В Україні цього року небувалий урожай фруктів. Уродили ягоди, черешні та вишні. Уже наїлися абрикосів і смакуємо персиками. За два місяці літа зібрано 16 тисяч тонн кісточкових і 8 тисяч тонн ягід. Але за прогнозами, чверть цього смачного продукту згниє, бо ми вкотре виявилися не готовими до рекордного врожаю. Як його не втратити? На жаль, і з реалізацією, і зі збереженням, і з переробкою є проблеми. 

Ведучи тему Великого голоду на сторінках «Урядового кур’єра», кілька разів зупинялася на такій думці: звичайні люди страшенно страждали, не маючи можливості нагодувати дітей, які згасали на очах. 
А як відповідальні партійні керівники переживали ту людську трагедію, яку вони самі й організовували і свідками якої були? Не можна ж від життя заховатися за якимось парканом!..
І ось натрапила серед розсекречених знахідок Галузевого архіву СБУ на  щоденники завідувача відділом Ленінського райкому партії міста Києва Дмитра Заволоки. А збереглися ті щоденники, бо були головним звинуваченням їхнього автора в «антирадянській діяльності». У цих списаних аркушах — правда про життя комуніста — керівника середньої ланки, його роздуми про причини та наслідки того, що відбувалося, сумніви і розчарування. 

Що краще для дитини-сироти — виховання в інтернаті чи в родині? Для України це питання вже давно має відповідь: держава заявила й активно підтримує створення сімейних дитячих будинків. Цей напрям роботи визнаний важливим у програмі соціальних ініціатив Президента Віктора Януковича. За останні роки постійно зростає кількість подібних дитячих будинків і дітей, яких у них виховують. І ця робота відповідає європейським тенденціям, де кількість державних сиротинців наближується до нуля.
У Біблії написано, що не буває джерела одночасно з солодкою і гіркою водою. Однак іноді повсякденне життя спростовує це твердження. Справді, сиротам, які залишилися без батьківського піклування, краще жити в родинах, особливо в оточенні братів і сестер. І до мами — теплої і турботливої — тут можна пригорнутися. Ну хіба виховательки в інтернаті вистачить на всіх? 

Криза, яка охопила вітчизняну галузь авіаперевезень на початку цього року, все ще дається взнаки й сьогодні. І хоч її наслідки за такий короткий термін подолати нереально, позитивна динаміка зростання показників роботи дає підстави для того, щоб з упевненістю дивитися в майбутнє. 

Жорстоке поводження із в’язнями у місцях позбавлення волі — одна з реалій нашого життя. Упевнена, дехто навіть може закинути: а хіба той, кому начхати на закон, на інше ставлення заслуговує? Заслуговує чи ні — питання філософське, та на сто відсотків можна бути переконаним в одному: люди за будь-яких умов повинні залишатись людьми. Адже не вельми гречне поводження з якимось убивцею, гвалтівником чи маніяком — це одне. І зовсім інше, якщо за гратами опиняється невинна людина. А що гріха таїти, таке у нашому суспільстві ще трапляється. 

Або, скажімо, дитина чи підліток, яким — попри прикрі моменти в житті — ще тільки будувати це саме життя. Ось одна з дитячих історій, якою поділилися фахівці Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ). Тих історій, які змушують нас замислитися. А втім, висновки нехай кожен робить самостійно.

Звертаюся до вас від імені своєї матері, пенсіонерки, дитини війни. Відповідно до її доходів, за законом вона має право на отримання субсидії на комунальні послуги: газ та електроенергію. Звісно, за умови, якщо дотримуватиметься норм споживання, — 75 кВт електроенергії та 364 кубометри газу на місяць. Як я знаю, цих умов вона дотримується. І при цьому їй нарахували сплачувати 119 гривень за газ та 12 — за електроенергію.
А доходів у мами: пенсія — 1110 гривень, 266 гривень — за земельний пай, 200 гривень — дохід від присадибної ділянки. Два останні пункти доходу нарахували зі слів головного спеціаліста відділу грошових виплат і компенсацій місцевого управління праці та соцзахисту населення. Адже довідки про площу земельної ділянки передавала туди сільська рада. 

Уже в найближчому майбутньому дахи і стіни всіх будівель що в місті, що в селі будуть усуціль вкриті панелями сонячних батарей. У цьому впевнені учасники прес-клубу «Сонячна енергетика для агропромислового комплексу України. Перші кроки», який недавно пройшов у столиці.
Чи варто їм вірити? З одного боку, ми маємо величезний потенціал. Україна входить до п’ятірки країн (разом із США, Японією, Німеччиною та Китаєм) з найбільш потужним науковим, технічним та технологічним потенціалом для розвитку сонячної енергетики. За даними НЕК «Укренерго», вітрова і сонячна енергетики розвиваються в Україні дуже динамічно. 

Я інвалід війни І групи, реабілітований. Отримую пенсію з надбавками з 1 грудня 2012 року. У січні цього року прочитав у вашій газеті матеріал про те, що відповідно до Закону «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» інвалідам війни І групи належить надбавка до пенсії у розмірі 447 гривень. Чекав і… нічого не отримав. Чому?
У 1957 році, коли мене реабілітували, то призначили пенсію на підставі постанови Ради Міністрів СРСР від 8 вересня 1955 року №1655, пункту 3, підпункту «б». Але згодом все змінили. Тепер для її нарахування застосовують інше законодавство й інші пукти.
Ось і хочу дізнатися: чи правильно нині нараховують мою пенсію? Чи отримую всі належні мені надбавки? 

За усіма рейтингами і соціологічними опитуваннями, найкомфортніші міста в країні — Чернівці й Івано-Франківськ. Цілковита правда! Жити в них надзвичайно красиво і затишно. Здавалося б, цю шляхетність, цю високу естетику імперського минулого два сусідніх міста мали б з честю нести у світ, удосконалюючи його своїм прикладом. А простір між собою взагалі повинні були перетворити на такий собі коридор взірцевої урбаністики.
Але нині — не про дороги. Хоч ні, про них також. Приміром, лише той, хто хоч раз проїхав селищем Заболотів, що на чернівецько-франківській трасі, знає, що таке насправді погана дорога. Машини тут не їдуть — вони обережно переступають колесами з клаптика на клаптик твердого полотна, що де-не-де дивом вціліло посеред суцільних ям на магістралі державного(!) значення. 

Грубі порушення під час відкриття проваджень у справах, прогули, систематична поява на роботі у нетверезому стані, неповідомлення сторін про судове засідання, ухвала надто м’якого вироку — це лише деякі з найбільш розповсюджених причин, через які суддів позбавляли посад. Як свідчать нещодавні дослідження Центру політико-правових реформ, у 2011–2012 роках до дисциплінарної відповідальності у 99% випадках притягували суддів, які працюють у місцевих судах.