Під час додаткової перевірки в кабіні для паспортного контролю один з пасажирів автомобіля, що перетинав кордон з території Росії, підірвав невідомий вибуховий пристрій. Порушник загинув сам і при цьому тяжко поранив двох прикордонників.

Відлік трагедії бере початок з 00 годин 15 хвилин 4 жовтня, коли на в’їзд в Україну прибув мікроавтобус марки «Мерседес» молдовської реєстрації. В ньому перебували 4 пасажири — всі громадяни Молдови.  Однак під час прикордонного огляду правоохоронець помітив ще одного пасажира, який ховався в салоні автомобіля. Невідомо, яким  чином  він перетнув російський пункт пропуску «Троєбортне», однак факт залишається фактом.

Сумчанинові Олексієві Столбіну 91-й рік. Наприкінці 20-х минулого століття разом із матір’ю і сестрою Марією він переїхав на залізничну станцію Грузьке. Там їх і застав страшний голодомор-33. Ветеран у деталях пам’ятає ті жахіття. Ось його спомини.
Перед очима стоять картини початку 1933 року, коли в Грузькому про голод лише здогадувалися, але ще не відчули на собі. І насамперед бачу директора нашої загальноосвітньої школи Володимира Ясенецького. Білявий, стрункий, худорлявий, рухливий і по-особливому жвавий, він, здавалося, і хвилини не міг сидіти без якогось діла. Завжди кудись поспішав, щось вирішував. Навіть їв часто на ходу, економлячи час. Мав років із 40, не з місцевих: приїхав до Грузького з дружиною і донькою. Мені тоді було 11 років, і в одному класі зі мною навчалася його донька Шура. Мешкали Ясенецькі у пришкільній квартирі, тож усі троє були на видноті. 

Як відомо, ефективність роботи будь-якої організації багато в чому залежить від керівника. Генерал-майор міліції Віктор Козицький очолює УМВС України в Сумській області менше року, але навіть цього часу вистачило, аби істотно поліпшити рівень забезпечення правопорядку в регіоні. Тож якщо сумчани говорять, що їхній спокій нині під надійною охороною, для працівників УМВС це найвища оцінка їхньої професійної майстерності.  

Шкода, що ми не часто дивимося на небо. Або ж воно видається нам надто буденним. А ось на  Кінбурнській  косі, що на Миколаївщині, все дещо інакше. Передовсім погода-негода на небо і море впливають. Впливають добре і неоднаково, фарбуючи стихії в різні кольори і відтінки, надаючи їм особливих обрисів, що змінюються в одну мить. Вся ця природно-непередбачувана гармонія дивним чином впливає і на людей Кінбурна. Особливо на приїжджих. Бо житель місцевий до бур і штормів звиклий.

Певне, кожен хоч раз у своєму житті, зустрічаючи на вулиці жебрака з простягнутою рукою, мимовільно тягнувся до свого гаманця, щоб дістати інколи навіть ледь не останню копійку для милостині. І неважливо, якими мотивами керується в такий момент людина: співчуттям, жалем чи демонстрацією своєї великодушності, — вона творить акт милосердя до ближнього. Бо милосердя закладене в суті людській, у християнській моралі, в українському менталітеті. І навіть коли дізнаєшся, що твоя гривня витрачена не на шматок хліба, а на горілку, не надто нарікаєш, бо все одно тобі шкода знедоленого горопахи. 

  Сучасний етап розвитку демократії в Україні концентрує у собі усі найскладніші соціально-економічні та політичні проблеми перехідного періоду, віддзеркалює його суперечливість, незавершеність та невизначеність багатьох процесів та політичних рішень. Комплексність цього явища, основні здобутки, причини невдач та шляхи подальшого розвитку представлено у циклі  монографічних досліджень, що висунуто на здобуття Державної премії України в галузі науки і техніки 2013 року. Високий науково-теоретичний рівень досліджень, їх міждисциплінарний характер, вдале використання компаративного методу, орієнтація на практичне застосування автор ських моделей розвитку політичних ситуацій сприяють формуванню у читачів об’єктивної картини суспільного розвитку, кращому розумінню суті основних політичних процесів.

У цю благодатну пору, коли стомлена літом земля вже прийняла свою першу порцію осінніх дощів, але снігу ще немає, сотні тисяч людей вирушають до лісу. Хтось — просто втекти від житейської суєти і насолодитися останніми відносно теплими днями. Чимало — потішити очі барвами дерев, які зрозуміли, що зима таки буде, і вже непоспіхом скидають пожовтіле листя. Більшість — у надії добратися до свого заповітного місця, пройтися чистим бором, заглянути під знайомі вікові дуби, зробити ревізію близького березняку і нарізати повен кошик останнього щедрого дару багачки-осені — запашних грибів. 

Феодосія, Коктебель, Узун-Сирт добре відомі планеристам і тим, хто хоче підкорити небо. Ці місцини стали Меккою для новачків та ветеранів парашутного, планерного та інших видів авіаспорту. Любителі неба приїздять сюди з квітня по жовтень. Ночують зазвичай у наметах, а вдень літають. Кореспондент «УК» побувала на горі Клементьєва, ознайомилася з історією цього місця, відомими спортсменами та льотчиками СРСР, які з’їхалися на святкування 90-річчя вітчизняного планеризму.  

Серед мов на планеті є одна особлива — це мова жестів, за допомогою якої можуть спілкуватися люди зі складними порушеннями слуху. У нашій країні їх понад 50 тисяч. І майже всіх об’єднує одна з найстаріших й найпотужніших громадських організацій — Українське товариство глухих, яке цього року відзначає 80-річний ювілей.
За час існування УТОГ поступово розросталося і міцніло. На власних навчально-виробничих підприємствах надавало інвалідам зі слуху роботу і стабільну зарплату, забезпечувало житлом, безплатно оздоровлювало, проводило культурно-масові заходи. На сьогодні з усього перерахованого, мабуть, тільки і залишилася творча сфера. Щоправда, всі підприємства та інші об’єкти, що належать товариству, збереглися. 

Часта зміна керівництва стала приводом для страйку працівників підприємства. У такий спосіб колектив висловлював невдоволення постійними змінами керівників заводу (з квітня тут уже третій виконувач обов’язків) та цілеспрямованим, на його думку, знищенням підприємства. Люди вимагали не допустити скорочення робочих місць (нині там близько 200 працівників), хотіли прямого підпорядкування Міненергетики, адже побоюються, що за таким розвитком подій піде приватизація заводу.