Ця історія почалася ще в радянські часи, коли воїна-інтернаціоналіста Олександра Дешка в останню путь проводжало майже все населення невеличкого міста Ніжина, що на Чернігівщині. Треба віддати належне місцевій владі. Організовано було все на найвищому рівні: військові почесті, почесна варта, символічні постріли з автоматів на його свіжій могилі. А перед цим жалобний мітинг біля школи, де навчався загиблий, щоб на його героїчному подвигу навчати молоде покоління мужності, відваги і любові до батьківщини. З урочистими промовами виступали його однокласники, вчителі, представники влади. Останні й потурбувалися про те, щоб героя-земляка поховали на центральному кладовищі, на алеї героїв. Над його могилою встановили обеліск із фото, а під ним напис: загинув, виконуючи інтернаціональний обов’язок в Афганістані, хоч раніше це заборонялося писати. 

Коли я влаштовувався на роботу перекладачем після вишу в приватну фірму, мені сказали, що офіційно оформлять через місяць після випробувального терміну. Я працював удома — перекладав тексти і надсилав електронною поштою. Мої переклади брали, ніхто не нарікав. Однак через місяць сказали, що мої переклади їх не влаштовують. У працевлаштуванні відмовили й за місяць роботи не заплатили. Чи можна якось стягнути з роботодавця плату за цей місяць? І як довести, що мої переклади професійні?

Володимир Ломакін, м. Київ

Нещодавно в Інтернеті знайшла оголошення, в якому повідомлялося, що хлопець пропонує свої послуги як… товариш по чарці. Іншими словами, якщо людина дожилася до того, що в неї не залишилося друзів і ні з ким навіть сто грамів випити, а вживати оковиту на самоті не хочеться, тоді потрібно подзвонити «товаришеві», і він прибуде. І не просто приїде, а ще й за бажанням та за гроші замовника купить спиртне, продукти і щось приготує. Послуга такого «товариша» коштує 150 гривень за вечір, плюс видатки на таксі. За ці гроші із клієнтом вип’ють, вислухають його й нададуть нейтральні поради, як бути далі. Проте «товариші» одразу попереджають, що послуга не передбачає інтиму. І не варто думати, що товариші по чарці — це такі собі спиті «алкаші».
 

Вибір імені для дитини — справа відповідальна. Тож не дивно, що більшість батьків перед тим, як назвати своє чадо, вивчають відповідну інформацію, досліджують значення імен, співвідносять їх із датою народження. І, звісно, дивляться, чи буде ім’я дитини співзвучним з прізвищем та по батькові. Хоч є й такі батьки, які піддаються швидкоплинним політичним, «серіальним» чи іншим захопленням і називають дітей так, що ті не знають, як скоріше здихатись такого ім’ячка. Що потрібно для того, щоб змінити прізвище та ім’я, з’ясував «Урядовий кур’єр». 

Історія української юстиції тісно пов’язана із зародженням української державності. Адже найголовніші елементи державності — Законність і Право — є незмінним юридичним фундаментом органів державної влади, прокуратури, суду, адвокатури, нотаріату. 
Формуючи наприкінці червня 1917 року перший національний уряд — Генеральний Секретаріат, Центральна Рада передбачила й створення Генерального секретарства судових справ (юстиції). Четвертим Універсалом Центральної Ради від 11 січня 1918 року Україну проголошено «самостійною, ні від кого не залежною Вільною Суверенною Державою Українського Народу». Нову назву отримав і уряд — Рада Народних Міністрів, а Генеральне секретарство судових справ перейменовано на Міністерство судових справ. 

…Двоє хлопчаків були дуже заклопотані і поспішали так, немов запізнювалися в школу. Втім, це був недільний ранок, і діти дріботіли явно не на урок. «Чуєш, кажуть, пожежники приїхали аж через годину і без води, — хвалився обізнаністю один із них. — А люди тоді почали кричати і стрибати з вікон сьомого поверху! Ось цей будинок! Бачиш — вгорі чорні вікна».
Пожежа, що сталася в мікрорайоні Зеленому міста Макіївки, справді набула розголосу, про неї емоційно гомоніли і старі, й малі. Адже фактично серед білого дня вигоріли дотла дві квартири, які стали смертельними пастками для чотирьох людей. Причому вогонь і дим довели двох потерпілих до такого відчаю, що намагаючись врятуватися, вони стрибнули із сьомого поверху. 

Контрабанда цигарок за прибутковістю вже давно не поступається ні торгівлі зброєю, ні наркотиками. Тому жителі прикордонних регіонів невпинно змагаються між собою, придумуючи не тільки різні схованки, а й психологічні прийоми, щоб перевезти через кордон нелегальний товар. Щоб потім його продати у країнах з порівняно високими податками на тютюнові вироби, де ціни на пачку відрізняються від українських у рази. Кому, наприклад, спаде на думку оглядати вагітну, яка із приятелькою їде на екскурсію, або молоду матусю, що везе в автомобілі тільки памперси своєму малюкові? До яких ще хитрощів вдаються порушники митного законодавства, дізналась журналістка «УК».  

Шукайте жінку. Кому багатозначність цих слів, їхнє звучання навіть французькою — «шерше ля фам» — не відомі?! Вважається, що в їхній першооснові — рядки давньоримського поета-сатирика Ювенала. В його шостій сатирі є слова: «Навряд чи знайдеться справа, в якій причиною сварки не була б жінка». А в широке життя цей вислів впровадив французький письменник Дюма-батько. В його романі «Могікани Парижа» часто звучить улюблене прислів’я паризького поліцейського чиновника. Той упевнений: причетною до всіх складних для розкриття кримінальних випадків є жінка. Тож знайти цю жінку — означає розкрити злочин.

Під час додаткової перевірки в кабіні для паспортного контролю один з пасажирів автомобіля, що перетинав кордон з території Росії, підірвав невідомий вибуховий пристрій. Порушник загинув сам і при цьому тяжко поранив двох прикордонників.

Відлік трагедії бере початок з 00 годин 15 хвилин 4 жовтня, коли на в’їзд в Україну прибув мікроавтобус марки «Мерседес» молдовської реєстрації. В ньому перебували 4 пасажири — всі громадяни Молдови.  Однак під час прикордонного огляду правоохоронець помітив ще одного пасажира, який ховався в салоні автомобіля. Невідомо, яким  чином  він перетнув російський пункт пропуску «Троєбортне», однак факт залишається фактом.

Сумчанинові Олексієві Столбіну 91-й рік. Наприкінці 20-х минулого століття разом із матір’ю і сестрою Марією він переїхав на залізничну станцію Грузьке. Там їх і застав страшний голодомор-33. Ветеран у деталях пам’ятає ті жахіття. Ось його спомини.
Перед очима стоять картини початку 1933 року, коли в Грузькому про голод лише здогадувалися, але ще не відчули на собі. І насамперед бачу директора нашої загальноосвітньої школи Володимира Ясенецького. Білявий, стрункий, худорлявий, рухливий і по-особливому жвавий, він, здавалося, і хвилини не міг сидіти без якогось діла. Завжди кудись поспішав, щось вирішував. Навіть їв часто на ходу, економлячи час. Мав років із 40, не з місцевих: приїхав до Грузького з дружиною і донькою. Мені тоді було 11 років, і в одному класі зі мною навчалася його донька Шура. Мешкали Ясенецькі у пришкільній квартирі, тож усі троє були на видноті.