрапити його підлеглі. Вирушаючи в дорогу, відчував небезпеку, навіть обмовився одному з товаришів: мовляв, назад дороги немає і вже не буде. 

«Господь забрав найкращого, найулюбленішого, найкрасивішого, самого світлого і рідного Вітюшку, — у розпачі написала на своїй сторінці в соціальній мережі Інна, дружина 32-річного старшого повітряного радиста, гвардії прапорщика Віктора Ментуса, який героїчно загинув разом із екіпажем та ще 40 бійцями-десантниками у транспортному літаку Іл-76, збитому вночі 14 червня терористами в аеропорту Луганська. — Як жити без тебе — не знаю і не хочу»... 

«Ви або зараз створите нову Україну, або ніколи». «Якщо не проводити кардинальних реформ, країни не буде. Бездіяльність прирівнюється до смерті». Ці два надто жорсткі й відверті, але досить влучні вислови щодо ситуації, в якій опинилася наша держава, належать одній людині — Касі Бендукідзе, радникові Президента України Петра Порошенка. Один з ключових авторів ліберальних економічних реформ у Грузії є також членом міжнародної експертної ради, яку створено при Міністерстві економічного розвитку і торгівлі.

Чи мав на увазі пан Бендукідзе і стан справ у нашій атомній енергетиці, коли робив ті висновки, з яких ми почали свою розмову, не відомо. Найімовірніше — так, з огляду на численні інтерв’ю, які останніми роками він давав українським ЗМІ. Каха добре обізнаний з політичною та економічною ситуацією в нашій країні, з тими зокрема корупційними схемами, з тарифами і протекціонізмом, які процвітають не лише в енергетичній галузі. «З цими хворобами треба йти до хірурга. Якщо їх вдасться вирізати, то решті болячок можна прописувати ліки і фізіотерапію. Але з першими обома — лише до хірурга». 

Кабінет Міністрів України 11 червня схвалив законопроект «Про добровільне об’єднання територіальних громад». Прийняття Верховною Радою цього документа, а також законопроекту «Про співробітництво територіальних громад» дасть змогу Мінрегіонбуду розпочати впровадження пілотних проектів з формування дієздатних громад, що передбачено Концепцією реформи місцевого самоврядування і територіальної організації влади. До речі, вищеназвані проекти законів дають змогу реформувати місцеве самоврядування, не чекаючи змін до Конституції України.

Про те, які новації в управлінському аспекті можуть допомогти громадам досягти самодостатності, «УК» розповів доктор наук із державного управління Валерій АЛЕКСЄЄВ. 

Час братися до найголовнішого — зводити міст поміж берегами українства. Служитиме цей міст довго й надійно, коли очистимо річку від мулу, коли очільники влади будуть надійними підпорами зведеної нами дороги. З кого починати очищення? Із себе. Відмити себе від облуди та лінощів, спам’ятати сусіда й родину, не втікати і не ховатися від труднощів і жертовності. Щоб збудувати гідну державу, треба звести надійний підмурівок, мати мудрий реальний план, міцні матеріали, вправних трударів, прикласти чесну працю, долучати взаємопоміч і розуміння. Осмислити, яку Україну будуємо у власних головах, у родинах, на сходових майданчиках, уздовж господарських парканів, у результатах праці, в щирості ставлення до людей, до Бога. 

Жодна проблема у світі не варта єдиної дитячої сльози… Можливо, комусь цей вислів видається надто пафосним. Але, напевно, знайдуться лише одиниці, які зможуть це заперечити. А щоб малюки не плакали, дорослі мають знати й дотримуватися їхніх прав.
Згадаємо, як нещодавно всі наші ЗМІ сколихнула звістка про викрадення й вивезення в Росію дітей із маленького містечка, що на Донеччині, — Сніжного. Але тоді інформація була уривчаста, адже ті, хто займався поверненням малюків додому, не могли її розголошувати саме в інтересах дітей. Нині, коли усі хлопчики і дівчатка повернулися і перебувають у безпеці, Аксана Філіпішина, представник Уповноваженого з прав людини з питань дотримання прав дитини, недискримінації та гендерної рівності, розповіла подробиці тієї події. 

Попри гарячу передобідню пору, в сервісному центрі №1 «Курський» КП «Сумижитло», де розташована філія відділу соціальної допомоги управління соцзахисту населення Сумської міськради, майже порожньо. Доки у приймальні двоє пенсіонерів знайомляться з довідковою інформацією, якою рясніє стенд, у кабінеті завершується прийом чергового відвідувача. Як говорить головний спеціаліст управління Наталія Щавєлєва, яка щойно оформила документи мешканки місцевого мікрорайону, відсутність черг — одна з ознак її роботи. Хоч визнає: трапляються «хвилі», коли доводиться максимально мобілізуватися, щоб відвідувачі не чекали.

Те, що відбувається в «гарячих точках» на сході нашої держави, навряд чи можна назвати іншим словом, ніж війна. Це трагедія українського народу. Навряд чи хто думав, що дійде до того, що відлітатимуть у вирій душі українців. Вдома у них залишилися батьки, дружини, діти. Залишилися живі жертви війни, які потребують допомоги, бо вони втратили годувальника... 
Перші жертви було спровоковано підступністю «живого щита», коли з-за спин жінок і дітей стріляли зайди. Зокрема, через це 2 травня біля Слов’янська загинули двоє десантників 95-ї аеромобільної Житомирської бригади. За кілька днів до смерті один з них по телефону сказав батькам, що вони матимуть пільги, бо коли він повернеться, то отримає посвідчення учасника бойових дій. Не повернувся… 

Цього року виповнилося століття з дня народження Миколи Куделі — відомого волинянина, дослідника творчості Великого Кобзаря, учасника національно-визвольного руху за незалежність України, політв’язня. Ім’я цієї людини в поліському регіоні відоме дуже добре. Адже уродженцю села Буяні Луцького повіту випала неординарна доля, чимало фрагментів якої і нині не залишають людей байдужими.

А ще — частково дають відповідь, чому саме жителі Західної України не сприйняли радянську владу і тривалий час боролися проти насаджування комуністичної ідеології. 

Колись була популярною фраза «Словом можна вбити душу». Нині слово вбиває реально. Це зброя, яка має величезний радіус нищівної дії. Саме це, цинічно і безжально, роблять люди, яких я не можу назвати своїми колегами і навіть опонентами. Вони мої супротивники, тож я дивлюся російські канали, щоб знати ворога в обличчя.
Олександр Грибоєдов колись сказав: «Злі язики гірше пістолета». Його слова виявилися пророчими. Поет загинув від рук людей, яких злі язики перетворили на вбивць.
Те, що відбувається нині на російських каналах, — не просто підтасовування і перекручування фактів. Це нова паралельна реальність, яку її творці видають за правду життя — для тих, хто не знає справжньої правди.