Колись була популярною фраза «Словом можна вбити душу». Нині слово вбиває реально. Це зброя, яка має величезний радіус нищівної дії. Саме це, цинічно і безжально, роблять люди, яких я не можу назвати своїми колегами і навіть опонентами. Вони мої супротивники, тож я дивлюся російські канали, щоб знати ворога в обличчя.
Олександр Грибоєдов колись сказав: «Злі язики гірше пістолета». Його слова виявилися пророчими. Поет загинув від рук людей, яких злі язики перетворили на вбивць.
Те, що відбувається нині на російських каналах, — не просто підтасовування і перекручування фактів. Це нова паралельна реальність, яку її творці видають за правду життя — для тих, хто не знає справжньої правди. 

Зустріч із представниками легітимної влади і представниками ділових та економічних кіл Донецької та Луганської областей провів Президент Петро Порошенко. Він докладно представив 14 пунктів мирного плану врегулювання ситуації на сході країни, особливо підкресливши важливість спільних та узгоджених дій. 

Техногенна катастрофа на газопроводі «Уренгой — Помари — Ужгород» змусила Україну посилити охорону вітчизняних об’єктів газотранспортної системи. Про це повідомили в НАК «Нафтогаз Україна» і наголосили: наша держава гарантує європейським споживачам надійний транзит газу, незважаючи на новий виток газової війни з Росією. 

Кількість вимушених переселенців зі східних областей нині збільшується у всіх регіонах України. На Черкащину таких людей уже прибуло близько 300. Недавно журналістам випала нагода побувати в окремих сім’ях переселенців, поспілкуватися з тими, кого біда примусила покинути рідні краї. 

Колеги по університету насамперед відзначають її ерудованість, наполегливий характер, уміння спілкуватися. Вся в русі, ніби в польоті, Тамара Миколаївна встигає скрізь: захистити докторську, написати сотні наукових праць, взяти участь у численних міжнародних проектах та наукових конференціях, народити трьох дітей… Динаміка, прагнення високого результату у всьому, за що б не взялася, — нормальний, природний стан Тамари Качали, яку нещодавно призначили ректором Черкаського державного технологічного університету. У колективі давно відчули у ній оту жагу удосконалення, реформування, без якої неможливий жоден прогрес. А ще — вміння переконати, організувати, запалити ідеєю. 

«Урядовий  кур’єр» продовжує досліджувати тему літнього відпочинку дітей. Сьогодні розповідаємо про можливості сумських і харківських школярів.

Ні, що не кажіть, а недарма наш рідний даішник — один з найулюбленіших героїв анекдотів. Пригадуєте отой, про смугастого жезла, що його інспектор-новачок сприйняв як спосіб свого заробітку? А ще — про горбатого «Запорожця»-тарантайку, який, хто з водіїв пам’ятає, без будь-яких проблем пройшов технічний огляд, хоч не те що не їздив — навіть не заводився! І ще з добру сотню жартівливих історій, котрі, нехай і в анекдотичній формі, але відображають реалії нашого життя. І, що найцікавіше (ну менталітет у нас такий!), даішник-хабарник давно сприймався нашим суспільством радше правилом, аніж винятком. 

Якщо постійно з чимось стикаєшся — починаєш до цього звикати і більше не сприймаєш як щось надзвичайне. Мабуть, тому більшість громадян на якомусь етапі починає ставитися до корупції не як до небезпечного злочину, а як до чогось дуже звичного. А боротьба зі зловживаннями чиновників, які примудрялися не лише брати хабарі, а ще й розкрадати бюджетні кошти та державне майно, довгий час нагадувала боротьбу з алкоголізмом: вона, звісно, потрібна, але малоефективна. Про те, хто саме та як заробляв на своїх посадах, розповіли у Генеральній прокуратурі й пообіцяли, що в подальшому нікому не вдасться уникнути відповідальності за корупційні діяння.  

Вихователька однієї з місцевих шкіл-інтернату розповіла про недавній характерний випадок. Один із малих вихованців, прокинувшись вранці, гірко розплакався. На запитання про причини сліз спершу довго відмовчувався, а потім таки зізнався. Виявляється, хлопчаку приснилося, що вже настав мир, а тому він дуже засумував, збагнувши, що поки все, «як завжди»… А трохи перегодя малюк довірливо шепнув на вухо вихователю: «Я хочу миру навіть дужче, ніж повернутися до мами…»
Різні сни відтепер сняться трьом неповнолітнім сестричкам Кривошеєвим — ученицям Амвросіївської школи-інтернату для дітей-сиріт та позбавлених батьківської опіки. Та віднедавна у цих сновидінь є дуже важлива особливість. Тепер тільки там, заплющивши очі, вони знову можуть побачити свого старшого брата Сергія. Веселого і дужого, а головне — живого. А у реальному житті, на жаль, 18-річний воїн-десантник усміхається їм тільки з фотографії…

Здавалося, життя закінчилося, і ніщо не вплине на його рішення покинути цей світ. Глибока депресія, яка охопила молодого вченого, мала підстави: Людмила, його кохана дружина, померла від сухот. Однак величезна доза морфію лише завдала сильного отруєння. Горе, щоправда, загострило давню хворобу зору — Мечников став гірше бачити, боліли очі.
Тож життя стало для чоловіка сірого кольору в прямому і переносному сенсі. Механічно ходив на лекції, які читав для студентів Новоросійського університету, як тоді називався Одеський виш. Удома брався за конспекти, пробував гортати давно розпочаті наукові праці, для яких зроблено стільки нотаток, однак нічого не виходило.