У ранньому дитинстві я вважала, що мені пощастило. Я мала чотирьох хрещених — двох матерів і двох батьків. У тата було двоє найкращих друзів, з якими він виріс, у мами — подруга шкільних років, яку вона бачила своєю кумою. Другою ж хрещеною матір’ю стала моя рідна тітка — татова сестра. Це вона найдовше тримала мене під час церемонії хрещення, тому що тільки в неї на руках я заспокоювалась і переставала плакати.
Звичайно, дитина не розуміє справжньої ролі духовних батьків. Для неї це, перш за все, увага і подарунки на свята. Але кровні батьки дитини мають усвідомлювати всю відповідальність, яка буде покладена на тих, кого вони обрали хрещеними батьками свого маляти. Вони мають стати найближчими для дитини після її рідних. Спілкуватися зі своїм хрещеником, спостерігати за його вихованням, допомагати йому, в першу чергу, духовно розвиватися, обирати свій шлях у житті. Виховувати підопічного у християнському дусі. Духовні батьки мусять бути прикладом для дитини, а вона в свою чергу повинна допомагати їм у старості. На жаль, мало хто замислюється над цими простими істинами, обираючи кумів.

Останнім часом в Україні стали з’являтися заклики  відмінити обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (ОСЦПВ), яке існує вже дев’ять років. Серед аргументів — невиконання цим видом страхування його соціальної місії і те, що постраждалі у ДТП продовжують почувати себе незахищеними. «УК» спробував розібратися, яке страхування потрібне і що змінилося на ринку з набуттям чинності з 5  лютого цього року нових норм до закону про «автоцивілку» (далі — закон) щодо виплати за  шкоду, завдану життю та здоров’ю.

 У публікації «Урядового кур’єра» від 25 жовтня «Чумацька хата знову оживе» ми розповідали про те, що розібрану недавно унікальну пам’ятку в Моринцях на Черкащині, яку використовувати для туристичного огляду стало небезпечно, збираються реконструювати. Як повідомив тоді голова облдержадміністрації Сергій Тулуб, її вирішено розібрати згідно з погодженим зі спеціалістами проектом та відтворити знову за старим зразком.
Разом з тим під час перевірки обставин демонтажу хати чумака в селі Моринці Звенигородського району Генеральна прокуратура України виявила порушення законодавства з боку керівництва Національного заповідника «Батьківщина Тараса Шевченка» та посадовців Міністерства культури України. Про це сказав Генеральний прокурор Віктор Пшонка під час засідання Громадської гуманітарної ради при Президентові України. 

Святкове дійство розпочалося тут із самого ранку, зібравши чимало охочих до цікавого. Помітні оку в перших рядах поряд з охороною поодинокі ветерани, за ними з квітами в очікуванні чогось важливого, але незрозумілого — діти. І звичайнісінькі перехожі... Стоять, затамувавши подих, з певним острахом зробити крок убік. 

«Дуже радий, що я нарешті вдома. Все, що відбувалося зі мною останнім часом, здається вічністю…» — перші слова, які сказав на рідній землі Олександр Федорович — рибалка, що вижив після нападу на їхній човен російського катера. Як розповіли журналісти місцевої газети «Рідне Приазов’я» (вони зустрічали Олександра Федоровича на українсько-російському кордоні), він перетнув кордон 6 листопада о 10.30, а невдовзі був у рідному дворі села Безіменне на Донеччині, звідки вийшов у море того фатального 17 липня. 

ХХІ століття стало критичним періодом для людства за кількістю різноманітних природних і антропогенних катаклізмів з глобальним негативним характером дії на живі організми. Один з них названий авторами цієї статті ацидозом природи (від acidus — кислота), тобто  глобальним «закисленням» навколишнього природного середовища.
Його причини та вельми невтішні для людства наслідки, питання потенційних шляхів їх недопущення було винесено на Міжнародну наукову конференцію «Біоресурси планети та біобезпека навколишнього середовища: проблеми та перспективи», присвячену 115-річчю Національного університету біоресурсів і природокористування України і 15-річчю Глобальної конфедерації асоціацій установ вищої освіти і досліджень у галузях сільськогосподарських наук і наук про життя (GCHRA), яка зараз проходить у Києві.

Ініціатором проведення фестивалю став відомий тернопільський ресторатор Михайло Гросуляк. Він власник мережі закладів «Самогонна ресторація», зокрема ресторани «Старий млин» і «Ноїв ковчег» завжди з великою цікавістю прагнуть відвідати гості міста, адже тут доконче дотримуються давніх кулінарних традицій Тернопілля. Пан Михайло, власне, цьогорічного літа у своїх закладах організовував схоже свято органічної їжі. Тепер ось вирішив зробити його загальноміським. Отримав підтримку від міської влади, а також від ще дев’ятьох рестораторів. Відтак всі об’єдналися в Гільдію рестораторів Тернополя. 

Пам’ятаю, яку паніку кілька років тому викликала інформація про 3-річну дівчинку, яку шпигонув знайденим під парканом дитсадка шприцом її товариш по пісочниці. Коли ж небезпечну знахідку здали на експертизу, з’ясувалося, що перед тим, як викинути, нею скористався ВІЛ-інфікований наркоман. Про це свідчила виявлена аналізом велика концентрація вірусу. Батьки були у відчаї. Лікарі призначили дівчинці курс хіміотерапевтичних препаратів. Міліція почала ще активніше відганяти від дитсадків вечірні тусовки, після посиденьок яких і знаходили пляшки, недопалки та використані шприци.  

Цілком можливо, що нинішню осінню призовну кампанію на строкову службу у Збройні сили України теоретики і практики вже в недалекому майбутньому назвуть історичною. Принаймні дуже хочеться, аби вони мали на те право, оскільки, визначений на найвищому державному рівні як останній рекрутський набір, цей призов засвідчує громадськості реальний початок розбудови нової, сучасної за всіма параметрами професійної армії. 

Навіть в об’ємних дослідженнях, присвячених прориву оборони гітлерівців на Дніпрі, цій невдалій повітрянодесантній операції зазвичай відводиться лише кілька абзаців. Мовляв, у ніч на 24 вересня 1943 року в районі Букринського плацдарму висаджено десант, який із поставленими завданнями у повному обсязі не впорався, хоч «особовий склад виявив героїзм, мужність і стійкість». Отож багатьом видається, що йдеться про малозначимий епізод. Тим часом навіть у енциклопедичних виданнях радянських часів Дніпровську повітрянодесантну операцію називають однією з найбільших в історії десантних військ у Великій Вітчизняній війні.